Читати книгу - "Страта"

Імовірність того, що Анджей справді мертвий, Ірена в розрахунок не брала.

Зал суду зберігав сліди колишньої величі. Зі стелі сліпо дивилися облуплені барельєфи. За довгим столом сиділи люди в темному одязі, за чиїмись потилицями височіли високі спинки крісел, — Ірена подумала, що це по-своєму велично. Років сто тому, напевно, оксамит на підлокітниках мав зовсім свіжий вигляд...

У залі було повнісінько народу. Окремо сиділи батьки загиблих дітей — в їхній бік Ірена з самого початку вирішила не дивитися. То була її мертва зона; дуже скоро вона почала відчувати її, неначе клаптик власного тіла — онімілий і запалений. Її погляд притягувало до цих нерухомих людей, але жах подивитися їм у вічі був сильніший.

По всьому залу снували репортери. Ірена болісно мружилась од спалахів; репортери видавались їй голками, які снують крізь тишу і чиїсь нарікання, вони тягнуть за собою нитку майбутніх сенсаційних матеріалів...

Чи то в залі бракувало світла, чи то перед очима в Ірени стояла напівтемрява — але їй було важко розрізняти обличчя. А вона все виглядала, наполегливо виглядала, долаючи різь в очах...

Кого?

Анджея Кромара. Кого ж іще?..

Серед свідків були зовсім незнайомі люди і декотрі Іренині сусіди. Хлопченяті Вальку довелося підставити під ноги стілець — інакше його голова ледве підводилася над трибуною для свідків.

— Я бачив тітку...

— Це була пані Хміль?

Хлопчик ніяково всміхнувся.

Іренин адвокат неохоче підвів руку:

— Питання... Свідок Валентин Єльник УПЕВНЕНИЙ, що в той день на очі йому потрапила саме його сусідка, а не інша жінка, яка мешкала в тому ж будинку?

«Але ж питання з двійником ми так і не продумали», — подумки занепокоїлася Ірена. За час, проведений у бесідах із собою, вона звикла вважати себе таким собі ходячим консиліумом. «Ми продумали», «ми вирішили...»

— Свідкові Валентину Єльнику десять років, — сухо зауважив суддя. — Його свідчення можуть бути прийняті до уваги — проте повністю покладатися на них...

— А може, й інша тітка, — легко погодився Валько. — Темно було...

По залу пронісся гомін. Іренин адвокат зітхнув — йому вже поперек горла став увесь цей процес. Як будувати захист, якщо підзахисна з ідіотською впертістю відмовляється давати найпростіші відомості — про місце свого «відрядження»?! Процес було із самого початку програно. Адвокат нудився: удар по кар’єрі. На нього свідомо скинули безперспективну, брудну роботу, від якої відмовився навіть Упир...

Ірена закусила губу.

Посеред заповненого залу видніла порожнеча. У центрі плями сидів, закинувши ногу на ногу, випещений пан Семироль.

І ніхто не сідав поруч із ним. Два крісла праворуч були порожні, і два ліворуч теж, і перед ним, і за його спиною... У той час як у проході скрипіли приставними стільцями, переступали з ноги на ногу ті, кому не вистачило місць...

Ірена співчутливо глянула на свого адвоката.

Не можна так демонстративно розписуватись у власному безсиллі. Як асенізатор, який задер підборіддя серед купи лайна: ви хотіли бачити, як я спітнів, займаючись ЦИМ?! Дзуськи, я навіть і не спробую!..

І все ж таки. Чому опинитися поряд із Яном Семиролем не наважуються навіть до всього звичні репортери?..

У дальньому кутку залу сиділа її кафедра в повному складі. На чолі з Карателькою. Ірена й раніше ледве розрізняла обличчя — але відчувала погляди...

Ближче до кінця слухання її колеги почали по одному підводитись і виходити. І це вразило її більше, ніж сповнені ненависті обличчя осиротілих родичів. Більше, ніж байдужість адвоката. Чи натиск молодого агресивного прокурора.

Сильніше, ніж напружена порожнеча навколо Семироля.

Вони несправжні, говорила вона собі. Ті, справжні, залишилися в зовнішньому світі... І вони ніколи б не повірили, що я...

Останнім вийшов професор східної літератури. Блідий, розгублений — утім, Ірена насилу розрізняла його поверх безлічі голів...

Оголосили перерву до завтра.

Ірену запхали з її клітки в тісну кімнатку з голими стінами та плюшевою канапою, а поруч опинився спітнілий і злий адвокат. І тоді вона безхитрісно запитала у нього: чому поруч із Семиролем ніхто не сів?..

Адвокат замислився. І кисло сказав, що подасть протест.

Ірені стало смішно. Що ж, до чистенького пана з прізвиськом Упир в судовому порядку будуть підсаджувати сусідів?..

Ніч вона провела, дивлячись у стелю.

А назавтра адвокат дійсно почав із протесту:

— Захист вимагає видалити з залу пана Семироля, оскільки він присутній тут не з професійного, а із зовсім іншого, корисливого і антигуманного інтересу... Своєю присутністю пан Семироль чинить моральний тиск на суд і гнітюче діє на обвинувачену!

— Він іще й не так подіє, — досить голосно сказала жінка в темній хустці, можливо, мати одного із загиблих хлопчиків.

У залі заремствували.

— Протест відхилено, — нервово повідомив суддя. — Слухання відкрите, і немає такого закону, за яким пан Семироль не має права бути присутнім на ньому, подібно до