Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я ніколи не відзначалася міцним здоров’ям, — відповіла Дайюй. — Відтоді, як пам’ятаю себе, завжди приймала ліки. Найзнаменитіших лікарів до мене запрошували. І все даремно. Коли мені було три роки, забрів до нас якось буддійський чернець, з коростою на голові, і порадив батькам віддати мене в монастир. Але вони й чути про це не хотіли. Тоді чернець сказав, що є ще спосіб вилікувати мене: заборонити мені плакати й бачитися з родичами, крім батька й матері. Чернець цей був божевільний, і ніхто не прислухався до його слів. А тепер я весь час приймаю пігулки з женьшеню.
— От і добре, — мовила матінка Цзя, — я звелю приготувати побільше цих ліків.
Цієї миті почувся сміх і хтось сказав:
— Виходить, я спізнилася! Не встигла навіть зустріти гостю з далеких країв!
«Тут усі такі стримані, — подумала Дайюй, — хто ж наважився поводитися настільки безцеремонно?»
І тут із внутрішніх покоїв у супроводі декількох служниць, молодих і старих, з’явилася дуже красива жінка. Вбрана вона була як казкова фея, розшитий візерунками одяг сяяв. Волосся, стягнуте вузлом, було перевите нитками перлів і заколене п’ятьма перловими шпильками у вигляді феніксів, що звернули погляди до сяючого сонця, на шиї — намисто з підвісками, що зображують згорнених у клубок золотих драконів. Атласна кофта, виткана яскравими квітами й золотими метеликами. Поверх кофти — накидка з темно-сірого набивного шовку, що вилискував сріблом, і крепова спідниця з квітами по зеленому полю. Очі ледь розкосі, брови — вербові листочки. У всьому вигляді жінки відчувалася легкість і стрімкість, густо напудрене обличчя було добрим, на щільно стиснутих червоних губах бриніла ледь помітна посмішка.
Дайюй поспішно підвелась їй назустріч.
— Ти її, звичайно, не знаєш? — запитала пані Цзя. — Це наша «колючка», або «перець», як кажуть у Цзіньліні. Називай її Фен-колючка, або Фенцзє.
Дайюй розгубилася, вона не знала, як звернутися до красуні, і сестри прийшли їй на допомогу!
— Це дружина твого другого двоюрідного брата Цзя Ляня.
Дайюй ніколи не бачила цієї жінки, але від матері часто чула, що Цзя Лянь, син старшого дядька Цзя Ше, одружився з племінницею другої тітки, уродженої Ван, що цю племінницю із самого дитинства виховували як хлопчика й дали їй шкільне ім’я — Ван Сіфен.
Дайюй з усмішкою привітала молоду жінку й назвала її «тітонькою».
Фенцзє взяла Дайюй за руку, уважно оглянула, посадила поруч із матінкою Цзя й сказала:
— Бувають же, справді, у Піднебесній такі красуні! Вперше бачу! У ній більше схожості з батьківською лінією, ніж з материнською! Не дивно, що ви так сумували за нею! Бідолашна моя сестричка! Так рано осиротіла!
Вона піднесла до очей хустку й витерла сльози.
— Тільки я заспокоїлася, а ти знову мене засмучуєш, — дорікнула її матінка Цзя. — Та й сестрицю теж. Вона й так утомилася з дороги! Здоров’я в неї слабке. Поговорила б про що-небудь інше!
Сум Фенцзє миттєво змінився веселощами, і вона розсміялася:
— Ваша правда, бабусю! Але я, як тільки побачила сестрицю, про все забула, і радісно мені стало, і сумно. Бити мене треба, дурну!
Вона знову взяла Дайюй за руку і, як нічого не було, запитала:
— Скільки тобі років, сестричко? Ти вже вчишся? Які ліки п’єш? Дуже прошу тебе, не сумуй за домівкою! Зголоднієш або захочеш погратися, скажи мені! І на служниць теж мені скаржся, якщо котрась із них не догодить!
Дайюй слухала й кивала головою. Потім Фенцзє звернулася до служниць:
— Речі панянки Лін Дайюй внесли в дім? Скільки приїхало з нею служниць? Негайно приготуйте для них дві кімнати, нехай відпочивають.
Поки тривала ця розмова, служниці подали чай і фрукти, і Фенцзє запросила всіх до столу.
— Платню служникам за цей місяць видали? — запитала друга тітка.
— Видали, — відповіла Фенцзє. — Я зі служницями щойно піднімалася нагору шукати атлас, про який говорила вчора пані, але так і не знайшла. Видно, пані забула.
— Овва! — зауважила пані Ван. — Візьми будь-яких два шматки на плаття сестриці. Я ввечері пришлю по них служницю.
— Присилайте. Я все приготувала, ще до приїзду сестриці, — відповіла Фенцзє.
Пані Ван усміхнулася й мовчки кивнула.
Коли служниці прибрали зі столу, стара пані Цзя звеліла двом мамкам провести Дайюй до обох дядьків — братів її матері.
— Дозвольте мені провести племінницю, — промовила пані Сін, дружина Цзя Ше, встаючи із мати, — так, мабуть, зручніше.
— Проведи, — всміхнулася матінка Цзя. — Чого даремно сидіти!
Пані Сін узяла Дайюй за руку й попрощалася з пані Ван. Служники їх провели до других воріт.
Було подано криту синім лаком коляску із зеленим верхом, і коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.