Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після місяців доволі млявої протидії подібним акціям влада цього разу організувала справжню відсіч опозиціонерам — за допомогою гумових кийків. Усе почалося з покладання квітів до пам’ятника Шевченкові в університетському сквері. Коли туди приїхав Президент, міліція не пустила до Тараса кілька десятків антикучмістів. Не змогла дістатися до місця покладання квітів і група народних депутатів з опозиції. Зокрема, жінку-депутата від Соціалістичної партії вдарили по голові. Нічого не дав і натиск загону унсовців. Коли Президент полишив сквер, опозиціонери розтоптали його кошик із квітами. Мітинг біля пам’ятника переріс у ходу, частину якої зараз бачив Євген. Першим постраждало від рук розгніваних маніфестантів приміщення Міністерства внутрішніх справ — його закидали яйцями. Натовп посунув до Адміністрації Президента. Спецназ не забарився з відплатою. Швиденько затримали кількох бійців Української самооборони, які намагалися пояснити, що я битися з міліціонерами не збирались, мовляв, останньої хвилини не знати звідки з’явилися незнайомці в цивільному, а по тому в бік внутрішніх військ полетіла пляшка з «коктейлем Молотова». Але докричатися про вчинену провокацію їм так ні до кого й не вдалося — всіх повантажили в міліцейські автівки.
У суботу й неділю Євген не відходив від комп’ютера, все читав повідомлення на сайті «Українська правда». Після всього, що сталось у п’ятницю, чекали на якісь зміни, особливо сподівалася на зміни в своєму житті «Моя Україна».
«Летюча» нарада в понеділок, яка досі завжди відбувалась о п’ятій, з невідомих причин затримувалась. Усі давно зібрались, але редакторське крісло залишалося порожнім ще чверть години. Нарешті Олесь кахикнув і розпочав «летучку». Стислий огляд публікацій тижня, підготований Євгеном, мало кого цікавив. В один голос заговорили про гучні арешти студентів, які минулої суботи приїхали на перший з’їзд Всеукраїнського громадського комітету опору «За правду!». Із ними повелися мало не як із диверсантами, хоча в хлопців було залізне алібі — жодного не помічено під час бійки під стінами Адміністрації Президента, тим паче, що саме тоді проходив їхній з’їзд. Це не завадило міліції зняти юнаків з поїзда, вилучити студентські квитки й заарештувати.
Усі в редакції знали про те, що у завтрашньому номері «Моєї України» виходить величезний репортаж Олеся — очевидця подій. Уперше за весь час проведення акції антикучмістів у газети прорізався голос. Публікація за підписом Холодія містила його власні висновки. Побоїще біля пам’ятника, на думку Олеся, було ретельно зняте на відео, щоби ці кадри того ж вечора потрапили на телеекрани, а потім до справи взялися штатні пропагандисти. Владу страхали гасла «правдистів». До її планів не входило внесення змін до Конституції, внаслідок яких би збільшилися повноваження парламенту, було забезпечено свободу слова в країні та зменшувався вплив Росії на українську політику. Можновладці злякалися саме студентського руху, пам’ятаючи його роль у здобутті Незалежності.
— Нашій газеті потрібно відкрито стати на бік опозиції, — сказав Євген Чубенко.
Йому ніхто не заперечив, навпаки, почулися вигуки на підтримку цій ідеї. Саме тієї хвилини до журналістів нарешті приєднався редактор. Вигляд у нього був пригнічений і розгублений. Настрій зібрання він відчув миттєво.
— Ми вирішили, що більше не можна мовчати, — висловив загальну думку Олесь і прямо глянув Чорняті в очі.
Той кліпнув, ніби вітер вдарив йому в лице але нічого не сказав. Помітно було, що він не готовий до прийняття будь-яких рішень.
IIСьома ранку — звичайний час для від’їзду у відрядження в травні. За вікнами автобуса залишались останні будови передмістя, ще трохи — і Київ, цей величезний мурашник, що кишить незадоволеними амбіціями, зникне з Євгенового життя бодай на кілька днів. Після березневих антипрезидентських виступів «Моя Україна» почала чимдалі відвертіше демонструвала симпатію до опозиції, але ізоляцію газети це тільки посилило. Щораз більше ставало зрозуміло, що зміщення Пасічника з посади — справа лічених тижнів. Зрештою, наприкінці квітня його відправили у відставку, причому в найпринизливіший спосіб — через висловлення недовіри парламентом. Задля цього постаралися есдеки і комуністи. Але в ті розпачливі хвилини розправи над демократичним урядом на площі перед Верховною Радою і навколишніх вулицях вирували акції підтримки опального прем’єра. Пасічник знайшов у собі сили щоб вийти до людей і промовити у натовп: «Я іду, щоб повернутися».
Як і всі його колеги по редакції, Чубенко жив політикою, не дбаючи ні про власний комфорт, ні про особисті справи, а коли втратив з поля зору свого героя, раптом відчув знесилення і порожнечу — ніби забракло кисню. Виявилося, що в нього нема інших інтересів, хіба що навчання в університеті. Тепер, коли редакційний світ звузився до розмірів монітора, Жені стали зрозумілими материні слова про відокремлення роботи від особистого життя. Політика — це гра з ризикованими ставками, деколи ціною в життя, водночас — і слава, і гроші, і влада. Цього не дано журналісту, тож не слід дозволяти вводити себе в оману. «Ти не повинен бути політиком. Умій зберігати холодний розум, інакше тобою маніпулюватимуть», — попереджала Надія Миколаївна. Але Женя не умів так жити і тому страждав.
Десь попереду в автобусі разом із незнайомими журналістами сиділа Анастасія Невінчана, яка прийшла останньої хвилини. І справді, чому б їй було не поїхати разом із дядьком-міністром на південь? Приєднатися до тих, кому обіцяли екскурсію на Південноукраїнську атомну електростанцію, забажали з десяток кореспондентів здебільшого економічних видань. Настя могла легко здогадатися, що і Євген тут. Він, як і всі колеги, сподівався з цього відрядження привезти нові враження та інформацію, котрої так не вистачало. Не можна ж без кінця писати з інтернету. Всім відомо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не повертайся спиною до звіра», після закриття браузера.