Читати книгу - "Поза часом"

вередував через суп, а Флора глипала на неї, сподіваючись, що вона втрутиться й принаймні допоможе покласти його до ліжка, бо Карлітос опирався, він хотів залишитись у вітальні, щоб бавитися з каченям і дивитися телевізор. Увесь перший поверх був наче іншою територією; вона не розуміла, чому Херман так наполягав, аби спальня Карлітоса була поряд із вітальнею, так далеко від їхньої нагорі, однак Херман не терпів уранішнього гамору, коли Флора виряджала Карлітоса до школи, а Карлітос галасував або співав; вона поцілувала його на порозі спальні й повернулася до кухні, хоча не мала там ніяких справ, глянула на двері Флориної кімнати, підійшла, взялася за клямку й трохи їх прочинила — уздріла ліжко, шафу, обклеєну знімками різних рок-музикантів і Мерседес Соси [31], їй здалося, що Флора вийшла зі спальні Карлітоса, й вона рвучко зачинила двері та втупилася в холодильник. Я приготую ваші улюблені гриби, сеньйоро Матильдо, й принесу вечерю до вас нагору за півгодини, тож вам не доведеться більше виходити, я ще маю для вас смачний десерт із шматочків підсолодженого гарбуза, як готують у моєму селі, сеньйоро Матильдо.

Світло над сходами ледь блимало, але сходинок мало й до того ж вони широкі, тож вона піднімалася, майже не дивлячись під ноги; з-під нещільно причинених дверей спальні пробивалась яскрава смужка й відсвічувалася на начищеній до блиску площадці сходів. Уже кілька днів вона їла за столиком біля вікна, вітальня внизу здавалася надто помпезною без Хермана, на таці поміщалося все, а Флора така прудка, їй начеб подобалося, що тепер, коли сеньйор у від’їзді, сеньйора Матильда їсть нагорі; Флора залишалася з нею, і вони якийсь час теревенили про те та се, Матильда воліла б, аби Флора їла разом із нею, але Карлітос розповість Херманові, а той почне читати їй мораль, мовляв, повинні бути дистанція та повага, Флора теж боялася, адже врешті-решт Карлітос завжди про все дізнається й розповідає Херманові. Та й про що зараз гомоніти з Флорою, коли залишається тільки одне — розшукати пляшку, яку вона заховала за книгами, й перехилити півсклянки віскі, задихнутися, а тоді налити знову й випити майже біля вікна, розчахнутого в ніч, у порожнечу, де нічого не відбудеться, де навіть не з’явиться тінь під деревом, не зажевріє вогник сигарети, що здійматиметься й опускатиметься, ніби подаючи незбагненний, але такий очевидний сигнал.

Вона жбурнула гриби у вікно, поки Флора готувала тацю з десертом, почула, як та піднімається сходами, немов побрязкуючи балабольчиками, сказала їй, що гриби були напрочуд смачними, завважила, що десерт має чудовий колір, попросила принести ще міцної подвійної кави й пачку сигарет із вітальні. Така спека, сеньйоро Матильдо, треба залишити на ніч відкритими вікна, перед сном я обприскаю все рідиною від комах, я вже поклала Карлітоса, він одразу заснув, а ви ж бачили, як він опирався, скучив за татом, сердешний, а Симон вечорами розповідає йому казки. Скажіть, коли вам щось іще потрібно, сеньйоро

Матильдо, я з вашого дозволу хотіла б раніше лягти спати. Звичайно, вона дозволила, хоча Флора ніколи не запитувала її про таке, а закінчивши справи, просто зачинялася в своїй кімнаті й слухала радіо або шила; вона глянула на Флору, й та втішливо посміхнулася, підхопила тацю з філіжанкою з-під кави й пішла по флакон із рідиною від комах: мабуть, я залишу його тут, на комоді, сеньйоро Матильдо, ви самі обприскаєте перед сном, бо хоч би що там кажіть, а ця рідина смердюча, краще вже зробити це перед самісіньким сном. Вона причинила двері, останнє побрязкування таці на сходах; ніч запала в ту саму мить, коли Матильда вийшла до бібліотеки по пляшку, щоб поставити її біля крісла.

Світло від торшера заледве опромінювало ліжко в глибині спальні, виднілися нічний столик і софа, на якій донедавна лежав кинутий роман, але тепер книжки там не було, через стільки днів Флора наважилася покласти її на порожню полицю в бібліотеці. Попиваючи другу склянку віскі, Матильда почула далекий дзвін, що відбивав десяту годину, ніколи доти вона не чула цього дзвону, полічила всі удари й глипнула на телефон: може, зателефонувати до Перли, ні, о цій порі не варто, Перлі таке ніколи не подобалося, до того ж її може не бути вдома. А якщо до Альсіри, сказати лише, що їй лячно, звісно, все це дурниці, а Маріо, бува, нікуди не поїхав, або щось іще в такому дусі. Вона не чула, коли прочинилися вхідні двері, втім, байдуже, не було жодних сумнівів, що вхідні двері прочинилися або от-от прочиняться, і нічого не можна було вдіяти, не можна було вийти на осяяну світлом зі спальні площадку сходів і дивитись у бік вітальні, не можна було подзеленчати дзвоником, щоб прийшла Флора; ось флакон із рідиною від комах, ось склянка з водою — запити пігулки чи просто вгамувати спрагу, розстелена постіль чекає на неї. Вона наблизилася до вікна й побачила порожній ріг вулиці; можливо, якби визирнула раніше, то завважила б Міло — як він іде, як перетинає вулицю й зникає під балконом, утім, могло б бути ще гірше, вона б закричала, намагаючись зупинити Міло, не дати йому ввійти в дім, коли Флора відчиняла йому двері, щоб впустити до своєї кімнати, Флора тепер ще небезпечніша за Міло, Флора взнає про все й мститиметься за Міло, котрий мститься зараз їй, Матильді, вона облиє її помиями, а тут нагодиться Херман і вибухне скандал. Вона не могла нічого вдіяти, але не могла й вигукнути всю правду, в цій цілковитій безвиході залишалося хіба що безглузде сподівання, нібито Міло прийшов лише заради Флори, нібито з примхи незбагненної долі Флора зробилася для нього важливішою над усе, нібито ріг цієї вулиці для Міло після повернення важить не більше, ніж ріг будь-якої іншої вулиці Буенос-Айреса, нібито Міло не знає, що це дім Хермана, не знає, що помер у далекому Мехіко, нібито Міло прийшов не до неї, бо єдине, що його цікавить, це тіло Флори. Похитуючись після віскі, допленталася до ліжка, здерла прилиплу до шкіри одіж, гола впала у ліжко й пошукала капсулу з пігулками — останній рожево-зелений прихисток на відстані простягнутої руки. Пігулки насилу видобувалися, і Матильда, не дивлячись, виколупала їх і згорнула в купку на нічному