Читати книгу - "Танці у напівтемряві кімнати"

У його відстороненості і новій манері вести діалог, ніби розмазує по тарілці манну кашу, є частка благородства, що бере за душу. Без пояснень причин вона може вигадати найменш болючу, накшталт «я була для нього занадто хороша», хоча правда у тому, що він ледь взагалі її помічав, на нього чекає у Євпаторії причал.

У певний момент часу вона ловить себе на думці, що говорити давно немає про що, вони пальцями мнуть порожнечу, зникла магія, вона викликає водія. Укотре за ранок довелося лізти за словом в кишеню, де назбирала з десяток слів, п'ять з яких – вигуки, а друга половина ніяк не хотіла складатися у речення «Adieu, хороший та не мій!» як тоді, коли вона дивилася на багаття, щоб поглядати тишком на нього, а він – крізь неї, на водну гладь.

І він дійсно хороший, але не її. Як коштовності, що не по кишені, або веселощі на межі приреченості. Жодна людина не може стати більш чужою, ніж та, яка без тебе врешті-решт обійшлася у своїй щоденності. Спочатку вона перебувала у розгубленості, а потім видихнула з полегкістю. Ця історія підійшла до свого завершення, залишивши терпкий післясмак як недоспіла хурма.

Зима. У день прощання з сумом було холодно. Вона вийшла із задушливого закладу швидкого харчування, мружачись ранковому сонечку. Розправила плечі і зрозуміла, що найбільше їй зараз кортить чогось простого і гарячого – маминої випічки, бо саме це у змозі повернути її до життя. І коли водій дбайливо запитав, куди її відвезти, вуста промовили беззвучно: додому. Скоро її день народження і довгоочікувана весна.

Сент-Екзюпері39 говорив, що ми всі родом з дитинства, а його Маленький принц боявся не цікавитися нічим, окрім цифр. Дорослі страшенно розумні, придумали андронний коллайдер і я обома руками за прогрес, але іноді так чудово повернутися у світ дітей. Туди, де замки, привиди і чарівники.

Діти такі різні і водночас прекрасні у всіх своїх проявах. Сувора я вимагає від них знань і зосередженості, інша я – дає їм можливість залишатися дітьми. Наш з ними день складається із приготування сніданків, зібрання валіз, подорожей до аеропорту і шопінгу – і усе це, не виходячи з класу.

Кожен з них вміє щось набагато краще за мене – проходити ігри без чіттерства, грати на скрипці, божественно танцювати і плести браслети, називати моїх золотих рибок по іменах. І кожна дитина – як Всесвіт, який я відкриваю для себе і він не йде у жодні порівняння з висячими садами Семіраміди або храмом Артеміди. У ньому все по-іншому, не як у нас, дорослих.

Шалена відповідальність навіть у тому, щоб просто бути поруч із крихким дивосвітом дитини. Буває часом так, що видається не найкращий день. Доводиться бути обережною, аби не перенести власний сум на беззахисний і світлий світ дітей, бо той схожий на щойно збудований дім. Інколи зовсім навпаки – ти тихенько входиш у світ дитини, щоб допомогти впоратися з негараздами і дати підказки.

Просто діти відчувають, чи готовий ти бути відкритим: якщо відкриваєшся сам – вони щиро і непідкупно відкриваються у відповідь. У такі моменти я завжди трохи здивована тим, як мій пес Дарік завжди витриманий з дітьми. Зазвичай він не відразу підпускає до себе чужих, не всім дає себе гладити, а для дітей його серце – відкрите до самого денця.

Мої учні люблять вправи, де потрібно поєднувати картинки і слова, вони малюють неймовірні зигзаги і я думаю, що світ працює приблизно так само – плете свої ниточки: одну ниточку тобі, другу – йому, а ось тут ви зустрінетеся і підете далі разом, взявшись за руки, не розлучаючись.

Діти як картини Джексона Поллока40: може здатися, що хтось розлив фарбу на папір, але при найближчому і уважному розгляданні можна побачити щось глибоке і таємниче. Вони дивують мене щодня, однак, щоб захопитися самій даром життя, треба жити в дитячому темпі, прямо тут і зараз. Тоді стає зрозуміло, що навіть у імлі нічого кромішнього немає – лише підлий в неї молока. І подруга пише у месенджері, що туги більше немає і надсилає милий стікер, зовсім як у моїх дитячих альбомах із наліпками, де Наталія Орейро41 в червоній сукні на обкладинці. Мені завжди хотілося таку, тому чому не купити її собі сьогодні?

Просто іноді, щоб перезарядитися, не потрібне море, варто просто вдумливо слухати веселі дитячі голоси і подивитися по сторонам. Недарма дитяча письменниця Беатріс Поттер говорила, що істинне блаженство полягає в тому, щоб зберегти дитячу безпосередність, доповнивши її здоровим глуздом.

Той, хто розпоряджається нашими снами, роблячи їх легкими, ніби пудра, – надзвичайно мудрий. У снах часом може промайнути частка нашого серця і душі, а без цього вони усі – нецікаві і сухі. Наші думки і почуття, наш настрій, мрії і самопочуття, наш темперамент і виховання, наша культура і світогляд – все на світі у снах.

Той, хто розпоряджається нашими снами, читає нас, ніби надіслані листи – хочемо ми цього чи ні. Перегортає сторінки і поділяє наші прагнення і розчарування, стежить за нашими друзями і ворогами, вгадує приховані мотиви і подальший розвиток подій, але не розуміє, чому так багато добрих і щедрих на любов людей живуть не у діях, а уві снах і очікуваннях. Навіть якщо довго лежати в напрямку мрій – нічого не трапиться. Робити кроки назустріч не менш цікаво ігрового Lego, конструктор власного життя – це тисячі деталей. Потрібно лиш не забувати настанов Скрижалей.

Якщо під час свята Холі в Індії ви зустрінете незнайомця, то повинні обійнятися і вимазати лоб і щоки один одного різнокольоровими фарбами. Чому ж так не вчинити зі спадами і підйомами свого життя – обійняти і розфарбувати. Адже сни людям сняться різні, а концепції особистісного зростання і щастя такі однакові. Той, хто розпоряджається нашими снами не розуміє цей «ефект Пігмаліона».

Вранці я вставала разом із сонцем і йшла гуляти на пляж. Вода в