Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Більше так не тікай, — погрозила я їй пальчиком. — Твою записку, напевно, протягом здуло. А ми так переживали за тебе, — сказала я, вдаючи стурбованість.
— Хороші мої, любі! — Лілька винувато обіймає і цілує нас. — Я обіцяю, що більше так не буду. Надішлю вам повідомлення. До речі, а чому ви мені не черкнули?
— Геть забули про існування телефону! — чесно зізнаюсь я.
— У-у, то так ви за мною шукали. Брехухи! — сміється Лілька.
Вона у дуже гарному настрої. Видно, справді класно провела час. Мабуть, була на якійсь дискотеці.
— Ліль, то де ти пропадала?
— У луна-парку, — трохи знітившись, відповідає вона.
Цілком у її стилі. Повзунки!
— Хто б сумнівався, — глузую. — І що, багато женихів ти там звантажувала?
— Дуже багато! — без тіні іронії.
— Жартуєш чи що?
— Ні! Я цілком серйозно. У мене там трапився такий прикрий випадок. Але розкажу іншим разом. Бачу, Лянка якась стривожена, — Лілька зауважує засмучений погляд подруги.
Роксолана сидить, загорнена у національний плед з чужорідними візерунками, як сирота на Київському вокзалі.
— Рішард більше не живе вдома, — відповідаю замість неї.
— От падлюка! Таки пішов! Чи ти сама його? — затараторила Лілька, розстібаючи під платтям спеціальний компресійний бюстгальтер. — Тисне зараза, дихнути важко, — і повертається до теми: — Ну, то як давно це сталося?
— Два тижні тому, — тихо вимовляє Рокса.
— І ти мовчала?! Та я б йому перед цим такий скандал влаштувала, всю морду би роздряпала!
Від нездатної мислити раціонально Лільки конструктиву не отримаєш. Так, лише підтримати може у скрутну хвилину. Щоправда, це теж непогано.
— Ти — точно! Але ж ми говоримо про Роксолану.
— В нього там… буде дитина, — ледь вичавлює зі себе доленосні слова бідолашна, — через півроку.
— Скотина! — з гнівом випалює Лілька. — А не відрізати йому дещо за таке?!
— Пізно. Каструвати його треба було ще тоді, коли він сидів за партою, — кажу я, п’ючи -надцяту чашку кави.
— І що ж нам робити? Це не можна так залишати!
— Що робити, Ліль? Все. Кінець трагедії! Скоро він отримає те, чого хотів найбільше, — знову починає схлипувати Лянка.
— А мені завжди здавалося, що ти його не любиш, — здивовано сказала Лілька.
— А ти думаєш, легко терпіти усіх його бабів?! Я захищалася і вдавала.
— То треба було дитинку! І напевно, все б внормувалося, — спересердя вигукнула я.
— Напевно… А може, й ні! Я цього боялася…
— Чого? Залишитися з малям? Та ти тепер даєш собі раду краще за двох твоїх Рішардів!
— Я думала, що він буде шантажувати мене дитиною.
І тоді усе було б ще гірше.
Рокса допила каву і витерла серветкою роз’юшеного носа.
— Але ж це якась дурня! Що він — пацан якийсь! Не знає, як застерігатися? — спантеличено вигукую.
— А взагалі-то, це проти правил, — сказала Лілька. — Я жодного разу нікого таким не шантажувала.
— Розслабся! Ми не в раю, — тверезо оголошую я.
— А що, він просто так взяв свої речі і пішов? — допитується Лілька.
— Ні, спочатку він довго і нудно вибачався і пояснював. Він так вивертався, ніби практично не винен у цьому.
— От притирок!
— Зачекай, Лян, ти мені цього не казала, — схопилася за соломинку я. — Виходить, що він не дуже був радий такому розвитку подій. То хай їй забашляє і не париться.
— Він сказав, що мусить іти до Каськи, бо вона вже раз різала собі вени. І це буде на його совісті! — знервовано схлипнула Ляна. — Ви ж знаєте Рішарда з його недоречним благородством.
— Але він сподівався, що ти його будеш стримувати! Він чекав на твою істерику, скандал. Як ти не розумієш?! — я була шокована безхребетністю подруги.
— Я теж не хочу бути винною, — тихо пояснила вона.
— Ще невідомо, чи вона взагалі вагітна, — перебила нас Лілька.
Раптом передсвітанкове звично гамірне місто огорнула прозора тиша. Але чули її лише я і Роксолана, заскочено видивившись на Лільку.
— Іноді я щиро дивуюся, які мудрі думки приходять у цю руду голову, — оговтавшись від сказаного, констатую я.
— А що тут дивного, — пояснює Ліля. — У Рішарда була наша Рокса, Каська і та, як її?
— Ельвіра.
— О! Він що, жінок собі за словником імен підбирає?! Язик зламати можна. Він мав аж трьох.
— Елька відклеїлася, мабуть, як тільки дізналася про Касьчину вагітність, — повідомила Рокса.
— Ну, вже легше, — сказала Лілька. — Так от: Каська все прорахувала і вирішила вдарити його поміж ніг. Для цього треба було лише купити за відповідний гонорар довідку у будь-якого гінеколога. Все — діло зроблене. Вона вирішила одним махом свій компот проблем!
— Який ще компот проблем?
— Незаміжня жіночка під тридцять — раз, з великими матеріальними проблемами — два, і з дуже негарною репутацією — три!
— Лілька — ти розумниця! — по-чоловічому простягнувши їй руку, кажу я. — Приїдемо додому і розгребемо цю купу підлості!
— Це якась нісенітниця. Таким не жартують. Я не буду нічого розгрібати! — відрубала Лянка з притаманною їй шляхетністю.
— Ні-ні, звичайно ні, — перекривила її Лілька. — Це нижче нашого почуття гідності. Ми ж бачимо тільки на рівні власного носа. А потім дивуємося, як це ми посеред мегаполіса вступили у собаче лайно!
— Так, — підтримала я знову мудру Лільку, — і без тіні жалю викидаємо улюблені туфлі Лоріблу, щоб ходити потім у капцях.
— Чому викидаємо? — несподівано здивувалася Лянка. — Я їх почищу і помию.
— Правда?! А рідного чоловіка за так виставила!
— Все одно я цим займатися не буду! — знову переконливо відрізає, приховуючи глибокий біль.
— Вівця ти нестрижена! — зопалу вигукую. — І не треба!
У моїй голові вже окреслився план дій. А Роксолані брати у ньому участь зовсім необов’язково.
— У Лянки здатність до виживання дуже слабка, — багатозначно підсумувала Лілька, коли ми йшли коридором у свій номер. — Але ми не дамо їй пропасти!
— Нізащо!
О
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Dolce Vita, або Кінець гламуру», після закриття браузера.