read-books.club » Любовні романи » Dolce Vita, або Кінець гламуру 📚 - Українською

Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Dolce Vita, або Кінець гламуру" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 42
Перейти на сторінку:
не могла, що ви будете так хвилюватися. Я ж вам записочку на нічному столику залишила!

— Більше так не тікай, — погрозила я їй пальчиком. — Твою записку, напевно, протягом здуло. А ми так переживали за тебе, — сказала я, вдаючи стурбованість.

— Хороші мої, любі! — Лілька винувато обіймає і цілує нас. — Я обіцяю, що більше так не буду. Надішлю вам повідомлення. До речі, а чому ви мені не черкнули?

— Геть забули про існування телефону! — чесно зізнаюсь я.

— У-у, то так ви за мною шукали. Брехухи! — сміється Лілька.

Вона у дуже гарному настрої. Видно, справді класно провела час. Мабуть, була на якійсь дискотеці.

— Ліль, то де ти пропадала?

— У луна-парку, — трохи знітившись, відповідає вона.

Цілком у її стилі. Повзунки!

— Хто б сумнівався, — глузую. — І що, багато женихів ти там звантажувала?

— Дуже багато! — без тіні іронії.

— Жартуєш чи що?

— Ні! Я цілком серйозно. У мене там трапився такий прикрий випадок. Але розкажу іншим разом. Бачу, Лянка якась стривожена, — Лілька зауважує засмучений погляд подруги.

Роксолана сидить, загорнена у національний плед з чужорідними візерунками, як сирота на Київському вокзалі.

— Рішард більше не живе вдома, — відповідаю замість неї.

— От падлюка! Таки пішов! Чи ти сама його? — затараторила Лілька, розстібаючи під платтям спеціальний компресійний бюстгальтер. — Тисне зараза, дихнути важко, — і повертається до теми: — Ну, то як давно це сталося?

— Два тижні тому, — тихо вимовляє Рокса.

— І ти мовчала?! Та я б йому перед цим такий скандал влаштувала, всю морду би роздряпала!

Від нездатної мислити раціонально Лільки конструктиву не отримаєш. Так, лише підтримати може у скрутну хвилину. Щоправда, це теж непогано.

— Ти — точно! Але ж ми говоримо про Роксолану.

— В нього там… буде дитина, — ледь вичавлює зі себе доленосні слова бідолашна, — через півроку.

— Скотина! — з гнівом випалює Лілька. — А не відрізати йому дещо за таке?!

— Пізно. Каструвати його треба було ще тоді, коли він сидів за партою, — кажу я, п’ючи -надцяту чашку кави.

— І що ж нам робити? Це не можна так залишати!

— Що робити, Ліль? Все. Кінець трагедії! Скоро він отримає те, чого хотів найбільше, — знову починає схлипувати Лянка.

— А мені завжди здавалося, що ти його не любиш, — здивовано сказала Лілька.

— А ти думаєш, легко терпіти усіх його бабів?! Я захищалася і вдавала.

— То треба було дитинку! І напевно, все б внормувалося, — спересердя вигукнула я.

— Напевно… А може, й ні! Я цього боялася…

— Чого? Залишитися з малям? Та ти тепер даєш собі раду краще за двох твоїх Рішардів!

— Я думала, що він буде шантажувати мене дитиною.

І тоді усе було б ще гірше.

Рокса допила каву і витерла серветкою роз’юшеного носа.

— Але ж це якась дурня! Що він — пацан якийсь! Не знає, як застерігатися? — спантеличено вигукую.

— А взагалі-то, це проти правил, — сказала Лілька. — Я жодного разу нікого таким не шантажувала.

— Розслабся! Ми не в раю, — тверезо оголошую я.

— А що, він просто так взяв свої речі і пішов? — допитується Лілька.

— Ні, спочатку він довго і нудно вибачався і пояснював. Він так вивертався, ніби практично не винен у цьому.

— От притирок!

— Зачекай, Лян, ти мені цього не казала, — схопилася за соломинку я. — Виходить, що він не дуже був радий такому розвитку подій. То хай їй забашляє і не париться.

— Він сказав, що мусить іти до Каськи, бо вона вже раз різала собі вени. І це буде на його совісті! — знервовано схлипнула Ляна. — Ви ж знаєте Рішарда з його недоречним благородством.

— Але він сподівався, що ти його будеш стримувати! Він чекав на твою істерику, скандал. Як ти не розумієш?! — я була шокована безхребетністю подруги.

— Я теж не хочу бути винною, — тихо пояснила вона.

— Ще невідомо, чи вона взагалі вагітна, — перебила нас Лілька.

Раптом передсвітанкове звично гамірне місто огорнула прозора тиша. Але чули її лише я і Роксолана, заскочено видивившись на Лільку.

— Іноді я щиро дивуюся, які мудрі думки приходять у цю руду голову, — оговтавшись від сказаного, констатую я.

— А що тут дивного, — пояснює Ліля. — У Рішарда була наша Рокса, Каська і та, як її?

— Ельвіра.

— О! Він що, жінок собі за словником імен підбирає?! Язик зламати можна. Він мав аж трьох.

— Елька відклеїлася, мабуть, як тільки дізналася про Касьчину вагітність, — повідомила Рокса.

— Ну, вже легше, — сказала Лілька. — Так от: Каська все прорахувала і вирішила вдарити його поміж ніг. Для цього треба було лише купити за відповідний гонорар довідку у будь-якого гінеколога. Все — діло зроблене. Вона вирішила одним махом свій компот проблем!

— Який ще компот проблем?

— Незаміжня жіночка під тридцять — раз, з великими матеріальними проблемами — два, і з дуже негарною репутацією — три!

— Лілька — ти розумниця! — по-чоловічому простягнувши їй руку, кажу я. — Приїдемо додому і розгребемо цю купу підлості!

— Це якась нісенітниця. Таким не жартують. Я не буду нічого розгрібати! — відрубала Лянка з притаманною їй шляхетністю.

— Ні-ні, звичайно ні, — перекривила її Лілька. — Це нижче нашого почуття гідності. Ми ж бачимо тільки на рівні власного носа. А потім дивуємося, як це ми посеред мегаполіса вступили у собаче лайно!

— Так, — підтримала я знову мудру Лільку, — і без тіні жалю викидаємо улюблені туфлі Лоріблу, щоб ходити потім у капцях.

— Чому викидаємо? — несподівано здивувалася Лянка. — Я їх почищу і помию.

— Правда?! А рідного чоловіка за так виставила!

— Все одно я цим займатися не буду! — знову переконливо відрізає, приховуючи глибокий біль.

— Вівця ти нестрижена! — зопалу вигукую. — І не треба!

У моїй голові вже окреслився план дій. А Роксолані брати у ньому участь зовсім необов’язково.

— У Лянки здатність до виживання дуже слабка, — багатозначно підсумувала Лілька, коли ми йшли коридором у свій номер. — Але ми не дамо їй пропасти!

— Нізащо!

О

1 ... 20 21 22 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Dolce Vita, або Кінець гламуру», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Dolce Vita, або Кінець гламуру» жанру - Любовні романи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Dolce Vita, або Кінець гламуру"