read-books.club » Дитячі книги » В Країні Сонячних Зайчиків 📚 - Українською

Читати книгу - "В Країні Сонячних Зайчиків"

166
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В Країні Сонячних Зайчиків" автора Всеволод Зіновійович Нестайко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 42
Перейти на сторінку:
батогом шмагонули Глечика, й він побіг. На очі навернулися сльози. Ну чого, чого Валера сьогодні такий! Та чим далі відбігав Глечик од галявини, тим повільніше біг, тим менше був певен, що робить правильно.

Нарешті він спинився, став, прислухався.

У лісі панувала тиша. І пташки чогось не співали, і дятел не стукотів носом по стовбуру. Навіть листя на деревах не шелестіло. Мертва, німотна тиша.

Не вперше сварився Вася з Валерою. Не вперше кидав Валера йому жорстокі слова: «Вася, ти мені більше не друг!» Але й мирився Валера завжди перший. Підійде, штурхоне Глечика в плече: «Ну, чого надувся, як сич? Теж мені! Ходімо, я щось придумав…» І веде Васю у найдальший куток і шепоче йому на вухо про нові свої вигадки. Глечик Валері був потрібний, просто необхідний. Бо ніхто з хлопців так віддано не дивився на Валеру, ніхто так уважно не слухав, ніхто так не захоплювався героїчними його вчинками. І ніхто не прощав йому стільки, як прощав Глечик…

От і зараз, стоячи один у мовчазному лісі і прислухаючись, чи не біжить за ним Валера, Вася вже не сердився на нього за несправедливі слова. І вже шкодував, що втік од нього, що лишив у лісі самого. Адже так справжні друзі не роблять!..

«І чого він такий? — сам собі говорив Глечик. — І боягуз я, і заєць, і редиска!.. А що — ні?.. Не редиска? Хіба не боюсь… Боюсь!.. Так чого ж тоді? Правду сказав Валера. А я ще й кинув його самого в лісі! Так хто ж я після цього?..»

Думаючи так, Вася не помічав, що вже йде назад. Ноги переступали наче самі собою. Повертався Вася досить довго. Невже він так далеко відбіг?

Але ось уже й галявина з великим трухлявим пнем.

Валери на галявині не було. Де ж він?

Невже сам пішов далі?

— Агов! Валеро! — стиха гукнув Вася.

Голосно гукати, коли ти сам у лісі, якось не той… Не гукається.

— Ну, не балуйся! Виходь! Валеро! Де ти? Не ховайся! — Глечик оббіг усі кущі навколо галявини, зазирнув за кожне дерево.

І раптом Глечик завмер.

Серце його зупинилося.

У траві лежав черевик. Розірваний ущент. Наче його роздер зубами ведмідь або вовк.

То був Валерин черевик! У цьому Глечик не сумнівався жодної миті. Оно через увесь носок глибока крива подряпина. Вася добре пам'ятав ту подряпину, що з'явилася після того, як вони пограли у футбол консервною бляшанкою.

Вмить пригадав Валерині слова про «вовчі ями» і про вовків, що з'їли Шляповатинського пуделя Артемона.

Це було так страшно, наче він побачив не черевик, а самого Валеру, розтерзаного вовками.

І тут…

На галявину без жодного звуку, нечутно, як мара… виїхав тролейбус — старий, облуплений, іржавий, з вибитими вікнами.

Вася завмер. У грудях похололо.

Тролейбус був порожній — жодного пасажира. А головне, — й там, де мав сидіти водій, теж не було нікого. Тролейбус зупинився. Іржаві двері із тихим скреготом розчинилися, і з тролейбуса вискочила чорна, як сажа, кицька з жовтими очима. За нею виповз чорний вуж і зник у траві. Кицька глянула на Васю, нявкнула і, припадаючи на передню лапу, пішла за дерева. Двері зачинилися, тролейбус рушив і за мить зник у лісі.

Вася навіть не встиг подумати, як же тролейбус міг проїхати через хащі і як він узагалі їхав по лісу без дротів, коли раптом за деревами почулися голоси.

Не тямлячи себе від страху, Вася кинувся у кущі.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

в якому Вася знайомиться із загадковими іноземцями

Спершу він їх почув, а вже потім побачив. Голоси були різкі й роздратовані.

— Тільки ж глядіть — обережно! Бо я вас знаю — одразу почнете свої витівки з вогнем і все зіпсуєте, — говорив тонкий жіночий голос.

— А ви мені не вказуйте! Я й сам знаю, як треба діяти. Сам! Ху! — заперечив густий чоловічий бас.

— От я скажу, скажу шефові, що ви порушуєте інструкцію!

— Та цитьте вже! Цитьте! Просто неможливо працювати. Ху!

На галявину вийшло двоє — чоловік і жінка. Він у лискучому чорному костюмі, вона у квітчастому платті. Він рудий, рум'яний, з червоним носом, вона чорнява, худорлява, з носом довгим і трішечки гачкуватим. Звичайнісінькі собі громадяни. Ну, може, не дуже симпатичні. Бо роздратовані.

Чоловік тримав у руці складену вчетверо карту. Водив по ній пальцем і казав:

— Та-ак!.. Згідно з агентурними даними, вона мусить бути десь тут, у квадраті Б-7.

Жінка повела носом, втягнула повітря і застережно підняла вгору вказівний палець:

— Тссс!.. Чую людський дух!.. Одну хвилинку. — І, принюхуючись, пішла прямо до куща, за яким ховався Вася Глечик.

Вася завмер.

Жінка розсунула гілки і наче проштрикнула Васю колючими, сіро-зеленими, з чорними крапками зіниць очима.

— О! Ти хто?

— Ва-Ва-Вася, — пролепетав Глечик.

— А-а, правильно! — сказала вона, наче впізнала його. Обернулася на чоловіка і щось прошепотіла йому на вухо.

— Так. Правильно! Згоден! — кивнув той.

— А… а ви хто… пробачте? — наважився спитати Глечик.

— Ми? — перепитала жінка й посміхнулася до чоловіка.

— Ху! — хукнув той убік, і — чи то Васі здалося, чи й справді — листя там, куди хукнув чоловік, вмить зів'яло й скрутилося.

— Ми, Васю, іноземці, — знов усміхнулася жінка.

— Туристи! — кивнув чоловік.

«Шпигуни!» — похолов Вася і, переборюючи дріж у голосі, спитав:

— А… а з якої країни?

Чоловік і жінка перезирнулися, чоловік хукнув і сказав:

— З… з Ландії.

— Є така квітуча країна — Ландія, — пояснила жінка. — Не знаєш?

— Не знаю, — признався Вася. — Шотландію… Голландію… Гренландію знаю, а просто Ландію — ні.

— Бо ще малий. Географії по-справжньому не вчив. Ху! — знову хукнув чоловік.

— Дуже гарна країна, — сказала жінка. — Все в ній є. Буквально все. І все іноземне, імпортне. Як виростеш, приїжджай.

«Що робити? — гарячково думав Глечик. — Як же їх затримати? Як гукнути міліціонера? Де ж це Валера? Куди він подівся? Що з ним сталося? Він би зразу щось придумав. А я… Який же я справді вареник! Редиска!.. Ну що робити?»

Чоловік і жінка раптом замовкли, прислухалися. Чоловік навіть долоню до вуха приставив. І, наче прочитавши Васині думки, суворо глянув на нього і сказав:

— Сиди тихо! Нікуди звідси не рипайся. Якщо не хочеш неприємностей. Ху!

— У нас руки довгі! — погрозливо підняла палець жінка. — Підеш тоді, як почуєш пронизливий свист. Зрозумів?

Глечику нічого не залишалось, як тільки кивнути.

А підозрілі іноземці швидко пішли у хащі. Жінка, йдучи, припадала на праву ногу.

Дивлячись на неї, Вася чогось згадав Люську

1 ... 20 21 22 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Країні Сонячних Зайчиків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Країні Сонячних Зайчиків"