Читати книгу - "БотакЄ"

вони безперервно розмовляли. Судячи з усього, світлина мала бути зроблена наприкінці літа 1914 року. Адже лише раз із ними ходив молодий інструктор з мистецтва виживання, якого запросили до одного пансіонату, починаючи з вересня, викладати на платних курсах. Крім нього, тоді приїхали ще вчитель есперанто і власник гектографа. Але на прогулянку містом попросився тільки інструктор.

6. Відразу після купелі і фотографування інструктор запропонував зайти кудись на джин, але Себастянові з Францом хотілося легкого свіжого вина з волохатого аґрусу, і вони повели інструктора до Беди, до панцерника, що стояв між двома плямами островами жерепа. Беда ціле літо збирав різні ягоди, і тепер усередині панцерника стояло кілька десятилітрових бутлів, у яких ферментували різнокольорові ягоди, нагріті металічними стінами воза.

Вони спочатку куштували потрошки кожного вина, а потім випили все аґрусове. Інструктор страшенно розбалакався і почав перевіряти, як Себастян уміє розв’язувати легенькі задачки з теорії виживання. Виявилося, що той майже нічого не знає і зможе дуже легко померти в найневиннішій ситуації. Хоч Себастян уявляв собі, що таке саме виживання. Уявляв так добре, що врешті перестав про нього дбати. І все ж виживав.

7. В Африці він мав багато нагод загинути, але вижити було важливіше, бо цікаво, що Африка. Нарешті він, дивлячись на будь-який кусник землі - навіть пісяючи вранці, - бачив, що перебуває на іншому континенті, на незнаній тверді. Так він переконався, що Африка існує. Бо перед тим перелік місцевостей, довгий ряд відмінностей в архітектурі, розміщенні зірок, будові черепів і звичаях стирався принциповою незмінністю квадратиків ґрунту і трави на ньому.

8. А про виживання він уперше довідався тоді, коли ця трава почала горіти довкола нього. Вітер, який переважно приносив лише психічні розлади, розганяв вогонь у чотири боки від того місця, куди впав на висушену землю. А потім, випередивши вогонь (можливо, він забіг власне туди, звідки його розганяв у чотири боки вітер), Себастян утрапив усередину дощу, що назбирувався цілий рік і потім тік затверділим червоним ґрунтом багатьма паралельними потоками, для яких людина важить так мало, як найменша піскова черепашка, і так багато, як мільйони, міріади спраглих течії насінин, скинутих відмерлим бадиллям упродовж багатьох місяців без жодної краплі.

Інструктор був уражений неуцтвом Себастяна. Він не вірив, що хтось дозволяє собі спокійно жити, нічого не знаючи, як уникнути щоденної небезпеки. Тож Себастян вирішив, що більше не скаже про виживання жодного слова.

9. Отже, єдина недатована знимка була зроблена 28 червня 19 14 року. Треба буде надписати цю дату на звороті хоча би твердим олівцем.

Якби напис навіть і стерся, - а написане олівцем обов’язково стирається, переважно вже тоді, коли уточнити хоч щось уже нікому, - то від твердого олівця мусить залишитися рельєфний слід, витиснений у попореному гострим ґрафітом найверхнішому шарі паперу.

Фізіологічно

1. Кожен чоловік потребує вчителя.

Чоловікам узагалі треба вчитися.

Особливі чоловіки вирізняються не тільки здатністю вчитися і навчитися, але й тим, що завжди знають і пам’ятають - чого саме від кого вони навчилися, навіть випадково. І якщо в жінок пам’ять про вчителів є проявом доброзичливості, то для чоловіків - найнеобхіднішим складником самого вивченого.

Найвидатніші чоловіки не просто вчаться ціле життя (вчитися - усвідомлювати те, що відбувається), а й дуже скоро стають чиїмись учителями, наполягаючи на усвідомленні прожитого.

Власне, так твориться неперервність школи, яка поруч із генеалогічним деревом забезпечує максимальну ймовірність того, що впродовж твого життя світ не мав би змінитися настільки, щоб лише через це цілковито втратити охоту жити. (Згодом і Франциск, і Себастян побачили, як багато деякі жінки знають без учителів, як мудрі жінки стають наймудрішими, коли навчаться вчитися, а коли наймудріші пам’ятають тих, від кого перебирали досвід, невимушено роблячи його своїм, то перетворюються на щось таке, чого ніколи не зможе сягнути жоден чоловік. Хоча б тому, що в таких жінок нічого, окрім того, що щось таке може існувати, жодному чоловікові навчитися не вдається).

2. Графік, котрий учив Франца, вчився у Брема. Брем вчився у звірів. Роками графік переповідав Францові різні історії про Бремових учителів. Роками Франц дивився на звірів і рисував їхні звички. Пізніше саме ця адаптована зоологія стала основою виховання його доньки. Зрозуміло, що цього ж навчив він і Себастяна, коли той назавжди лишився в Ялівці і почав жити в його домі. Тому і Себастянові діти знали ці історії так само добре.

3. Другою Анною Непрості зацікавилися власне тому, що вона так уміла розуміти тварин, що могла ставати такою, як вони, і жити з тим чи іншим звіром, не викликаючи в нього неспокійного відчуття іншості. Щодо Себастяна, то йому подобалося, як кожного ранку, для тонусу, Анна на кілька хвилин перетворювалася на кішку чи лемура. А за спільні ночі він ніби переспав навіть з такими дрібними істотами, як павуки і короїди.

4. Франциск досить скоро зауважив, що має дещо подовжену фізіологію. Ясно, що фізіологія кожної істоти залежить від середовища, але у випадку Франца ця залежність виявилася перебільшеною. Він безсумнівно відчував, як частина того, що мало би відбуватися в його тілі, виноситься далеко за оболонки. І навпаки - щоб статися, деякі зовнішні речі мусили частково користуватися його фізіологічними механізмами.

Франц думав, що чимось нагадує гриби, переплутані з деревом, чи павуків, чиє травлення відбувається в тілі вбитої жертви, або молюска із зовнішнім кістяком - мушлею, риб, випущена сперма яких вільно плаває у воді, аж поки щось не запліднить.

Він бачив, як тим чи іншим думкам бракує місця в голові і вони розміщуються на фраґментах краєвиду. Бо досить було подивитися на якусь ділянку, щоб відчитати осілу там думку. А для того, аби щось згадати, він мусив уявно перейтися знайомими місцями, переглядаючи і визбируючи потрібні спогади.

А кохаючись з Анною, точно знав, як вона виглядає всередині, бо був переконаний, що цілий проходив її внутрішньою дорогою.

5. Непокоїти власна фізіологія перестала його відразу після того, як учитель розповів йому, що Брем оповідав, ніби у псів нюх у мільйон разів гостріший, ніж у людей. Це було незбагненно, жодна уява не могла навіть близько підійти до такого поняття. Але Франц, зменшивши порядок принаймні до десяти, перейнявся тим, як усе, що відбувається назовні, побільшено відображається у псячих головах, які протяги носяться коридорами їхнього мозку (Це він також розповів Себастянові, і той намагався вважати з різкими запахами, щоб псів не подразнювало