Читати книгу - "Магус"

Дехто цілком слушно запитає: до чого така конспірація? Навіть якщо за магусом приглядають, яке спостерігачеві діло до пляшечок і пігулок? Та хоч усі проковтни! — навіщо це робити потай?

Але Оберто в усьому віддає перевагу обережності та розсудливості. Він, ясна річ, не здатний поглядом проникати крізь стіни, навіть крізь таку хлипку, дощану та шпаркувату, що ліворуч від дверей. І все-таки за деякими ознаками магус припускає, що саме за нею ховається приставлений до нього шпигун старовинного роду Цинікуллі.

Оберто має рацію наполовину: за ним справді спостерігають — один із «дрібного народця», барабао зі складним іменем, яке ми не називатимемо (все одно у цій історії інші барабао не з’являться). Для зручності він набув своєї улюбленої форми — перетворився на таке собі павутиння чи, швидше, міцелій гриба-переростка, який угніздився між стелею, горищем і в стінних щілинах; на кінці кожного відростка барабао вилупив по примітивному оку й вуху, тож кімната перебуває повністю під його контролем (так він, принаймні, вважає).

Барабао взагалі украй самовпевнені істоти. Завдяки здатності змінювати свою зовнішність (від людини зростом у лікоть до чималого жмута волохатих ниток), барабао можуть проникати куди завгодно, залишатися непоміченими і, в свою чергу, за ким завгодно підглядать. Такі безкарність і вседозволеність, знаєте, псують характер. Пустотливість, властива «дрібному народцю», у барабао набуває хворобливих форм: залізати під ковдру до сплячих або ховатися в нічних горшках, погодьтеся, не зовсім нормально, навіть із урахуванням особливого складу розуму пуерулі.

Спостереження за магусом спершу здалося барабао потішним. Була в нього й інша зацікавленість, синьйор Бенедетто потурбувався; він узагалі багатьох пуерулі взяв у роботу, по-різному насадив на гачки. Барабао, наприклад, — тим же способом, що і чаклун, колись викритий Татусем Карло.

І тому навіть за кілька днів, переконавшись, що насправді ж нічого потішного тут не передбачається, барабао не залишав пост. Він випустив іще кілька ниток до сусідніх кімнат, щоб не нудьгувати, і за Оберто приглядав уже не так пильно. В усякому разі, іржаво-червону пігулку і пляшечки в потаємних кишенях барабао проґавив.

Тепер він бачить, як магус лежить у ліжку і, здається, дрімає. Нічого особливого, нічого, що могло б викликати підозру. Ось Оберто повертається на бік, протяжно зітхає, знову повертається, нарешті встає і, нахилившись, нишпорить рукою під ліжком, певно, в пошуках нічної вази. Яку забрали і забули повернути (барабао, як ви розумієте, цей факт відзначив особливо і з роздратуванням).

Невдоволено крякнувши, Оберто накидає на плечі плащ і поспіхом виходить із кімнати. Барабао пускає нитку, яка супроводжує магуса впродовж усієї його прогулянки до відхідку — і за ним же повертається назад до кімнати. Ясна річ, нитка тягнеться за Оберто непомітно, прокладаючи собі путь у щілинах між дошками, протискуючись у найдрібніші отвори…

На думку барабао, магус поводиться цілком передбачувано, можна не турбуватись. Набагато цікавіше спостерігати не за ним, а за звабливою служницею, яка щойно зіткнулася з Оберто в коридорі. Ти бач, навіть кошик упустила, а звідти… клубки покотилися врізнобіч! Барабао подумки зітхає: от би хто почав в’язать!.. Він, барабао, не впустив би свого!

Але доводиться відволіктися: Оберто допоміг служниці і прямує до своєї кімнати, де знову лягає на ліжко, тепер обличчям до стіни — і засинає. Схоже, надовго.

Барабао зосереджує свою увагу на служниці, яка зайшла до сусідньої з Оберто кімнати і залишила там кошик. Услід за служницею з’являється така собі пані, вона тільки нещодавно оселилася на заїзжджому дворі і, попоївши після мандрівки, має намір взятися за шиття. Так, це саме те, про що палко мріяв наш барабао вже кілька днів поспіль!

Він випускає одну із ниток, щоб та непомітно вплелася в клубок…

От вони, особливості фізіології! У барабао немає розподілу на чоловічі та жіночі особини, кожен із них, по суті, не «він», а «воно». Але це не означає, що барабао позбавлені плотських утіх! Навпаки, ці пуерулі — великі любострасники, просто їхній спосіб отримувати насолоду — інший, ніж у людей.

І за іронією долі, найвищу насолоду їм приносять саме люди.

…Паросток, випущений барабао, уже вплівся в клубок, ковзнув по нитці в голку й тепер прямує за сталевим стриженьком, яким керують тоненькі пальчики пані. Те, що ми могли б назвати тулубом барабао — суцільний шерстяний жмут, розташований на горищі, зараз легесенько тремтить від збудження, нитки, що відходять від нього, звиваються, відчуваючи неземну насолоду.

У цьому стані залишимо барабао одного. Погодьтеся, треба ж мати хоч якусь повагу до приватного життя!

3

Але і магус, який зараз мирно спить на ліжку, навряд чи буде нам цікавий. Спогляньмо краще за Сильвестро й Арнольдо — бравими хлопцями, що досі нудяться в нижній залі «Стоптаного чобота». Шкода їх, сіромашних: тяжка доленька в кісткоохоронця. Робота в них нескладна, без пригод, пострілів, погонь на змилених конях й інших, любих серцю читачів, атрибутів. Сиди собі, за урною пильнуй, щоб не розбилася чи не поцупив хтось… хоча, який божевільний на неї зазіхне, побачивши дві оці мармизи?! Не треба бути великим фізіогномістом Бартоломео Кокле, щоб зрозуміти: вишуканих бесід від Сильвестро й Арнольдо не чекай! І взагалі, краще вимітайся звідсіль, іди, куди йшов. І навіть не оглядайся!

От і нудьгують хлопці один із одним та з урною Татуся Карло. Нікчема Раффаель, Vox larvae, — і той примостився за іншим столиком, ніс верне, ніби не з ними в кумпанії прийшов. Угледів пишногруду служницю, прив’язався слідом, ліктем її ліктя торкається, на вушко щось ласкаве муркоче — так і пішли удвох.

Кісткоохоронці перезираються, Арнольдо стенає плечима: нехай іде. Татусь потім, якщо щось, скаже своє вагоме слово. А до того — блуди, «голосочку», блуди.

Махнувши рукою на правила пристойності, вирушимо, читачу, за Раффаелем і його новою подружкою. Ми б, може, і залишили їх наодинці, але бентежить збіг: служниця — саме та, з якою зіткнувся в коридорі Оберто.

Та й маршрут, за яким прямують ці двоє, — незвичайний. Ну що, скажіть, будь ласка, робити двом молодим людям, які щойно познайомилися, у кварталі ювелірів? Якось воно зарано для шлюбних обручок, згодні?

І все-таки «голос» упевнено веде служничку до однієї з ювелірних крамниць, причому, судячи з вивіски й умеблювання, не найбіднішої!..

4

Ви, проникливий читачу, вже здогадалися, в чому справа, чи не так? А от наївний барабао тільки зараз запідозрив недобре.

У нього, бідахи, взагалі справи кепські. Зазвичай, побавившись, барабао непомітно вислизає з шиття і забирається геть. Але цього разу, щойно він зробив спробу залишити візерунок, в який вплели його вправні ручки безіменної