Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Куме, здоров був!
— Здоров! А хто ти такий?
— Та я, Хома, кум твій.
— А, це ти, Хомо?
— Я, куме.
— Чого ж це ти ніччю ходиш?
— Та чого? Вийшов я із хати та й заблудив, та тепер і не знайду ніяк свого двора, так оце прийшов до тебе, щоб ти запоміг моєму горю: вийди, спасибі тобі, та доведи мене до хати.
Той кум Петро вийшов; дивиться на Хому, аж він зовсім роздягнутий, та ще й без штанів.
— Та це ти, куме, босий?
— Та босий!
— Та ще в одній сорочці?
— В одній сорочці.
— А, лишечко! Та ти ж замерзнеш, поки я тебе доведу.
— Так що ж мені казати?
— А от що: сідай мерщій на мене, я тебе довезу.
— Ну й ну!
Ото сів Хома на кума на Петра, та й поїхали вони. Добрались до Хоминої хати; кум Петро зараз під вікно та й гука:
— Кума, здорова була!
— Здоров був! А що ти таке єсть?
— Я Петро, кум твій!
— А що тобі треба, куме?
— Та що? Візьми свого Хому, а то замерзне.
— Що ти, куме, мій Хома дома, ось біля бока лежить; ось озвись, Хомо.
— А хто там такий? — гукнув полюбовник на такий самий голос, як голос Хоми.
Слуха Петро, так-таки як єсть голос Хоми.
— Що ж це воно таке сидить на мені?
— Та то, куме, сатана! Ось полапай його, якщо волохате, так то небезпременно сатана!
Лапнув кум Петро, аж воно волохате… Як кинеться ж тоді Петро від вікна, як хокне з себе Хому та давай тікать.
Біжить та хреститься: «А Господи Cyce Христе, це ж мене сатана осідлала…»
Зоставсь оп'ять Хома босий, в одній сорочці на морозі.
Стояв, стояв, а далі надумавсь та й пішов спати у хлів.
А в хліві лежав бугай; він підібравсь під бугая та й заснув.
Ото чуть стало розвидняться надворі, а жінка вже й випустила із хати полюбовника, а сама пішла по двору та й туже за Хомою:
— Головонько ж моя бідная, головонько моя безщасная! Нема ж мого хазяїна та нема ж мого порадничка!
А Хома ось і виходить із хліва.
— Де це ти був?
— А хіба ти не знаєш де? Я вчора до тебе стукав, стукав, а від тебе ні слуху ні духу.
— Що ти? Бог з тобою! Я за тобою усю ніч вибігала і по двору, і по задвірках, і по вулицях, а тебе наче злидень злизав.
— Дивно мені, а я усю ніч простукав у тебе під вікном, а ти одно: «Мій Хома дома, ось біля бока лежить…» Так я пішов у хлів, підгорнувсь під рябого бугая та й заснув.
— Що це ти кажеш?
— А що?
— Так ти під бугаєм ночував?
— Під бугаєм.
— Ах ти, скажена собако! Що ж це ти наробив?
— Та що ж я там наробив?
— А то, що ти тепер тільний, от що! — Давай його лаяти та приговорювати: — Ах, побила б тебе лихая година та нещаслива! І що тепер казати з тобою? Чи ти знаєш, що ти тепер скоро будеш телиться? Ну от же що я тобі скажу: іди ти у чужу слободу та там і телись, а в своїй слободі і слави не набирайсь.
Та знов давай його лаять та причитувати.
— Та хай грець твоєму батькові! Я й піду на чужу слободу, аби ти тільки не лаялась…
От і зібравсь Хома. Узяв мішечок, хліба в мішечок, та й пішов на чужу слободу телиться. Іде собі та йде та все полем та ярами, щоб страму не набираться, аж гульк — на дорозі лежать шматки чоловічого тіла: вовки прохожого розірвали. Голова оддалік, рук зовсім нема, а ноги у чоботях, заморожені. Дивиться Хома на чоботи — добрі. «Дай візьму собі, вони здадуться». Узяв та й пішов далі, у слободу. Приходе у слободу і давай проситься у людей ночувати, бо було, бач, уже під вечір. Упрохався до одного мужика. Бачать хазяїн та хазяйка, що він кріпко намерзся, та й кажуть йому:
— Лізь, чоловіче, на піч та там собі і обігрійсь.
Хома поліз на піч та, довго не думаючи, і захріп там. А тим хазяїнам та Бог дав уночі прибиль: коровка отелилась, а мороз був сильний, телятко й обмерзло. Хазяїн і каже:
— А що, жінко, унесім його в хату та положим на піч.
— А що ж, унесім!
Унесли та й положили на печі, як єсть біля Хоминого бока. А Хома собі спить і не чує, що біля нього лежить теля.
Прокинувсь аж у глупу північ, лап! — аж коло нього теля. «Господи Cyce Христе!.. Як же це я отеливсь, що й не чув?» Полапав коло себе — мокро. «Так і єсть, отеливсь… Ну, одначе, слава тобі, Боже!..» Та скорійш з печі та шапку в охапку, а кожух на плечі та давай Бог ноги від тих хазяїв… Та так швидко вдрав, що й чоботи з чоловічими ногами забув на печі…
Чуть світ, а хазяїн і хазяйка уже й прокинулись. Прокинулись та зараз на піч, щоб подивиться на теля. Туди, а там теля єсть, а чоловіка, що спав, нема, — одні чоботи з ногами.
— Що це за лиха година?
— Та це, жінко, наше теля прохожого чоловіка з'їло! Що тут казати?
— Та що ж тут, чоловіче, казати? Біжи скорійш до попа!..
Побіг чоловік до попа, розказав йому про всю оказію, а піп вислухав та й каже:
— Це у вас антихрист народився! Треба його скорійш убити, а то він і нас усіх поїсть, та треба б, убивши те теля, і хату освятити.
— Ну що ж, як убити, то і вбити.
Ото убили його швиденько, закопали в землю, а хату освятили. А Хомі й байдуже: мерщій чвала собі додому. Прийшов додому, та скорійш у хату, та до жінки своєї.
— Ну, жінко, молись Богу: я отеливсь! Та ще як? Так, що й не чув.
— Що ж тобі Бог дав, чоловіче, чи бичка, чи теличку?
— Та я б тобі, жінко, і сказав, так і сам не знаю, що воно там таке й є.
— Ох ти, йолопе, йолопе, божевільна голово! Не зна, що у нього і найшлось… Якби ти був путящий чоловік, то узяв би його додому, от би нам і користь.
Давай його лаяти, давай його коренити, аж у вічі лізе.
— Та годі тобі лаяться: ну я піду, візьму своє теля.
— Як же
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.