read-books.club » Дитячі книги » Вогняний бог Марранів 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вогняний бог Марранів" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 39
Перейти на сторінку:
води разів зо три, Енні помітила вдалині чорну плямку.

— Бачу чорний камінь Гінгеми! — схвильовано вигукнула дівчинка.

— Де він, де? — озвався Тім.

Глянувши в трубу, хлопчик підтвердив, що в пісках справді чорніє чаклунський камінь.

План, який допоміг би перехитрити лихе чаклунство Гінгеми, був розроблений вдома, його придумала Еллі. План був дотепний, але простий. Якщо двоє людей однакової сили тягнуть якийсь предмет, наприклад, стіл, у різні боки, він не зрушить з місця. Еллі наказала проїхати поміж двох чорних каменів Гінгеми якраз посередині. Один камінь тягтиме подорожніх праворуч, другий — ліворуч, і сили каменів взаємно знищаться.

Помітивши перший чарівний камінь, Енні й Тім звернули вбік і тихенько їхали доти, доїш не побачили другий. Розрахувати шлях так, щоб він пройшов посередині, здавалося не дуже важко. Наші вершники пустили мулів учвал. Тварини, що не знали втоми, помчали, здіймаючи хмари піску.

Проте коли подорожні виявились поміж двох каменів, вони відчули, що якась сила тягне скакунів і їх самих ліворуч. Чи то вони неправильно визначили середину і виявились ближче до лівого каменя, чи то його магнетична сила була більшою, Енні й Тім не знали. Проте вони з жахом відчували, як лихе чаклунство Гінгеми намагається викинути їх із сідла.

Енні, знемагаючи, раптом відчула, що не може більше триматися в сідлі, і зі слабким криком сповзла на пісок… На лихо, вона не впала а стала просто на ноги, і ворожа сила примусила її, заточуючись, бігти назустріч загибелі.

Тімів мул був сильніший, він уже майже вирвався з небезпечної зони, але тут хлопчик почув крик Енні й побачив, що Цезар мчить за ним з порожнім сідлом.

Кілька секунд знадобилось Тімові, щоб врятуватися, але він не сумнівався ні хвилини.

«Енні в біді! Енні гине!»

Тім із зусиллям повернув Ганнібала й підскакав до Енні. Він нагнувся і сильним ривком підхопив дівчинку на сідло.

Згодом діти не могли пригадати всі подробиці тих страшних хвилин, які здалися їм вічністю. Вони лише усвідомлювали, що мул б'ється під подвійною ношею, збурюючи пісок копитами, що він знемагає у боротьбі з чаклунством. І ось він виграє дюйм за дюймом, фут за футом…

Ближче, ближче до свободи… Нарешті з переможним іржанням прекрасний скакун мчить на повну волю!

Цезаря спіймали, але ще довго знесилена Енні їхала на сідлі Ганнібала, підтримувана товаришем.

Коли дівчинка отямилася, вона із слізьми дякувала Тімові, а хлопчик, бентежачись і червоніючи, відмахувався:

— Ну припини, ну годі тобі, це ж усе Ганнібал…

Нарешті чорні камені Гінгеми залишились далеко позаду. Мули бадьоро бігли по сипучому піску. Тоді як справжні тварини вибились би із сил, механічні мули здавалися такими ж невтомними, як у першу хвилину подорожі.

Піднявши голови, діти виразно розгледіли снігові вершини Кругосвітніх гір, що вимальовувалися за далеким видноколом. Половина шляху була пройдена, і яка половина!

Тепер можна було не поспішати, і подорожні зупинилися на відпочинок. Тім й Енні їли над силу, вони все ще не могли опам'ятатися від пережитої небезпеки Зате вони випили дуже багато води.

ЧЕРЕЗ ГОРИ

андрівники хотіли потрапити в Долину чудового винограду, де зупинялися Еллі й Чарлі Блек після того, як перейшли пустелю. Проте Тім й Енні через чорні камені змінили свій курс і тому під'їхали до гір з іншого боку. Правда, і тут протікав струмок, обрамлений фруктовими деревами, але виноградних лоз не було видно.

Чудеса почались одразу ж після того, як Енні з Тімом розбили табір на затишній галявинці.

Першим здивував дітей Артошко. Коли Енні вийняла його з мішка, песик позіхнув, зітхнув і ясним дз ніким голосом сказав:

— Х-ху… Як я втомився сидіти у цій темній душній дірці! Нарешті можна розім'яти лани!..

Енні й Тім давно знали, що у «Чарівній країні розмовляють тварини й птахи, і все ж вражено дивилися на свого досі безмовного супутника. Проте незабаром вони були вражені ще більше. Собака у захваті носився навколо мулів, намагаючись хапнути їх за ноги, і раптом Цезар заговорив приємним баритоном:

— Ну ти, голубе, обережніше! Бо як дам раз копитом, тільки тебе й бачили!

Ганнібал підтримав його глухим баском:

— Справді, ці собаки — страшенно набридливі створіння…

— Як, друзі мої, і ви заговорили? — закричала Енні.

— Чом би й ні? — спокійно відгукнувся Цезар.

І справді, чому б не ожити й не заговорити механічним мулам у Країні Чудес, коли тут жили й розмовляли солом'яне опудало і залізна людина? Це було цілком закономірно, і діти з радістю прийняли цю закономірність.

Цезар був, як видно, допитливіший за свого товариша, тому що він спитав таке:

— Скажи, будь ласка, Енні, а що означають наші клички? Чому ми Цезар і Ганнібал, а не щось інше?

Енні з Тімом зніяковіли. Адже вони скінчили тільки перший клас, а там історії не вивчають. Хоча, коли Еллі давала тваринам імена, вона пояснила сестричці їх значення і Енні дещо запам'ятала.

— Розумієте, — сказала дівчинка, насупивши брови. — Ганнібал і Цезар були якісь славнозвісні древні люди. Чи то президенти, чи то генерали, загалом щось подібне…

Честолюбні тварини люб'язно погодились відгукуватися на свої імена.

Після вечері Енні, Тім й Артошко заснули, а мули спокійно стояли під деревами очікуючи сходу сонця: тоді вони знову зможуть заряджатися енергією, це замінювало їм і їжу, й питво.

Вранці Тім зайнявся важливою справою. Він дістав із свого в'юка підкови з гострими шипами й пригвинтив їх до копит Цезаря і Ганнібала. В пісках такі підкови тільки б затримували тварин, а на кам'янистих гірських стежках вони були просто необхідні.

Того ранку у мандрівників скінчилася провізія, взята з дому, і вони подивувались, як точно Еллі розрахувала продовольчий запас. Діти набили сумки чудовими фруктами, зірваними з дерев, набрали у фляжки води й рушили в дорогу.

Ох, яким же важким виявився той шлях! Стрімкі підйоми й небезпечні спуски, вузькі карнизи, що нависали над проваллям, нестійкі осипи готові вибухнути кам'яними лавинами, глибокі ущелини, що перепиняли шлях…

Інколи, щоб подолати невеличкий шмат дороги завдовжки у кількасот футів, доводилось витрачати цілі години. Ось коли Енні й Тім повністю оцінили достоїнства Цезаря і Ганшбал. Звичайно, їм було далеко до гірських козлів, яких наші подорожні бачили здаля на верхівках скель, але все ж механічні мули виявляли чудеса спритності.

Невтомні й безстрашні, меткі, наче кицьки, вони дерлися по крутих схилах, застерігаючи вершників, щоб ті міцніше трималися в сідлах. Спускаючись з гори, воші підгинали задні ноги й майже повзли

1 ... 20 21 22 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогняний бог Марранів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогняний бог Марранів"