Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Упродовж багатьох років вона весь час жила в тісняві. Площа її кухні становила близько десяти квадратних метрів, у ній поміщалися невеликий кухонний столик і два стільці. Вітальня була завбільшки двадцять метрів, спальня — дванадцять. Четвертою вимогою буде, щоб квартира була простора, з кількома гардеробами. Їй хотілося мати справжній кабінет і велику спальню, щоб було де розвернутися.

Її нинішня ванна кімната була тісною коміркою без вікон, з чотирикутними цементними кахлями на підлозі, з незручною сидячою ванною і шпалерами, що миються, на стінах, які ніякими зусиллями не вдавалося по-справжньому відчистити. Вона хоче, щоб сама ванна була велика, а у ванній кімнаті була кахляна плитка на стінах, щоб там пахло свіжістю і щоб її можна було провітрювати. І пральна машина має бути прямо в квартирі, а не десь там у затхлому підвалі.

Обдумавши все гарненько, Лісбет вийшла в Інтернет і ознайомилася із списком посередницьких контор. Наступного дня вона встала раніше і подалася до агенції «Нобель», яка здалася їй найкращою в Стокгольмі. Вона прийшла одягнена в поношені чорні джинси, свою стару чорну шкіряну куртку і в простих черевиках. Зупинившись біля одного з віконець, вона неуважливо глянула, як за ним блондинка років тридцяти п'яти, відкривши домашню сторіночку агенції «Нобель», почала розміщувати на ній знімки будинків. Нарешті до Лісбет підійшов сорокалітній товстунчик з поріділою рудою чуприною. Вона запитала в нього, які тут пропонуються квартири. Спочатку він здивовано на неї витріщився, потім заговорив тоном доброго дядечка:

— А скажіть-но, мила панянко, ваші батьки знають, що ви збираєтеся переїздити до окремої квартири?

Лісбет Саландер мовчки подивилася на нього пильним поглядом і, почекавши, поки він перестане сміятися, висловилася ясніше:

— Мені потрібна квартира.

Він кашлянув і переглянувся зі своєю товаришкою по службі.

— Зрозуміло. І яку ж квартиру ви шукаєте?

— Мені потрібна квартира в районі Сьодера. Квартира має бути з балконом і з видом на воду. У ній повинно бути не менше чотирьох кімнат і ванна з вікном, така, щоб у ній було місце для пральної машини. Необхідне також приміщення, яке б замикалося, де можна тримати мотоцикл.

Жінка, що сиділа за комп’ютером, відірвалася від роботи і з цікавістю уставилася на Лісбет.

— Мотоцикл? — повторив товстунчик.

Лісбет Саландер кивнула.

— Пробачте… як вас звати?

Лісбет Саландер назвалася і у свою чергу запитала, як звуть його. Він назвався Йоакимом Перссоном.

— Тут, розумієш, така річ: купити квартиру в Стокгольмі коштує деякої суми грошей…

Лісбет не стала відповідати на цю репліку. Вона вже запитала, які квартири пропонуються на продаж, так що зауваження про необхідність платити гроші було зайвим.

— Ким ти працюєш?

Лісбет трохи подумала. Формально вона вважалася індивідуальним підприємцем, насправді ж працювала тільки на Драґана Арманського і «Мілтон сек’юриті», проте весь останній рік вона виконувала завдання лише час від часу, а ось уже три місяці взагалі не брала ніяких доручень.

— Зараз я не виконую ніякої певної роботи, — відповіла Лісбет щиру правду.

— Так-так… Я гадаю, ти вчишся в школі.

— Ні, я не вчуся в школі.

Йоаким Перссон вийшов із-за перегородки, дружелюбно обійняв Лісбет за худі плечі і повів до виходу.

— Ось що я вам скажу, юна леді. Через кілька років ми з радістю поговоримо з тобою, але для цього потрібно, щоб ти мала при собі трішечки більше грошей, ніж поміщається у свинці-скарбничці. Розумієш, у кишенькові гроші тут не вкладешся. — Товстунчик добродушно поплескав її по щічці. — Так що ласкаво просимо, панянко, через кілька років, тоді ми і для вас якось підшукаємо невеличку квартирку.

Лісбет Саландер зупинилася на вулиці перед агенцією «Нобель», міркуючи над тим, як сподобається Йоакиму Перссону, якщо запустити йому у вітрину пляшку з коктейлем Молотова. Постоявши трохи, вона повернулася додому й увімкнула комп’ютер.

Їй вистачило двадцяти хвилин, щоб увійти до внутрішньої мережі агенції «Нобель» за допомогою паролів, які вона ненароком підгледіла, неуважно спостерігаючи за тим, як їх набирала жінка за перегородкою. Ще через три хвилини Лісбет зрозуміла, що комп’ютер, на якому працювала дама, одночасно слугував сервером усього підприємства. Це ж треба бути такими тупими! А ще через три хвилини вона дістала доступ до всіх чотирнадцяти комп’ютерів, що входили до локальної мережі. Години за дві Лісбет переглянула бухгалтерію Йоакима Перссона і зробила висновок, що за останні два роки він приховав від податкової служби близько семисот п’ятдесяти тисяч крон чорного налу.

Вона викачала всі потрібні файли і переслала їх до податкової служби через анонімну електронну адресу на сервері, що знаходився в США. Зробивши це, вона викинула з голови всі думки про Йоакима Перссона.

Решту дня вона присвятила тому, щоб вивчити перелік найбільш дорогих об’єктів, пропонованих до продажу агенцією «Нобель». Найдорожчим виявився невеликий замок поблизу Марієфреда, але в неї не було бажання там поселитися. Тоді вона на зло ворогам вибрала із списку пропозицій другий за вартістю об’єкт — це була квартира біля площі Мосебаккеторґ.

Неквапливо роздивившись фотографії і вивчивши плани, вона нарешті вирішила, що квартира в районі Мосебакке[23] більш ніж відповідає всім її вимогам. Раніше ця квартира належала одному з директорів компанії АВВ, який пішов у тінь, устигнувши забезпечити собі «золотий парашут»[24] на суму в мільярд, що привернуло велику увагу преси і викликало різку критику.

Увечері вона зняла слухавку і зателефонувала Джеремі Мак-Міллану, співвласникові адвокатського бюро «Мак-Міллан & Маркс» у Гібралтарі. Їй уже доводилося мати справу з цією конторою. Колись він за щедру винагороду погодився відкрити кілька фіктивних юридичних адрес, на які потім були зареєстровані рахунки, що обслуговували статок, який вона викрала у фінансового ділка Ханса Еріка Веннерстрьома.

І ось вона знову звернулася до послуг Мак-Міллана. Цього разу вона дала йому доручення вести від імені її підприємства «Уосп ентерпрайзис» перемови з агенцією «Нобель» і купити у них вподобану нею квартиру на вулиці Фіскарґатан поблизу площі Мосебакке. На перемови пішло чотири дні, і коли договір було укладено, проставлена в ньому сума змусила її звести брови. Плюс п'ять відсотків як винагорода Мак-Міллану. Не минуло й тижня, як вона, прихопивши з собою дві картонні коробки з одягом, постільною білизною, матрацом і кухонним начинням, уже в’їхала до нового житла. Три тижні вона так і спала на матраці, присвячуючи весь час вивченню клінік пластичної хірургії, завершенню роботи над низкою рутинних справ (включаючи нічну розмову з якимсь адвокатом Нільсом Б’юрманом) і рахункам за житло, за електрику і таке інше, за що вона заплатила авансом.

Покінчивши з усім цим,