read-books.club » Детективи » Спаситель 📚 - Українською

Читати книгу - "Спаситель"

264
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спаситель" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 109
Перейти на сторінку:
тут, у гаражі, й добре було б поставити пошиповану ґуму ще до того, як я повернуся. Збагнув?

– Де вона? У багажнику?

– Так. Але лише якщо не маєш нагальніших справ. Я саме телефонував Юнові, він казав, що має таку змогу…

– Ні, ні, – захитав головою Рікард. – Я все зроблю. Не сумнівайтеся… теє, Давиде.

– Певний?

Рікард розгублено глянув на командувача.

– Тобто?

– Справді не маєш нагальніших справ?

– Справді. Я радо. Полюбляю порпатися у машинах та…

– Змінювати ґуму?

У відповідь на широку усмішку командувача Рікард лише мовчки кивнув.

Скло піднялося, автівка рушила, й Мартіна сказала батькові, що, як на неї, недобре так використовувати службове завзяття Рікарда.

– Ти, певно, маєш на увазі покірність, – одказав батько. – Не хвилюйся, любонько, це всього лише перевірка.

– Перевірка? Самовідданості? Чи страху перед авторитетом?

– Останнє. – Командувач пирхнув. – Я балакав з Теа, Рікардовою сестрою, й вона мимохідь збовкнула, що Рікардові до завтра дуже кортить закінчити з бюджетом. Якщо так, він мав би залишити ґуму на Юна.

– То й що? Рікард просто слухняний.

– Так, слухняний і тямущий. Працелюбний та серйозний. Я лише переконуюсь, чи вдосталь у ньому непохитності та мужності, потрібних на важливій керівній посаді.

– Всі кажуть, що посаду отримає Юн.

Давид Екхоф ледве помітно посміхнувся, дивлячись на власні руки.

– Он як. До речі, я ціную, що ти заступаєшся за Рікарда.

Мартіна дивилася на дорогу, але відчувала на собі батьків погляд, коли він вів далі:

– Ти ж знаєш, що наші родини пов’язані багаторічною дружбою. Вони добрі люди. З глибоким корінням в Армії.

Мартіна голосно зітхнула, придушуючи роздратування.

Для такого завдання потрібна лише одна куля.

Попри те, він зарядив обойму повністю. По-перше, коли обойма повна, зброю чудово збалансовано. А по-друге, осічка найменш імовірна. Шість куль в обоймі, одна в набійнику.

Він надягнув наплічну кобуру, шкіра була м’яка, пахла сіллю, гірким потом та зброярським мастилом. Пістолет лежав так, як годиться. Ставши перед дзеркалом, він одягнув піджак. Не помітно. Пістолети з великим калібром прицільніші, але ж він не снайпер. Штормівка. На неї – пальто. Шапку він поклав у кишеню, перевіривши, чи не забув покласти у внутрішню кишеню червону шийну хустку.

Глянув на годинник.

– Непохитність, – мовив Гуннар Хаген. – І мужність. – Ось дві найголовніші якості моїх інспекторів.

Харрі змовчав. Гадав, що це не питання. Обійшов поглядом кабінет, у якому часто сидів, достоту як-от зараз. Окрім фрази про те, що комісар розповідає інспекторові, як усе є насправді, все тут тепер інакше. Зникли купи паперів Мьоллера, альбоми з Каченятком Дональдом та К°, встромлені на полицю поміж кодексів та поліцейських інструкцій, велика родинна світлина й ще більше фото золотавого ретривера, котрого колись подарували дітям і про якого вони давно забули, бо дев’ять років тому він помер, але Б’ярне Мьоллер досі за ним тужив.

Чистий стіл з монітором та клавіатурою, маленька срібна підставка з уламком білої кісточки й лікті Гуннара Хагена, на які він саме спирався, спрямувавши на Харрі погляд з-під стріхоподібних брів.

– Утім, є ще й третя якість, як на мене, ще важливіша, Холе. Вгадайте, яка.

– Не знаю, – байдуже одказав Харрі.

– Дисципліна. Дис-цип-лі-на.

Комісар викарбував це слово по складах, й Харрі мало не чекав почути лекцію про походження слова. Але Хаген підвівся й поважно, заклавши руки за спину, пройшовся кабінетом, наче мітячи територію. Харрі це видалось кумедним.

– Я кажу про це у кожнім підрозділі, віч-на-віч, щоб усі усвідомили, чого я від них сподіваюся.

– У відділі.

– Перепрошую?

– Нас тут ніколи не називали підрозділом. Хоч колись посада називалася «начальник поліцейського підрозділу». Але це просто так, щоб ви знали.

– Дякую, інспекторе. Я врахую. То на чому я спинивсь?

– На дис-цип-лі-ні.

Хаген прошив Харрі поглядом. Той і бровою не повів, тож Хаген знову закрокував кімнатою.

– Останні десять років я читав лекції у Вищому військовому училищі. Зокрема, я фахівець з Бірманської операції. Гадаю, Харрі, ви здивувалися, як це стосується моєї теперішньої посади у поліції.

– Саме так. – Харрі почухав ногу. – Ви, ніби розгорнуту книгу, мене читаєте, босе.

Хаген пройшовся пальцем по підвіконню і невдоволено зморщився.

– У тисяча дев’ятсот сорок другому році безмаль сто тисяч японських солдатів завоювали Бірму. А Бірма за площею переважає Японію удвічі й на той час була окупована британцями, які набагато переважали японців за кількістю та технікою. – Хаген звів угору замазаний палець. – Але в одному японці переважали супротивника й завдяки цьому подолали англійців та індійських найманців. У дисципліні. Японці йшли на Рангун сорок п’ять хвилин, маршируючи, а п’ятнадцять хвилин – на сон. Лягали просто на дорозі, не знімаючи мішків, повернувшись ногами у бік, куди марширували. Щоб, коли прокинуться, не опинитися у канаві й не посунути в іншому напрямку. Напрям надзвичайно важливий, Холе. Розумієте?

Харрі збагнув:

– Гадаю, урешті вони дійшли до Рангуна, босе.

– Саме так. Усі. Тому що діяли, як наказано. Мені саме повідомили, що ви брали ключі від квартири Тома Волера. Так, Холе?

– Зазирнув на хвильку, бос. Виключно з терапевтичних міркувань.

– Сподіваюсь. Справу закрито. Порпатися у квартирі Волера – марнування часу, а поза тим, це суперечить наказові, котрий ви раніше отримали від начальника поліції, а тепер ще й від мене. Гадаю, мені не треба розповідати вам про наслідки непідкорення наказу, зазначу, що японські офіцери розстрілювали солдатів, які пили воду в неналежний час. Не через садизм, а через те, що дисципліна – це оперативне видалення ракової пухлини. Зрозуміло, Холе?

– Зрозуміло… тобто цілком зрозуміло, босе.

– Наразі у мене все, Холе. – Хаген сів у крісло, добувши з шухляди якийсь документ, почав уважно читати, ніби Харрі вже покинув кабінет, й, підвівши голову, здивовано зауважив, що чоловік досі стоїть перед ним. – Ще є питання, Холе?

– Гм, я лише гадав, хіба японці війну не програли?

Після того як Харрі пішов, Гуннар Хаген ще довго сидів, уп’явшись порожнім поглядом у свої папери.

Ресторан був наполовину заповнений. Так само, як і напередодні. У дверях його зустрів привабливий блакитноокий молодик-офіціант з білявими кучерями. Він був такий подібний на Джорджі, що чоловік на мить завмер, не зводячи з нього очей. Збагнув, що видав себе, коли на губах офіціанта засяяла широка посмішка. Вішаючи пальто та штормівку на гачок у гардеробній, він відчував на собі погляд офіціанта.

– Your name?[12] – спитав офіціант.

Він відповів нерозбірливо.

Довгим тонким пальцем офіціант пройшов сторінкою нотатника із замовленнями.

– I got my finger on you now,[13] – промовив офіціант, блакитні очі прошивали його поглядом, поки він не зашарівся.

З виду ресторан має не надто вишуканий вигляд, але якщо він подумки

1 ... 20 21 22 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спаситель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спаситель"