Читати книгу - "Фламандська дошка"

— Все одно не розумію, — проказала Хулія. — Він що — не хоче виграти?

Директор клубу імені Капабланки стенув плечима.

— Цікава річ… Він уже п’ять років ходить сюди, і це найкращий з усіх відомих мені шахістів, але я жодного разу не бачив, щоб він виграв партію.

У цю мить гравець підвів голову, і його погляд зустрівся з поглядом Хулїї. Все його самовладання, вся впевненість, що він їх являв під час гри, мовби розвіялися, начеб, догравши партію й подивившись на довколишній світ, чоловік втратив ті свої риси, через які йому заздрили чи поважали інші люди. І щойно тепер Хулія звернула увагу на його позбавлену смаку краватку, на брунатний зім’ятий на спині й розтягнутий у ліктях піджак, на погано поголене підборіддя, де вже пробивався новий поріст, — чоловік вочевидь голився о п’ятій чи шостій ранку, перед тим як сісти в метро або тролейбус, щоб дістатися місця роботи. Навіть зір у нього погас, зробився сумним та невиразним.

— Дозвольте відрекомендувати вам сеньйора Муньйоса, шахіста, — мовив Сіфуентес.

IV. ТРЕТІЙ ГРАВЕЦЬ

— У такому разі, Ватсоне, — мовив Холмс, — хіба не цікаво пересвідчитися в тому, як іноді, щоб узнати минуле, слід спершу з’ясувати майбутнє?

Р. Смалліан

— Це реальна партія, — завважив Муньйос. — Дещо дивна, але логічна. Останній хід зробили чорні.

— Справді? — запитала Хулія.

— Справді.

— Звідки ви це знаєте?

— Знаю.

Вони знаходилися в студії Хулії, перед картиною, освітленою всіма наявними в помешканні лампами. Сесар вмостився на дивані, Хулія сиділа на столі, дещо зніяковілий Муньйос стояв перед твором ван Гюйса.

— Хочете випити?

— Ні.

— Може, сигарету?

— Дякую, я не палю.

В студії панувало замішання. Шахіст, здавалося, почувався незручно в зім’ятому, застебнутому на всі ґудзики плащі, якого він так і не зняв, мовби залишаючи за собою право будь-якої миті піти без жодних пояснень.

Вигляд у нього був похмурий і недовірливий; довелося докласти чималих зусиль, щоб затягти його сюди. Спочатку, коли Сесар та Хулія виклали йому суть справи, на обличчі Муньйоса відбився такий вираз, що не потребував коментарів: він вочевидь мав їх за божевільних. Потім шахіст нашорошився й приготувався до оборони. Мовляв, нехай вони його вибачать, він не хоче їх образити, але вся ця історія з середньовічними вбивствами та намальованою на картині шаховою партією видається надто дивною. І навіть, коли все, що вони розповіли, щира правда, йому незрозуміло, до чого тут він, Муньйос. «Зрештою, — чоловік повторив це так, мовби хотів установити певну дистанцію, — я лиш бухгалтер, звичайний службовець».

— Але ви граєте в шахи, — заперечив Сесар, зобразивши на своєму обличчі найчарівнішу посмішку. Вони щойно перетнули вулицю і тепер сиділи в якомусь барі неподалік від автомата з сигаретами, що час від часу турбував їх, видаючи звуки нехитрої мелодії, якою підманював простаків.

— Граю. Ну то й що? — у відповіді Муньйоса не було виклику, лише байдужість. — Багато хто грає в шахи. І незрозуміло, чому саме я…

— Кажуть, ви кращий за інших гравець.

Шахіст якось непевно подивився на Сесара, мовби хотів сказати, — принаймні так здалося Хулії, — «можливо, так воно і є, але це ніяк не стосується справи. Бути кращим — ще нічого не значить. Можна бути кращим так само, як можна бути блондином чи плоскостопим, але зовсім не обов’язково з’являтися з цим на люди».

— Якби було так, як ви кажете, — озвався нарешті шахіст, — я виступав би на турнірах та інших змаганнях. А я цього не роблю.

— Чому?

Муньйос подивився на свою філіжанку з-під кави, яку встиг випити, тоді стенув плечима.

— Не виступаю, і все. Щоб виступати, треба мати бажання. Тобто бажання вигравати… — Він глянув на них так, наче не був певен, що вони його зрозуміють. — А мені однаково.

— Ви теоретик, — Сесар промовив це серйозно, проте Хулія відчула в його словах приховану іронію.

— Можливо, — погодився шахіст по паузі. — Саме тому я не думаю, що буду вам корисним.

Він уже, власне, підводився, коли Хулія поклала на його руку свою. Це був миттєвий, сповнений туги дотик, який згодом, коли вони залишилися наодинці, Сесар, звівши одну брову, кваліфікував як «своєчасний вияв жіночності, люба, вчинок дами, котра благає про допомогу, не вимовляючи цього вголос, але подбавши про те, щоб пташка не спурхнула». Мовляв, він, Сесар, не зміг би зробити цього краще; хіба що вигукнув би щось недоречне за таких обставин. У кожному разі Муньйос глянув мигцем униз на руку Хули, яку та вже прибрала, й залишився сидіти, а його погляд, ковзнувши по поверхні стола, зупинився на його власних руках з не надто чистими нігтями, що обхопили з обох боків філіжанку.

— Нам потрібна ваша допомога, — тихо проказала Хулія. — Йдеться про дуже важливу справу, запевняю вас. Важливу для мене та моєї роботи.

Трохи схиливши голову вбік, шахіст глянув на неї, але не прямо, а кудись униз, на підборіддя, мовби боючись дивитися їй просто у вічі, ніби це могло зобов’язати його до чогось такого, на що він не був готовий.

— Не думаю, що це мені цікаво, — відповів Муньйос.

Хулія нахилилася до нього.

— Уявіть, що це шахова партія, відмінна від тих, які ви грали досі… Партія, яку варто виграти.

— Не розумію, чому вона має бути не такою, як інші. Насправді шахова партія завжди та сама.

Сесару вже уривався терпець.

— Запевняю вас, дорогенький, — роздратування антиквара виявлялося лише в тому, як він крутив на одному з пальців правої руки перстень із топазом, — я ніяк не можу зрозуміти вашої дивної байдужості… Навіщо тоді ви взагалі граєте в шахи?

Шахіст замислився. Його погляд знову ковзнув по поверхні стола, а потім зупинився на Сесарі, причому дивився Муньйос не на його підборіддя, а просто у вічі.

— Можливо, з тієї самої причини, з якої ви є гомосексуалістом, — спокійно пояснив він.

Над столом наче війнуло крижаним вітром. Хулія поквапилася закурити нову сигарету; її жахнула нетактовність Муньйоса, хоча той проказав це зовсім не агресивним, а радше байдужим тоном. Більше того, шахіст дивився на антиквара з чемною увагою, начеб між ними відбувався звичайний діалог, і він очікував на відповідь шанованого співрозмовника. «У його погляді немає жодного заміру, — вирішила дівчина. — Навпаки, в ньому є певна безневинність, з якою міг би дивитися якийсь турист, несамохіть, через незнання, порушивши місцеві