Читати книгу - "Крістіна"

— Якщо ти маєш на увазі, що ти плаксій, то Америку ти для мене не відкрив.

На ґанку загорілося світло, і з будинку вилетіли Майкл і Реджина — мабуть, хотіли подивитися, хто це приїхав: ми чи поліція штату, яка має повідомити, що їхнє єдине укохане дитятко збила машина на хайвеї.

— Арнольд? — пронизливо-верескучим голосом погукала Реджина.

— Деннісе, звалюй пошвидше, — Арні всміхався тепер більш щиро. — Тобі ця хрінь не потрібна.

Він вибрався з машини й слухняно сказав:

— Привіт, мамо. Привіт, тату.

— Де ти був? — спитав Майкл. — Ми тут з твоєю матір’ю, юначе, місця собі не знаходимо!

Арні казав правду. Сцени сімейного возз’єднання мені були ні до чого. Я глипнув у дзеркало заднього виду й побачив, як він стоїть — такий самотній і вразливий. А потім ті двоє налетіли на нього, огорнули собою й повели, наче вівцю, у своє гніздо за 60 000 баксів, стопроцентно виливаючи на нього всю силу своїх найсвіжіших знань про батьківство, почерпнутих на тренінгу з батьківської ефективності чи ще якомусь семінарі. Річ була в тому, що в них це все було дуже раціонально. У тому, яким став Арні, була дуже велика їхня заслуга, але вони були занадто, трясця твоїй матері (і батьку), раціональні, щоб це помітити.

Я ввімкнув радіо й зловив хвилю «FM-104», де тривав блок розваг вихідного дня і Боб Сіґер та «Сілвер Буллет Бенд» співали «Досі такий самий»[31]. Випадковий збіг був дещо аж занадто жахливо ідеальним, тому я покрутив ручку й знайшов гру «Філліз»[32].

«Філліз» програвали. Нічого дивного. Усе згідно з ходом подій.

7 / Нічні жахіття

Я «роудраннер», кицю,

Не спіймати мене.

Я ж «роудраннер», кицю,

Стережися мене.

Може, спробуєш взяти гору.

Ось побачиш, мала.

Відійди! Назад!

Хай не бачать ці очі твій сором![33]

Бо Діддлі

Коли я приїхав додому, тато з сестрою сиділи на кухні, їли сендвічі з коричневим цукром. Одразу дав про себе знати голод, і я згадав, що так і не повечеряв.

— Де це тебе, Бос, носило? — спитала Елейн, не підводячи погляду від свого «16», чи «Крім», чи «Тайґер Біт»[34], не знаю, що вона там читала. Босом вона мене називала відтоді, як минулого року я відкрив для себе Брюса Спрінгстіна і став його фанатом[35]. За її задумом, це повинно було мене болюче вжалити.

У чотирнадцять Елейн почала з дитини перетворюватися на повноцінну американську красуню, якою вона зрештою й стане — високу, темноволосу та блакитнооку. Але того пізнього літа 1978-го вона ще була абсолютно підлітковою стадною твариною. Почала з «Донні та Марі»[36] в дев’ять років, потім запала на Джона Траволту в одинадцять (одного разу я дуже круто схибив, назвавши його Джоном Гидолтою, і вона подряпала мене так сильно, що ледве не шви довелося на щоку накладати, — але я типу заслужив, тому не жаліюся). У дванадцять вона гинула через Шона[37]. Потім був Енді Ґібб[38]. А віднедавна її смаки стали зловіснішими: хеві-метал-рокери типу «Діп Перпл» і нова група — «Стикс».

— Я допомагав Арні владнати справи з його машиною, — сказав я, звертаючись як до Еллі, так і до батька. Більше до батька насправді.

— Та потвора, — зітхнула Еллі й перегорнула сторінку журналу.

Раптом я відчув разюче сильну потребу видерти журнал їй з рук, порвати навпіл і жбурнути шматки їй в обличчя. І це було найкращим свідченням того, що деньок у мене видався дуже важкий. Насправді Елейн не вважає Арні потворою; вона просто хапається за будь-яку можливість мене подіставати. Але, мабуть, я за останні кілька годин забагато разів чув, як Арні називають потворою. Його сльози висихали на моїй сорочці, чорт забирай, і може, я й сам почувався трохи бридко.

— А як там Губастик, дорогенька? — поцікавився я солодким голосом. — Понаписувала вже листів Еріку Естраді? «Ох, Еріку, я помру заради тебе, у мене стається повна зупинка серця щоразу, коли я уявляю, як твої товсті масні губи цмакають мої…»

— Ти тварина, — холодно відповіла вона. — Просто тварина, ось хто ти.

— І я не розумію, чому це погано.

— Так отож, — вона взяла зі столу журнал, сендвіч і стрімко почимчикувала у вітальню.

— Еллі, гляди не розсип усе по підлозі, — попередив її тато, трохи підпсувавши їй вихід.

Я понишпорив у холодильнику й витяг шматок болонської копченої ковбаси та сумний на вигляд помідор. Ще там лежало півпачки плавленого сиру, але надмірне захоплення цим лайном у початкових класах геть знищило мою любов до нього. Я вирішив задовольнитися квартою молока до сендвіча й відкрив бляшанку супу «Кемпбелз» із консервованою яловичиною.

— Він її забрав? — поцікавився в мене тато. Мій тато працює податковим консультантом у «Ейч&Ар Блок», а ще позаштатно надає послуги, пов’язані з податками. Колись він був штатним бухгалтером найбільшої архітектурної фірми в Піттсбурзі, але потім у нього стався інфаркт, і він звільнився. Він добра людина.

— Ага, забрав.

— Таке ж страхопудало, як і спершу здалося?

— Гірше. А де мама?

— На занятті.

Тато зустрівся зі мною поглядом, і ми обидва ледве не захихотіли. Та одразу ж подивилися в різні боки, бо стало соромно — але навіть щирий сором допоміг не сильно. Мамі сорок три, працює гігієністом у стоматологічній клініці. Вона довго не працювала за фахом, та після татового інфаркту повернулася на роботу.

Чотири роки тому мама вирішила, що в ній загинула письменниця. І почала строчити вірші про квіти й оповідання про милих стареньких чоловіків у жовтні своїх літ. Час від часу з-під її пера виходила жорстка реалістична річ про юну дівчину, перед якою виникала спокуса «ризикнути», та потім вона вирішувала, що незрівнянно краще буде, якщо вона Збереже Її Для Шлюбного Ложа. Цього літа вона записалася на письменницький курс у Горліксі — а там, як ви пам’ятаєте, викладали Майкл і Реджина, — і записувала всі свої теми та історії в блокнот, який назвала книжкою «Нарисів про любов і прекрасне».

Так і чую, як ви зараз думаєте (і добре, коли так), що немає нічого смішного в жінці, яка примудряється і працювати, і про сім’ю піклуватися, коли вона вирішує спробувати щось нове, трошки розширити свої горизонти. Звісно, ви будете праві. А ще ви можете подумати, що в нас із батьком були всі причини соромитися самих себе, що ми просто дві шовіністичні свині чоловічої статі, які рохкають там щось у себе на