Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

На острові Арк і на острові Хоск, в місті Оррімі, а також на всіх Дев'яноста Островах існують легенди про людину, яка з'явилася туди в пошуках такої країни, де люди пам'ятають про справедливість справжніх королів і про високу честь чарівників; він називав цю невідому країну островом Морреда. Немає також достовірних відомостей про те, чи був саме Медрі головним героєм всіх цих історій, оскільки він поневірявся під різними іменами і вкрай рідко називав себе Видрою. А може, і взагалі відмовився від цього імені. Загибель чарівника Геллука аж ніяк не привела до повалення Лозена, бо у цього правителя-пірата було в служінні чимало інших чарівників, яким він щедро платив. І одному з них на ім'я Ерлі дуже хотілося відшукати того молодого негідника, який зумів перемогти такого майстра, як Геллук. І, треба сказати, що у Ерлі були всі можливості, щоб вистежити Видру, бо влада Лозена, якому Ерлі служив, простягалася не тільки на острів Хавнор, а й на всю північну частину Внутрішнього моря, та й Винюхувач як і раніше тримав ніс за вітром.

Можливо саме для того щоб збити зі свого сліду погоню, Медрі і відправився на острів Пендор, який знаходиться досить далеко від Хавнора, біля західних кордонів Внутрішнього моря. А може, якісь чутки, що ходили серед «жінок Руки» з острова Хоск, викликали в нього бажання відправитися туди. Пендор колись був багатим островом, поки дракон Йєвод не спалив його практично дотла. Але що не кажи, а куди б Медрі не попрямував, він бачив лише, що стан справ скрізь такий же, як і на Хавнорі, або ще гірший. Усюди в Земномор'ї люди вели нескінченні грабіжницькі війни, здійснювали піратські набіги, поля заростали бур'янами, а в містах кишіло від злодіїв. Можливо, думав Медрі, найбільш дальній Пендор і є той самий «острів Морреда», бо столиця острова була прекрасною, життя тут текло мирно, а населення процвітало. У всякому разі, так йому здавалося спершу.

На Пендорі він познайомився з одним старим магом на ім'я Хайдрейк, Справжнє ім'я якого тепер уже нікому не відоме. Коли цей старий почув історію про «острів Морреда», то сумно посміхнувся і похитав головою.

— Це не тут, — сказав він твердо. — Правителі острова Пендор — хороші люди. Вони пам'ятають Великих Королів Земномор'я і їх заповіти. Вони не прагнуть до війн або грабежів. Погано одне: вони посилають своїх синів на захід полювати на драконів. Заради розваги. Неначе дракони з островів Західної Межі — це звичайна дичина, як якісь качки або гуси! І, звичайно ж, нічим хорошим це не закінчиться.

Втім, Хайдрейк із задоволенням взяв Медрі в учні.

— Моїм Учителем був один маг, — сказав він юнакові, - який передав мені свої знання абсолютно безкоштовно, і я готовий був вчинити так само, але так і не зумів знайти підходящого учня, так що я дуже радий твоїй появі. До мене приходить чимало молодих людей, і всі вони говорять приблизно однаково: «А що доброго в твоїх знаннях? Ти золото відшукати можеш? А можеш ти навчити нас перетворювати прості камені в алмази? Або так зачарувати меч, щоб ним можна було вбити дракона? Ні, твої розмови про Велику рівновагу нам абсолютно не цікаві! І ніякого пуття в них немає! Ніякої користі!» — І старий ще довго бурчав з приводу дурості молодих і того зла, що так поширилося по Земномор'ю останнім часом.

Знаннями своїми Хайдрейк ділився дуже щедро, проте був дуже вимогливим учителем. Вперше Медрі почав розуміти магію не як набір якихось талантів і загадкових дій, а як велике мистецтво і майстерність, які можна пізнати, як пізнають будь-яку професію завдяки старанним заняттям і довгій практиці. Але він відчував, що навіть після багаторічної і успішної практики мистецтво це не втратить своєї незвичайності і таємничості. Насправді в своїх уміннях Хайдрейк не так вже й сильно перевершував свого учня, проте старий чарівник ясно усвідомлював і вельми розумно роз'яснював Медрі куди більш важливу річ — ідею про цілісність магічних знань. Власне, саме це і робило його справжнім магом.

Слухаючи його, Медрі часто згадував про те, як вони з Анеб йшли в непроглядній темряві під дощем при світлі всього лише слабенького чарівного вогника, який, проте, все таки був здатний показати їм, куди ступати, хоча і висвітлював шлях всього лише на крок вперед, і як далеко у височині раптом з'явилася рожева в променях зорі вершина гори, і як вони разом дивилися на неї…

— Всі заклинання на світлі пов'язані між собою, і кожне з них залежить від усіх попередніх, — говорив Хайдрейк. — Це ніби як рух одного-єдиного листка на одному-єдиному дереві змусив би заворушитися і все інше листя на всіх інших деревах всюди в Земномор'ї! Такий Істинний Шлях. Саме цим шляхом ти повинен іти, намагаючись вирішити своє завдання, і саме за дотриманням правил на цьому шляху ти повинен стежити під час своїх пошуків. Зараз все в нашому світі йде неправильно, але і в цьому проявляється цілісність Істинного Шляху, бо кожна окрема біда є частиною загальної великої біди. І тільки в усуненні всієї біди в цілому можуть полягати справжнє зцілення нашого світу і наша справжня свобода.

Медрі прожив на Пендорі, навчаючись у Хайдрейка, цілих три роки, а коли старий маг помер, правитель Пендора попросив Медрі зайняти його місце. Незважаючи на те що Хайдрейк вічно бурчав та й відкрито звинувачував тих, хто вирушає полювати на драконів, усі на острові любили його і шанували, і те, що Медрі було запропоновано стати його наступником, було для молодої людини дуже схвально. Можливо, спокушений думкою про те, що він уже наблизився до «острова Морреда» настільки, наскільки це взагалі можливо, Медрі дійсно прийняв пропозицію правителя Пендора і ще деякий час прожив на цьому острові. Він плавав разом з молодим правителем на його кораблі далеко до Західного Межі в пошуках драконів, бо потай завжди мріяв побачити живого дракона. Однак не на часі рано починалися шторми і взагалі дуже вередуюча по всьому Земномор'ю погода три рази служили причиною того, що їх корабель повертався до острова Інгат, і плисти далі на захід не було ніякої можливості, такі високі і небезпечні були хвилі, хоча Медрі і встиг багато чому навчитися в мистецтві управління погодою з тих пір як покинув порт Хавнор.

А після Пендора Медрі,