Читати книгу - "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"

Хазяїна закручувала гайки і прибирала все, що погано або гарно стоїть, сидить, лежить, плаває, літає, бігає, ходить. Опір, який поодинці чинили владі олігархи, не мав шансів на успіх – репресивній машині у вигляді суддів, прокуратури, ментів, податківців і тому подібних надали «зелене» світло на будь-які методи боротьби.

З іншого, суто побутового боку, все виглядало не так вже й погано. Всі ті пертурбації і беззаконня не дуже цікавили пересічних людей, поки справа дійсно не доходила конкретно до них. Більшість бізнесменів, не вловивши духу і сутності тих перемін, що наставали, раділи знищенню конкурентів і мали абсолютну впевненість, що особисто вони-то зможуть домовитися: у них і там знайомий, і з тим вони працювали, і тому хабар давали, і все таке інше, не просте, але дієве і працююче. Однак, коли до них приходили з податкової або «контори», раптом всі зв’язки переставали працювати, не допомагали жодні знайомства, а крах і здача бізнесу хіба що відкладалися на якийсь час. Для бізнесу і для країни наступала інша реальність – безпощадна і невідворотна. Тут-то і збагнули підприємці, що значила насправді та передвиборча обіцянка президента про п’ятирічні канікули для малого і середнього бізнесу! Але потяг, як кажуть, вже пішов.

Слухаючи страхітливі історії про київських бізнесменів, у яких донецькі відібрали справу і майно взамін на життя і здоров’я, Саша згадувала давню історію, одну з перших гучних справ, до якої її, практикантку, було допущено. Мова йшлась про вбивство Євгена Щербаня, одного з найвпливовіших у свій час донецьких бізнесменів і політиків. Саме тоді в перший раз, дізнавшись про жорстокі обставини розстрілу подружжя Щербанів у донецькому аеропорту, Саша замислилася над тим, що може вона особисто зробити для своєї країни. У неї навіть відбулася тоді цікава бесіда про життєві цінності з одним із донецьких авторитетів, що відійшов від справ. Вона у нього приватно запитала в коридорі суду, чому він відмовляється свідчити і не хоче допомогти знайти вбивць. Бандит-пенсіонер відповів, що у нього в житті є одна цінність, і продемонстрував світлину молодої дружини з малою донькою:

– От заради кого я живу. А ти? Які ти маєш цінності?

– Моя цінність – це моя країна, – відповіла Саша. – А з твоєї цінності мені смішно!

– Ти смієшся з моєї дружини і з моєї доньки?! – скипів бандит-пенсіонер. – Ти сука і ссикуха!

– Може я і ссикуха і сука, як ти кажеш, – різко перейшла Саша на «ти». Вона відчула, що гра зайшла занадто далеко і можна нажити серйозних неприємностей, проте не зупинилася. – Але я нещодавно спілкувалася з твоєю колишньою дружиною. Здається, у тебе там залишилися двоє неповнолітніх синів? Тепер вони вже не є твоїми цінностями? Так?

Бандит-пенсіонер потух на очах, весь якось знітився, поменшав. Йому нічим було крити. І хоча Саша ясно розуміла, що життя є життя, тим більше особисте життя, і всяке може трапитися, і різні бувають обставини, але вона мусила якось відповісти на закид щодо власних пріоритетів і вподобань. Вийшло жорстко, але по суті.

Коли Іван нарешті влаштувався в Москві і міг почуватися в безпеці, Саша вийшла на роботу. Керівник, із яким у неї давно вже встановилися цілком довірливі і товариські стосунки, якось дивно на неї став поглядати, хоча вона і не ходила вже на роботу у футболці з простреленим лобом Хазяїна. Директор весь час наче хотів щось сказати, про щось попередити, але стримувався, лише, коли заходила мову про політику, різко змінював тему розмови, переключався на невідкладні робочі питання.

Тим часом із її дописами в соціальній мережі сталося щось дивне. Сторінка залишалася заблокованою – місяць ще не минув, але допис, розірваний на кілька епізодів, доповнений і виправлений, розійшовся по різних інформаційних ресурсах як «журналістське розслідування». Прізвища авторів, що інколи вказувалися під матеріалами, носили відверто штучний характер, щось на кшталт «Ілля Хоробрий» або «Ванесса Білоконь». За всіма ознаками, на основі її дописів про Заповідник Хазяїна з кабанами і маєток Дантиста з гарматами хтось розумний та спритний зробив цілу піар-кампанію, направлену конкретно проти «сім’ї». Зрештою, це саме те, чого і хотіла Саша, але їй стало якось ніяково від того, що вона зробила всю брудну роботу, ризикувала, а їй ніхто навіть і «дякую» не сказав. Просто поцупили – і все. Вона натягала каштанів із вогню, через ці витівки її чоловіка зацькували і змусили втекти з країни, а от скористалися надбанням інші. Очевидно, що то були ділки з опозиції, що боролися з діючою владою, або, точніше, боролися за владу. Ось така незручна дилема: боротися з владою означає боротися за владу? Але, згодом, Саша заспокоїлася з цього приводу: вийшло так, як вийшло, і нема на що нарікати. Потрібно не зупинятися, писати і щось шукати далі.

Найбільший резонанс у мережі, звісно, викликали її викривні статті про два мільярди, що суд присудив повернути фірмі Кардаша через втрату документів. Начебто повернути держава мала газом, але чи зробив це «Нафтогаз» чи ні, ніхто достеменно не знав, і від цього галас здійнявся ще більший. Саша торжествувала – реально вона не розраховувала на такий вдалий перебіг подій в інформаційному просторі. Їй вдалося інкогніто підняти цілу хвилю невдоволення, і дарма, що пожинають плоди інші, а їй дісталася тільки розлука з чоловіком та постійний страх. Але справу таки зроблено!

9

Київ за останні три роки перетворився на один великий будівельний майданчик. І якщо зважати тільки на цифри, то вони тішили око, демонструючи навіть під часи глобальної кризи приємне зростання. Проте люди, що знали, як робляться справи в цій сфері, точно не розділили б оптимізму державного статистичного управління. У столиці в останні роки будували абияк, абиде і абищо. Мало хто слідкував за тим, щоб будівельники дотримувалися норм, не кажучи вже про виділення земельних ділянок, практику ущільненого будівництва, коли зносили дитячі майданчики чи руйнували сквери і тицькали багатоповерхівки прямо перед носом у мешканців. Словом, у цій сфері панував неймовірний хаос. Зрештою, як і в усіх інших.

Обраний мером екс-банкір поділив між своїми прихильниками комунальні підприємства та все, що може приносити гроші, а сам звів свою функцію до нечисленних телевізійних ефірів, де він солоденьким голосом просив не забути подзвонити телеглядачів своїм мамам, а його «молода команда» розносила виборцям тонни гречки. Тобто він був хитрою і цинічною людиною, той екс-банкір, він знав, куди треба натиснути, щоб натовпи мам і бабусь стали за нього стіною. Але Хазяїн та його люди не