Читати книгу - "Сестри-вампірки 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ходімо додому, коханий, – прошепотіла Урсула.
– Ходімо, сонечку, – погодився мисливець за вампірами. – Дай мені тільки кілька секунд, я маю дещо сказати.
Він винувато підійшов до Даки і Сільванії.
– Загалом, мені дуже ніяково. Я завжди вважав вас вампірами. А тут он як вийшло, – пробурмотів він.
– Та що ви, ну які ж ми вампіри? – удала із себе здивовану Дака.
– Ну ви й насмішили! – похитала головою Сільванія.
Дірк ван Комбаст вичавив із себе посмішку:
– Отже, вибачте мені.
– Хто давнє пом’яне, той лиха не мине, – завірила його Сільванія, від душі потиснувши простягнуту руку Дірка.
– Мир, гере ван Комбаст, – усміхнулася Дака, відвісивши Діркові трансільванського щигля.
Щасливе пробудження
Цієї ночі над гладдю біндбурзького озера пролітали два величезні лебеді. А може, це були зовсім і не лебеді, а кажани. А може, це були зовсім і не кажани, а… Втім, неважливо.
Дака і Сільванія з Геленою і Лудо на плечах приземлилися біля шатра бедуїна. Забравшись усередину, вони знайшли самотнього могіканина, що спав безтурботним сном. Сільванія лягла поруч і, міцно притулившись до могіканина, солодко заснула.
***
Якоб здивовано протер очі. Чи не сон це? Друзі начебто тут і були, а поруч – його кохана дівчина.
– Доброго ранку, – сонно всміхнулася Якобу Сільванія.
Якоб допоміг їй підвестися.
– Посидьмо біля озера, поки всі сплять, – запропонував він.
Вони вмостилися на рибальському містку. Опустивши ноги у воду, хлопець і дівчина задумливо дивилися вдалину.
– Де ви всі вчора були? – зважився запитати Якоб.
Сільванія розгублено смикала рюшу сукні.
– Я мушу зізнатися тобі де в чому, Якобе, – зітхнула вона.
– Кажи, – глухо промовив Якоб, готовий до найгіршого.
Поглянувши на Якоба, Сільванія насмілилась випалити:
– Загалом, я напіввампір. Мій тато – вампір, а мама – людина. От чому я не дуже люблю бувати на сонці. Та кров я не п’ю – я все ж таки не тільки напіввампір, але й напівлюдина. А ще я вмію літати. Щоправда, літаю я не надто добре, та все-таки іноді я могла б брати тебе з собою.
Якоб ошелешено дивився на Сільванію. Він очікував почути що завгодно, але до такого повороту подій готовий явно не був.
– Я розумію, звучить навіжено. Але так воно і є, – торохтіла Сільванія. – Ну, скажи вже що-небудь.
А що міг сказати Якоб?
– Хм… – пробурмотів він. І, заглянувши Сільванії у вічі, додав: – Шкода.
Серце у Сільванії впало.
– Шкода, що я боюся висоти, – закінчив Якоб.
Сільванія боязко подивилася на нього, і її губи розпливлися в щасливій усмішці:
– Подумаєш, проблема. Літатимемо низько.
Якоб із полегшенням зітхнув.
– Ти й справді надзвичайна, – усміхнувся він.
– Ти теж, – тихо промовила Сільванія, зашарівшись.
Якоб поклав їй руку на плече і поцілував.
На березі почулося хихикання. Дака, Гелена і Лудо вже давно виповзли з намету і з цікавістю спостерігали за їхньою бесідою. Взявшись за руки, Сільванія і Якоб поспішили до друзів.
– Діти-и-и! – пролунав знайомий голос.
Уздовж берега на велосипеді-тандемі до них котили Ельвіра і Міхай з величезним кошиком на багажнику.
– Мамо! – зраділа Дака.
– Тату! – заплескала в долоні Сільванія.
Сестри кинулися в обійми батьків, які ще не встигли злізти з велосипеда.
Міхай і Ельвіра здивувалися. Вони й гадки не мали, що їхня поява так потішить дочок. Але, з іншого боку, коли твої діти тобі раді – чи це не справжнє щастя! «А може, вони просто зголодніли?» – припустила Ельвіра.
– Щасливий бачити вас, діти мої, – усміхнувся до компанії Міхай.
– Добридень! – привіталися Гелена і Лудо.
– Здрастуйте, – трохи боязко промовив Якоб.
– Сподіваюся, ми вам не завадили, – сказала Ельвіра – Ми привезли вам сніданок.
Із цими словами вона стала навколішки і заходилася розпаковувати кошик.
Хай живе дружба!
Після легких ранкових закусок вирішили приготувати гриль. За допомогою позиченого у дідуся бичачого ока Лудо розвів перед шатром багаття. Над полум’ям повісили рожен із ковбасками, кукурудзяними качанами і м’ясом. Відповідальним за гриль призначили Лудо, оскільки Міхай готував м’ясо виключно з кров’ю, не визнаючи добрячого пряження. Втім, з кров’ю чи без – м’ясо видалося на славу.
Поки Дака жадібно поглинала шматок за шматком, Сільванія сиділа, немов на терні, час від часу поглядаючи на годинник: до вечора мали приїхати батьки Якоба. Її серце шалено калатало, але цього разу не через Якоба, а через тата. Тільки б він сьогодні не утнув якоїсь дурниці!
Нарешті Бартони прибули.
– Зараз підійдуть батьки Якоба. Прошу тебе, тату, тримай себе в руках, – прошепотіла Сільванія Міхаю.
– Привіт! – помахав батькам Якоб.
Сільванія, Міхай і Ельвіра вийшли їм назустріч.
– Здрастуйте, – несміливо промовила Сільванія.
Спочатку тато Якоба поглядав не дуже приязно.
Ельвіра з усмішкою підійшла до мами Якоба і простягла руку.
– Здрастуйте, дуже рада з вами нарешті познайомитися!
Франциска Бартон виявилася не тільки милою, але і вельми привабливою жінкою.
– Добридень, фрау Цепеш, здрастуйте, діти! Щиро дякуємо за запрошення, ми любимо відпочивати на природі!
Річард зупинив свій погляд на Міхаєві.
– Містере Міхаю, – тут Річард відкашлявся. – Міхаю. Я мушу перепросити у вас за моїх несправедливих звинувачень. Гадки не мати, чому я тоді так завівся. Мабуть, тієї ночі я спати і бачити сон. Щоправда, цей сон бути дуже схожий на дійсність.
Батько Якоба задумливо подивився на тата Сільванії і Даки.
– Ну авжеж тобі все наснилося, тату, – поспішив запевнити Якоб. – Тобі завжди верзеться абищо, коли мама їде на презентацію нової книги.
– Який чудовий день! – сказала Ельвіра і, підійшовши до чоловіка, легенько його підштовхнула.
– Вибачення прийнято, – буркнув Міхай, поправляючи сонцезахисні окуляри.
Ельвіра знову підштовхнула Міхая, і той подав татові Якоба руку. Перемир’я зміцнили урочисим рукостисканням.
– А крутий у тебе старий, – підморгнув Якобу Міхай.
На душі в нього стало легко і добре. По-перше, він радий був викрутитися з тієї делікатної пригоди з Річардом Бартоном. По-друге, уже вечоріло, і сонце потихеньку сідало за озеро. Цей час доби Міхай любив найбільше.
Щоб відсвяткувати перемир’я, чоловіки зазвичай п’ють шнапс – ця традиція добре знайома як трансільванцю, так і австралійцю. На щастя, в кошику знайшлася ціла пляшка карпівки, яку Міхай завбачливо поклав до інших харчів. І поки діти веселилися, а Ельвіра і Франциска мило теревенили про все на світі, Міхай і Річард встигли випити і за їхню дружбу, і за своїх прекрасних дам, і за вдалий відпочинок.
– Schnappybox, Річарде! – піднімаючи келих, вигукував щоразу Міхай.
– Cheers11, – відповідав той.
Раптом почувся якийсь тріск – і прямо в центрі гучної компанії з’явився Мурдо.
– Boi searo! – чемно привітався він.
Його синяво-чорне волосся з червоними пасмами виблискувало в тьмяному світлі багаття. І він видавався ще сильнішим і вищим, ніж зазвичай.
– Мурдо! – зраділа Дака, ледь стримуючись, щоб не кинутися йому на шию.
Річард Бартон зблід і, здивовано поглядаючи на непроханого гостя, повільно відставив склянку з карпівкою.
– Мені здається, я багато перебрати з цей ваш шнапс, – пробурмотів він.
– Все гаразд, Річарде? – занепокоїлась Франциска. За розмовою з Ельвірою вона не помітила ефектної появи Мурдо і вважала, що її чоловік просто захмелів. Узявши Річарда за руку, вона відвела його до озера.
– Мамо, тату, знайомтеся, це Мурдо! Фронтмен «Криптон Крекс»! – сяючи від щастя, відрекомендувала гостя Дака.
– А, то ти і є той «Крислатий Кекс», – насупився Міхай.
Із цими словами він схопив Мурдо за горло.
– Пусти його, тату! Що ти робиш? – вигукнула Дака, намагаючись відтягнути батька від Мурдо.
Але Міхай був невблаганний.
– «Криптон Крекс» – опіканці Ксантора. Я забороняю вам з ними водитися!
– Ксантор – більше не наш менеджер, – задихаючись, виправдовувався Мурдо. Як і всі в роду Трансгігантів, він був дуже сильний. Та навіть наймогутніший Трансгігант беззахисний перед вампіром-батьком. Адже будь-який батько готовий роздерти на шмаття за свою дочку. Давалося взнаки і вчорашнє верескливе «Кі!». Залишалося сподіватися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри-вампірки 2», після закриття браузера.