Читати книгу - "Книга Балтиморів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що ти тут готуєш, мамо моя мила?
Мама зачерпнула юшки в ополоник,
Дала скуштувати невгамовній доні.
— Смачно, — каже доня. — Що там є? Що саме?
— Власні екскременти, — відказала мама.
— Власні екскременти? А які, рідненька?
— Та мої, дитинко. Смачно, дорогенька?
— Ой, які смачнющі! З'їм усе до ложки!
— Ні, — спинила мама, — зачекай-но трошки!
Притулилась доня до лобка,
Добре їй тут, тепло, матінка м'яка.
Виросте доросла — їй розкриє мама
Список екскрементів. І вона так само
Запече індичку на родинне свято.
Але ж буде смачно доньчиним малятам!
Скінчивши ту декламацію, Кнур чемненько вклонився і завмер, чекаючи оплесків. Та в залі панувала могильна тиша. Глядачі мовчки і похмуро дивилися на Кнуряку, а він не розумів, що ж не так зробив. Урешті побіг за лаштунки і здибав там учительку і директора, що витріщилися на нього, наче уперше побачили.
— Та що сталося, скажіть мені? — вигукнув Кнур.
— Вінсенте, ти знаєш, що таке екскременти? — поспитав Геннінґс.
— Нічого я не знаю, пане директоре. Я прочитав вірш, який мені дали.
Директор почервонів мов буряк. Потім обернувся до вчительки.
— Панно, ану поясніть мені, що це таке!
— Я нічого не розумію, пане директоре, я доручила Гіллелеві Ґольдману передати цей текст Вінсентові. А він, певне, замінив слова.
— І ви не вважали за потрібне влаштувати репетицію перед тим, як пустити його на сцену? — заревів Геннінґс, аж у залі стало чутно.
— Та хотіла, звичайно! Але Вінсент не хотів читати вірш у присутності інших дітей. Казав, що хоче зробити сюрприз.
— Ох і зробив! Ох і сюрприз!
— А що ж воно таке, ті екскременти? — поспитався Кнур.
Вчителька заплакала.
— Ви ж самі казали, що треба давати дітям змогу виявляти ініціативу! — хлипала вона.
— Не плачте, прошу вас, — сказав Геннінґс, простягаючи їй хусточку. — Це нічому не зарадить. Ось нехай-но я погукаю цього шибеника Гіллеля!
На сцені вже виступав інший клас, а Кнур помчав шукати Гіллеля. Всі бачили, як вони вибігли пожежним виходом, перетнули шкільний двір, потім баскетбольний майданчик і помчали у бік Оук-Парку. Гіллель тікав щодуху, за ним гнався Кнуряка в костюмі з камізелькою, що личив йому мов корові сідло, а за ними бігла цілісінька юрба школярів, які хотіли потішитися тією сценою.
«Я уб’ю тебе! — ревів Кнуряка. — Уб’ю, нехай мене чорти візьмуть!» Гіллель тікав, аж дух із нього випирало, але Кнур уже наздоганяв його. Ось-ось — і вхопить. Гіллель побіг до свого дому. Як пощастить, то він добіжить до брами і порятується. Та неподалік від свого подвір’я він перечепився за дитячий велосипед, що валявся долі, й заорав носом у землю.
6
Балтимор, вистава у День подяки
Листопад 1989 року
Перечепившись об велосипед, Гіллель повалився додолу. Він знав, що тепер Кнуряка злапає його, тож скрутився клубком,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Балтиморів», після закриття браузера.