read-books.club » Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 207 208 209 ... 231
Перейти на сторінку:
найдивовижніше щодо того дня — це як чудово вийшли кадри з танками. На екрані вони йшли з-за узгір'я невідпорною лавою, погойдуючись на гребенях, мов великі кораблі, і з брязкотом сунули вперед, до тієї примарної перемоги, що була тільки на кіноплівці.

Якщо хто й був того дня найближчий до перемоги, то це отой француз, що вийшов із бою, високо тримаючи голову. Та його перемога тривала не довго — тільки до півдороги з того узгір'я. Ми побачили його простертого там, на схилі, як був, із скаткою через плече, коли йшли виїмкою до штабної машини, що мала відвезти нас у Мадрід.

НІХТО НЕ ВМИРАЄ!

Колись той будинок був рожевий, але з часом тиньк облупився і вицвів од вологи; а з веранди нагорі було видно море в кінці вулиці — синє-синє. Край тротуару росли лаври, такі високі, що тінь від них падала аж на веранду, і в тому затінку завжди стояла прохолода. У глибині веранди висіла клітка з дроздом, але зараз птах не співав і навіть не щебетав, бо клітка була накрита: її накрив знятим із себе светром чоловік років двадцяти восьми, худий, смаглявий, з темними колами під очима й давно не голеним обличчям. Він стояв, трохи розтуливши вуста, і дослухався. Хтось намагався відчинити чільні двері, замкнені на замок і взяті на засув.

Дослухаючись, він чув шелест вітру у верховітті лаврів, сигнал таксі, що проїхало вулицею, голоси дітлахів на суміжному пустирищі. Потім почув, як обертається ключ у замку чільних дверей. Він чув, як клацнув, відімкнувшись, замок, але двері тримав засув, і замок клацнув знову. Водночас він почув удар битки по бейсбольному м'ячу і зараз же по тому — лемент дітлахів на пустирищі. Він стояв, облизуючи губи, і дослухався до того, як хтось знову орудував ключем, тепер уже біля задніх дверей.

Енріке— так звали того чоловіка — швидко роззувся і, обережно поставивши черевики на підлогу, нечутно подався в той кінець веранди, звідки видно було задвірок. Біля задніх дверей нікого не було. Він шмигнув назад і крадькома визирнув на вулицю.

Тротуаром попід лаврами пройшов якийсь негр у солом'яному капелюсі з пласким наголовком та вузькими крисами, у сірій вовняній куртці і чорних штанях. Енріке спостерігав далі, та нікого більше не було. Він ще трохи постояв, видивляючись і нашорошивши вуха, а тоді зняв з пташиної клітки светр і на-дяг на себе. Чатуючи, він аж упрів, і тепер йому було холодно в затінку, на холоднуватому північно-східному вітрі. Під светром у нього була шкіряна кобура на ремені через плече. Шкіра потерлась і від поту взялася білястою осугою. Важкий «кольт-45» намуляв йому гулю під пахвою.

Енріке ліг на брезентове складане ліжко, що стояло під самою стіною. Він і досі дослухався.

Дрізд щебетав і скакав у клітці, і Енріке подивився на нього. Тоді підвівся і відхилив дверцята клітки. Дрозд скоса позирнув на дверцята і втяг голову в пір’я, а потім випростав шию і задер дзьоба.

— Не бійся, — лагідно мовив Енріке. — Ніхто тебе не обманює.— Він застромив руку в клітку, і дрозд почав битись об дротяні стінки. — Дурник ти, — сказав Енріке і забрав руку з клітки. — Хіба не бачиш — відчинено.

Він ліг долілиць на ліжко й поклав підборіддя на зчеплені руки. Тоді знову нашорошив вуха. Він почув, як дрізд вилетів з клітки й трохи згодом заспівав, уже десь серед гілля лаврів.

«Оце так — залишили птаха в домі, де нібито ніхто не живе, — подумав Енріке. — А через таку дрібницю може бути лихо. Тільки не кивай на інших, ти й сам такий».

Дітлахи на пустирищі й далі грали у бейсбол. Повіяло холодом. Енріке відстебнув кобуру й поклав важкий пістолет поруч себе. А потім заснув.

Коли він прокинувся, надворі вже зовсім споночіло, і крізь рясне листя пробивалося світло ліхтаря на розі. Енріке встав і тихенько пройшов до чільної стіни, а тоді, тримаючись у затінку, визирнув на вулицю. На розі під деревом стояв чоловік у капелюсі з пласким наголовком та вузькими крисами. Якого кольору його одяг, Енріке добачити не міг, але то був, поза всяким сумнівом, негр. Енріке швидко перейшов до задньої стіни, але там скрізь було темно, і тільки на пустирище падало трохи світла з вікон суміжних будинків. У тій темряві могло затаїтися скільки завгодно людей. Він розумів це, але почути нічого не міг, бо через будинок від нього на повну гучність було ввімкнуто радіо.

Раптом завила сирена, і Енріке відчув, як по шкірі на голові хвилею перебіг дрож, — так само раптово, як ото часом прилине до обличчя кров або війне палючим жаром з розчиненої топки, — і так само швидко все минуло. Сирена лунала по радіо— то був звичайний вступ до рекламної передачі, і голос диктора почав переконувати: «Купуйте зубну пасту «Гевіс»! Має стійкий запах, неперевершена, щонайкраща!»

Енріке посміхнувся. А взагалі, час би вже комусь і прийти.

Знову сирена, потім плач немовляти, що його, як запевняє диктор, можна вгамувати лише дитячою музикою «Мальта-Мальта», а потім — автомобільний сигнал, і ось уже голос якогось шофера вимагає етиловий бензин «Зелений хрест»: «Нічого не хочу слухати! Мені потрібен тільки «Зелений хрест», високо-октановий, економічний, щонайкращий!»

Ті реклами Енріке знаів напам'ять. За п'ятнадцять місяців, поки він був на війні, вони анітрохи не змінилися: мабуть, там крутили все ті самі платівки, — а проте за кожним звуком сирени вій відчував отой дрож, і то була така ж звична реакція на небезпеку, як 1 стойка мисливського собаки, коли він зачує перепела.

Раніше було не так. Від небезпеки й страху в нього починало млоїти всередині, і він почував себе геть розбитим, наче хворий на пропасницю, і втрачав здатність зрушити з місця, і саме тоді, коли треба було змусити ноги йти вперед, вони не хотіли йти. Тепер він не той, що був, і здатен робити все, що потрібно робити. Єдине, що залишилося в нього з численних проявів страху, крізь які проходять навіть найвідважніші люди, — це отой дрож. Тепер це його єдина реакція на небезпеку, коли не брати до уваги випоту, що, як він знав, залишиться назавжди й нічого не вадить, а тільки попереджає його.

Стоячи отак у затінку й не спускаючи з очей чоловіка в солом'яному капелюсі, що сидів тепер під деревом на розі, Енріке почув, як на підлогу веранди впав камінець. Він навпомацки пошукав його, але марно. Помацав під ліжком, але

1 ... 207 208 209 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"