Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

— Мене влаштовує, — слабким голосом відповіла вона.

— Патріку? — запитав Роланд. — Що скажеш?

Патрік знизав плечима і махнув на них рукою, не підводячи очей від альбому. Робіть, мовляв, що хочете. Сюзанна здогадувалася, що Патрік мало що знає про Темну вежу і йому немає до неї діла. Та й чому він мав перейматися? Він звільнився з полону чудовиська, і шлунок у нього був ситий. Цього йому цілком вистачало. Він утратив язик, але міг малювати досхочу. Вона була певна, що Патрікові такий обмін видавався більш ніж рівноцінним. А проте… проте…

Йому теж не судилося дійти. Ні йому, ні Юку, ні мені. Але що ж тоді з нами буде?

Вона не знала, але, на диво, її це не переймало. Про все скаже ка. Ка та її сни.

Чотири

За годину троє г’юмів, шалапут і робот Білл скупчилися довкола невеликого візка, що здавався трохи збільшеною версією Таксі Хо Фат. Колеса були високі, але тонкі, й дуже легко крутилися. Навіть якщо цей візок добряче навантажити, подумала Сюзанна, тягти його буде легко, наче пір’їну. Принаймні поки Роланд його везтиме зі свіжими силами. Звісно, везти його вгору стрільцеві буде важкувато, але вони потроху під’їдатимуть їжу, яку везтимуть, і Хо Фат-II легшатиме… та й пагорбів на шляху навряд чи траплятиметься багато. Вони підійшли до відкритих просторів, до прерій; усі вкриті снігом лісисті гірські хребти лишилися позаду. Сюзанні Білл виділив легкий транспортний засіб, більше схожий на скутер, ніж гольф-мобіль. Ті часи, коли її тягли ззаду («як відірвану вихлопну трубу»), лишилися в минулому.

— Якщо дасте мені ще півгодини, я вирівняю це місце, — Білл провів трипалою сталевою рукою по гострому краї, де відрізав передню половину від маленького візка, що став тепер Хо Фат-II.

— Ми кажемо спасибі, але не треба, — сказав Роланд. — Накриємо його шкурами, та й по всьому.

«Йому кортить рушати, — подумала Сюзанна. — Але його можна зрозуміти, після всіх цих поневірянь. Мені вже й самій не терпиться їхати».

— Ну, раз ви так хочете, нехай буде так, — нещасним голосом промовив Білл. — Мабуть, я просто хочу відтягти мить розставання. Коли-то ще доведеться побачити г’юмів?

Ніхто з них не відповів. Бо вони не знали.

— На даху є дуже гучний гудок, — повідомив Білл, показуючи на «Федеральний». — Я не знаю, про які неприємності він мав сповіщати… може, про витік радіації чи напади якісь… але точно знаю, що його звук чутно за сотню коліс звідси. І навіть більше, якщо вітер віє в потрібний бік. Якщо раптом я побачу того хлопця, який, як ви кажете, вас переслідує чи якщо його відчують детектори руху, хоч їх і небагато лишилося в робочому стані, я просигналізую. Може, почуєте.

— Дякую, — кивнув Роланд.

— От якби ви їхали, а не йшли пішки, то легко б від нього відірвалися, — не вгавав Білл. — Швидко б дісталися Вежі й більше б ніколи його не побачили.

— Резонно, — сказав Роланд, проте з таким виглядом, що стало зрозуміло: змінювати думку він не збирається. І Сюзанна зраділа.

— А що ви робитимете з тим, кого звете його Червоним Батьком, якщо виявиться, що він справді панує над Кан’-Ка Но Рей?

Роланд похитав головою, хоча вони з Сюзанною вже обговорювали це питання. На його думку, вони зможуть обійти Вежу так, щоб Король не побачив їх зі свого балкона. А відтак прокрадуться до вхідних дверей під ним. Хоча, звісно, Роланд нічого не міг сказати напевне, поки вони не побачать Вежу й місцевість, на якій вона стоїть.

— Що ж, як на те Божа воля, вода буде, — схилив голову робот, якого колись називали Заїкою Біллом. — Принаймні так казали давні люди. А може, ми й побачимося з вами ще раз, якщо не на цьому світі, то на галявині, де закінчується земний шлях. Хоча не знаю, чи пускають туди роботів. Дуже на це сподіваюся, бо я був би радий побачити багатьох, кого знав колись.

Голос у нього був такий нещасний, що Сюзанна підійшла й простягнула вгору руки, щоб він її підняв, навіть не замислюючись над абсурдністю бажання обійняти робота. Проте він її підняв, і вона обійняла — міцно-міцно. Білл відстояв честь роботів, яку заплямував лихий робот Енді з Кальї Брин Стерджис, і лише за це заслуговував на обійми. Коли його титанові руки зімкнулися довкола неї, Сюзанні спало на думку, що цими руками він міг би переломити її навпіл, якби схотів. Але такого бажання в нього не було. Білл був лагідний.

— Білл, довгих днів і приємних ночей тобі, — побажала вона. — Нехай тобі добре ведеться — ми всі тобі цього зичимо.

— Дякую, мадам. — Він опустив Сюзанну на землю. — Я кажу спс… сепас… спас… — Уііііп! Він стукнув себе по голові, брязнувши металом об метал. — Я кажу велике спасибі. — Він помовчав. — Я усунув заїкання, кажу правду, але, як я вже вам казав, емоції мені не чужі.

П’ять

Патрік здивував їх обох — майже чотири години невтомно йшов пішки біля Сюзанниного електричного скутера і лише потім втомився та заліз на Хо Фат-II. Вони все дослухалися, чи не завиє сирена, попереджаючи їх, що Білл бачив Мордреда (чи його вчули детектори у «Федеральному»), але так і не почули… хоч вітер і віяв у їхній бік. До заходу сонця вони проминули останні ділянки засніжених земель. Місцевість ставала дедалі рівнішою, і їхні довгі тіні слалися далеко поперед них.

Коли нарешті стали на нічліг, Роланд назбирав гілок для багаття, а Патрік, котрий задрімав, прокинувся, щоб повечеряти величезною порцією віденських сосисок і тушкованої квасолі. (Спостерігаючи, як квасоля зникає у без’язикому роті Патріка, Сюзанна нагадала собі прикрити його шкурами від вітру, коли сама лягатиме спати.) Вони з Юком теж усмак наїлися, але Роланд майже не торкався їжі.

Коли з вечерею було покінчено, Патрік узяв альбом, щоб помалювати, насупився, дивлячись на олівець, і простягнув руку до Сюзанни. Розуміючи, що йому потрібно, вона витягла з сумочки з особистими речами, яка висіла в неї через плече, скляну банку. Її Сюзанна зберегла, бо гострилка для олівців у них була лише одна й вона боялася, що Патрік її загубить. Авжеж, Роланд міг би гострити «Ебергард-Фабери» ножем, але тоді б ними гірше малювалося. Вона перехилила банку і на складену ківшиком долоню висипала її вміст: витирачки, скріпки й потрібний предмет. Кількома швидкими рухами Патрік