read-books.club » Сучасна проза » Шантарам 📚 - Українською

Читати книгу - "Шантарам"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шантарам" автора Грегорі Девід Робертс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 205 206 207 ... 284
Перейти на сторінку:
біло-зеленим прапором.

Виклик був, проте, кинутий нам тоді, коли ми проїхали ущелиною вже метрів зі сто. Звідкись зверху пролунало страшне завивання — голоси чоловіків, що імітують пронизливий жіночий вереск, а з круч полетіло каміння — перед нами стався невеликий обвал. Ми обернулися й побачили, що загін місцевого племені зайняв позицію позаду нас, наставивши нам у спини зброю всіх видів. Допіру пролунав той галас, ми відразу ж зупинилися. Хадер поволі проїхав ще з двісті метрів, а потім зупинився, прямо сидячи в сідлі. Штандарт тріпотів на сильному холодному вітрі.

Секунди тяглися й тяглися, аж в ущелині з’явився самотній вершник, що помалу наближався до Хадера. Хоч в Афганістані розводять переважно бактріанів, тобто двогорбих верблюдів, той чоловік сидів на великому одногорбому арабському верблюдові — цей вид популярний серед погоничів верблюдів у надзвичайно холодних умовах північної частини країни, населеної таджиками. У нього була кудлата голова, густе хутро на шиї, довгі ноги. Вершник був худий і високий, та ще й здавався років на десять старшим од Хадера. Вбраний він був у довгу білу сорочку поверх білих афганських штанів і чорний саржевий халат без рукавів, що сягав колін. Білосніжний пишний тюрбан був намотаний у нього на голові. Сива акуратно підстрижена борода відкривала рот і верхню губу, спускаючись з підборіддя на груди.

Мої бомбейські друзі вважали такий тип бороди ваххабітським. Ваххабітами називали ортодоксальних мусульман Саудівської Аравії, що підстригали бороду на такий кшталт, бо вважалося, що такою носив її і Пророк. Ми зрозуміли, що незнайомець — впливовий чоловік, можливо, представник світської влади. Надто ж впадала в око його довга старовинна рушниця, яку він тримав вертикально,— заряджалася вона з дула, а її приклад оздоблений був чудернацькими металевими візерунками та відшліфованими до блиску мідними і срібними монетами.

Чоловік під’їхав до Хадербгая і зупинився. Він тримався владно, видно було, що він звик до загальної пошани. Як по правді, то це був один з тих небагатьох відомих мені людей, шанованих так само, як і Абдель Хадер Хан, людей, що викликали захват і повагу своєю гордовитою поставою, яка свідчила про те, що вони повністю реалізували себе в житті.

Після тривалої дискусії Хадербгай вправно розвернув свого коня в наш бік.

— Містере Джоне! — звернувся він до мене по-англійському, називаючи ім’я, що стояло в моєму фальшивому американському паспорті.— Підійдіть сюди, будь ласка.

Я легенько ударив коня каблуками. Очі всіх людей були спрямовані на мене, я це чітко усвідомлював, і за цих декілька довгих секунд в моїй уяві виникла картина: кінь скидає мене на землю до ніг Хадера. Проте кобила прогарцювала крізь колону і зупинилася поряд з Хадером.

— Це Хаджі Мохаммед,— оголосив Хадер, роблячи широкий жест рукою.— Він тут хан, вождь всіх місцевих жителів, кланів і родин.

— Салам алейкум,— сказав я, тримаючи руку у серця на знак пошани.

Вважаючи мене невірним, вождь не відповів. Пророк Магомет закликав своїх послідовників відповідати на мирне вітання єдиновірця ще ввічливіше. Тому почувши «Салам алейкум» — «Мир тобі!»,— слід відповідати хоч би: «Ва алейкум салам ва рахматулла» — «І тобі мир і милість Аллаха!» Натомість старий, дивлячись на мене згори вниз, поставив неприємне запитання:

— Коли ви пришлете нам «Стингери», щоб ми могли воювати?

Це запитання мені, американцеві, ставив кожен афганець з тієї миті, як ми опинилися в їхній країні. Хадербгай переклав мені, хоча я зрозумів його слова, а відповідь у мене була готова заздалегідь.

— Це незабаром станеться, якщо така буде воля Аллаха, а небо буде так само вільне, як гори.

Відповідь була вдалою і задовольнила Хаджі Мохаммеда, але запитання було набагато краще і заслуговувало кращої відповіді, ніж моя обнадійлива брехня. Афганці від Мазар-і-Шаріфа до Кандагара знали: якби американці забезпечили їх ракетами «Стингер» на початку війни, муджагіди змогли б вигнати загарбників за декілька місяців. «Стингери» означали, що ненависні, смертельно ефективні російські вертольоти можна було б знищуватися із землі — вони могли б збивати навіть грізні винищувачі МИГ. Без переваги в повітрі росіянам і їхнім афганським ставленикам довелося б вести наземну війну проти сил опору, а таку війну вони ніколи б не виграли.

Циніки серед афганців вважали, що американці відмовлялися поставляти «Стингери» в перші сім років цього збройного конфлікту, бо хотіли, щоб росіяни взяли верх на якомусь етапі афганської війни, але при цьому зарвалися б і виснажили свої сили. А коли прибудуть «Стингери», росіяни зазнають поразки, яка коштуватиме їм такої кількості людей і ресурсів, що вся Радянська імперія просто завалиться.

Мали рацію циніки чи ні, але смертельна гра розвивалася саме за таким сценарієм. Потому як ми приїхали до Афганістану, «Стингери» нарешті пішли в хід і таки справді змінили ситуацію на війні. Росіяни були настільки послаблені цією війною, тим опором, який чинили сільські жителі, що їх велетенська імперія розпалася. Все так і сталося, але коштувало воно мільйона афганських життів. Третина населення була змушена покинути свою країну — цю ціну теж довелося заплатити. То було одне з наймасовіших переселень в історії людства: три з половиною мільйони втікачів прийшли до Пешавара Хайберською ущелиною, ще з мільйон людей утекло до Ірану, Індії й мусульманських республік Радянського Союзу. Жертвами цієї війни були п’ятдесят тисяч чоловіків, жінок і дітей, які стали каліками, підірвавшись на мінах. Ціною цієї війни стали серце і душа Афганістану.

А я, злочинець, що працює на боса мафії, став для них уособленням американця, дивився цим людям в очі і брехав про зброю, яку не міг їм дати.

Хаджі Мохаммеду настільки сподобалася моя відповідь, що він запросив нас — Хадера, Назіра і мене — в своє село на весілля молодшого сина. Не бажаючи образити відмовою старого вождя, Хадер погодився, щиро зворушений цим великодушним запрошенням. Проте говорили і про данину: Хаджі Мохаммед зажадав чималого хабара, а на додачу до нього захотів ще й отримати Хадерового коня.

Наша колона отаборилася в долині з пасовищем і прісною водою. Вимушена перерва в марші дозволила почистити коней, дати їм відпочинок. Вантаж заховали в надійній печері, а тварин розсідлали і пустили пастися на луках. Ми готувалися до бенкету: з села нам принесли чотири печені вівці, індійського рису і зеленого чаю — все на знак вдячності за нашу участь в джигаді. Потому як ми сплатили данину і ділова частина скінчилася, старійшини села Хаджі Мохаммеда, як і всі інші вожді афганських кланів, зустрінуті нами під час нашої експедиції, визнали нас борцями

1 ... 205 206 207 ... 284
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шантарам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шантарам"