Читати книгу - "Бенкет круків"

Але Джеймі не піддався на провокацію.

— Літня жінка з дітьми в обмін на вашого сюзерена. На таку міньбу ви й сподіватися не могли.

На вуста сера Бриндена наповзла жорстока посмішка.

— А вам нахабства не бракує, Царевбивце. Однак укладати угоди з клятвопорушником — усе одно що будувати на сипучих пісках. Не варто було Кет довіряти такому, як ви.

«Це Тиріону вона довірилася,— мало не бовкнув Джеймі.— Але й Куць теж її обдурив».

— Обіцянки, які я дав леді Кетлін, вирвали з мене на вістрі меча.

— А обітниці, які ви давали Ейрису?

Джеймі відчув фантомний біль у пальцях.

— Ейрис тут ні до чого. То ви обміняєте Вестерлінгів на Едмура?

— Ні. Король довірив мені королеву, я присягався гарантувати їй безпеку. І не віддам її у зашморг Фреїв.

— Дівчина отримала прощення. Її не скривдять. Даю вам слово.

— Ваше слово честі? — сер Бринден звів брову.— Та ви бодай знаєте, що таке честь і гонор?

«Гонор — це кінь такий».

— Я дам будь-яку присягу, яку ви схочете.

— Та облиште, Царевбивце.

— Облишу вас залюбки. Складіть прапори, відчиніть браму — і я дарую вашим людям життя. Хто схоче зостатися в Річкорині на службі в лорда Емона, хай зостається. Решта вільні йти собі куди заманеться, тільки, звісно, спершу повинні здати зброю і обладунки.

— Цікаво мені, як далеко встигнуть відійти вони, неозброєні, перш ніж на них нападуть «беззаконники» — в лапках, звісно? Ви ж не можете дозволити їм приєднатися до лорда Берика, ми обидва це добре знаємо. А що ж зі мною? Мене пишно проведуть через увесь Королівський Причал і стратять, як Едарда Старка?

— Вам я дозволю вбратися в чорне. Нині на Стіні лордом-командувачем — байстрюк Неда Старка.

Чорнопструг звузив очі.

— Це теж ваш батько влаштував? Кетлін тому хлопчакові ніколи не довіряла, наскільки пригадую, так само як і Теону Грейджою. Схоже, мала рацію щодо обох. Ні, сер, я так не згоден. Волію гарячої смерті, з вашого дозволу, з мечем у руці, червоним від лев'ячої крові.

— У Таллі кров така сама червона,— нагадав йому Джеймі.— Якщо не здасте замок, мені доведеться його штурмувати. Сотні людей загинуть.

— Сотні — з нашого боку. А з вашого — тисячі.

— Ваш гарнізон загине до ноги.

— Стара пісня! Ви її співаєте на мотив «У Кастамері дощ»? Мої вояки ліпше вже загинуть стоячи, в бою, ніж навколішках під сокирою ката.

«Щось не йде розмова».

— Вам немає сенсу тримати оборону, сер. Війна скінчилася, ваш Юний Вовк мертвий.

— Закатруплений проти всіх священних законів гостинності.

— Це Фреї зробили, а не я.

— Ну звісно, ще б пак. Тільки щось смердить від цього Тайвіном Ланістером.

Це важко було заперечити.

— Батько мій теж уже мертвий.

— Най Отець судить його справедливо.

«Не дуже приємна перспектива».

— Я б зарубав Роба Старка ще в Лопотючому лісі, якби дотягнувся до нього. Якісь блазні стали мені на заваді. Хіба не байдуже, як загинув хлопець? І так і так він мертвий, і королівство його померло разом з ним.

— Ви, певно, не лише каліка, а й сліпець, сер. Розплющте очі — й побачите, що над нашими мурами й досі майорить деривовк.

— Я його бачив. Самотній у нього вигляд. Гаренхол упав. Так само Стражморе і Дівостав. Бракени вже прихилили коліно, а Тайтос Блеквуд затиснений у Крукодереві. Пайпер, Ванс, Мутон — здалися всі ваші прапороносці. Лишається один Річкорин. Ми вдвадцятеро перевершуємо вас чисельно.

— Вдвадцятеро більше людей потребують удвадцятеро більше харчів. Добрі у вас запаси провізії, мілорде?

— Достатні, щоб до кінця днів тут просидіти, якщо доведеться, поки ви за тими мурами голодуватимете,— сміливо збрехав Джеймі, сподіваючись, що вираз обличчя не зрадить його.

Але Чорнопструга він не обдурив.

— До кінця своїх днів, швидше за все. У нас запаси щедрі, тільки, боюся, на полях для гостей ми нічого не залишили.

— Коли на те пішло, ми можемо доправити харчі з Близнючок,— мовив Джеймі,— або через гори з Заходу.

— Як скажете. Хто я такий, щоб ставити під сумнів слова такого доброчесного лицаря.

Від його глузливого тону Джеймі наїжачився.

— Є швидший спосіб вирішити цю справу. Двобій. Ваш заступник проти мого.

— А я все думав, коли вже ви на це звернете,— розреготався сер Бринден.— І кого ж ви оберете? Дужого Вепра? Адама Марбранда? Чорного Волдера Фрея? — він нахилився вперед.— А чого ж не зітнутися нам з вами, сер?

«Ото був би справжній бій,— подумав Джеймі,— пожива для співців».

— Леді Кетлін, звільняючи мене, змусила присягнутися, що я ніколи не здійму зброї проти Старків чи Таллі.

— Яка зручна присяга, сер.

Джеймі потемнів з обличчя.

— Ви мене боягузом вважаєте?

— Ні. Калікою,— Чорнопструг кивнув на золоту руку Джеймі.— Ми обидва знаємо, що оцим ви битися не можете.

— У мене взагалі-то дві руки було,— мовив Джеймі, а внутрішній голос шепнув: «Отак з гонору ціле життя перекреслиш?» — Можна сказати, що каліка і старий — цілком відповідні супротивники. Звільніть мене від обіцянки, яку я дав леді Кетлін, і я зітнуся з вами на мечах. Якщо переможу я, Річкорин буде наш. Якщо ж ви зарубаєте мене, ми знімемо облогу.

Сер Бринден знову розреготався.

— Хай як мені хочеться відібрати у вас отого золотого меча й вирізати ваше чорне серце, та ваші обіцянки нічого не варті. Від вашої смерті я не отримаю нічого, крім задоволення, а своїм життям заради задоволення я не ризикуватиму... хай ризик цей і невеликий.

Щастя було, що Джеймі не мав при собі меча: він би точно вихопив клинок, і навіть якби сер Бринден не убив його, це точно зробили б лучники на мурах.

— Існують взагалі умови, які ви згодні прийняти? — запитав він Чорнопструга.

— Від вас? — сер Бринден стенув плечима.— Ні.

— То навіщо ви приїхали на ці перемовини?

— Сидіти в облозі смертельно нудно. Мені кортіло поглянути на ваш кикоть і послухати, які виправдання для своєї ницості ви понавигадуєте. Слабенькі вони виявилися — слабші, ніж я очікував. Завжди ви розчаровуєте, Царевбивце,— Чорнопструг, розвернувши кобилу, рушив клусом назад до Річкорину. Звідні ґрати стрімко опустилися по ньому, вгризаючись залізними гостряками глибоко в м'яку землю.

Джеймі розвернув Гонора, пускаючись у неблизьку