Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Баоюй був до того злий, Що копнув Сіжень ногою в бік, сприйнявши її за одну з дівчаток-служниць. Сіжень застогнала.

— Паршивки! — закричав Баоюй. — Користуєтеся моєю добротою й зовсім розпустилися, сміятися з мене здумали!

Аж тут він побачив, що перед ним Сіжень.

— Ай-я! — вигукнув Баоюй. — Так це ти? Не боляче тобі?

Сіжень ніколи не били й не лаяли, а тут Баоюй її вдарив, та ще при всіх. Вона розсердилась, і в той же час їй було соромно й боляче. Але що тут поробиш!

Вона розуміла, що Баоюй помилився, і через силу всміхнулася, сказавши:

— Ти зовсім мене не вдарив. Іди скоріше, переодягайся!

Сіжень пішла за Баоюєм у дім.

— Ще жодного разу в житті я нікого не вдарив, — роздягаючись, говорив Баоюй. — А сьогодні от до чого розлютився! Але я не знав, що це ти!

Сіжень, перемагаючи біль, знову всміхнулася:

— Я найстарша із твоїх служниць, тому й спитають із мене найбільше. Сподіваюся тільки, що ти більше не битимешся.

— Я ж не навмисно! — виправдовувався Баоюй.

— А хто каже, що навмисно? Адже відчиняти ворота належить молодшим служницям. Але вони так розбестилися, що навіть мене часто злять! Нікого не бояться. Добре б ти одну з них штовхнув ногою! Але цього разу я сама була винувата, не веліла їм відмикати ворота.

Поки вони розмовляли, дощ припинився, Баогуань і Юйгуань пішли. Сіжень, у якої все ще болів бік, лягла, навіть відмовившись од вечері. Роздягнувшись, вона побачила на боці синець завбільшки із чайну чашку й дуже злякалась, але не стала здіймати галасу і незабаром заснула.

Спала Сіжень неспокійно, ввесь час переверталася, охкала. Баоюй також не спав, а коли опівночі почув, як вона стогне, устав з постелі з лампою в руці, підійшов до ліжка Сіжень. У цей час Сіжень кашлянула й виплюнула згусток крові.

— Ай! — скрикнула вона й широко розкритими очима втупилася в Баоюя, але відразу спохватилася: — Ти що?

— Нічого! — відповів Баоюй. — Я почув, що ти стогнеш уві сні, й подумав, що тобі зле. Дай-но я подивлюся!

— У мене паморочиться в голові та якось неприємно в роті, — сказала Сіжень. — Посвіти-но на підлогу!

Баоюй посвітив і побачив на підлозі кров.

— Ой, кепська справа! — закричав Баоюй.

Сіжень також подивилась, і серце в неї завмерло.

Якщо хочете докладно дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.

Отже, побачивши на підлозі кров, Сіжень похолола. Їй одразу пригадалися розмови про те, що хто харкає в молодості кров’ю, довго не живе або все життя хворіє.

Від цієї думки всі її мрії домогтися пошани й поваги перетворилися на порох і з очей полилися сльози.

Помітивши, що вона плаче, Баоюй засмутився.

— Ну що з тобою, скажи! — звернувся він до Сіжень.

— Нічого, все добре, — через силу всміхнувшись, відповіла Сіжень.

Баоюй хотів було розпорядитися, щоб підігріли вина й дали Сіжень пігулку «літун» із кров’ю гірського барана, але дівчина, взявши його за руку, сказала:

— Не квапся, переполошиш усіх, а потім говоритимуть, що я легковажна й дурна. І мені незручно, й тобі неприємно. Адже поки ніхто нічого не знає, і не треба здіймати галасу. Краще вранці тихенько послати служника до доктора Вана по ліки — вип’ю, і все пройде. Тоді ні люди, ні духи нічого не дізнаються.

Довелося Баоюю погодитися. Він налив Сіжень чаю, щоб прополоскала рот. Сіжень відчувала незручність тому, що Баоюй за нею доглядає, але сказати йому про це не наважувалась, однаково він її не послухає.

Ледь розвидніло, Баоюй, перш ніж зробити ранковий туалет, розпорядився негайно запросити доктора Ван Цзіженя. Довідавшись, що йдеться всього-на-всього про забите місце, доктор прописав кілька видів пігулок і розтирань і пояснив, як ними користуватися.

Баоюй повернувся до себе і звелів приготувати ліки. Але про це ми не розповідатимемо.