Читати книгу - "Українські традиції"

Стрітення належить до числа древніх свят. Його описують у своїх творах Отці Церкви III, IV, V століть.

Особливо урочисто його почали святкувати при імператорі Юстиніані, коли з ним було пов'язано спогад про врятування Константинополя від страшної моровиці.

Передпразництво Стрітення Господнього буває 1-го лютого, а віддання – 9-го лютого. В VII ст. Андрій Крітський, в VIII Кузьма Маіумський, св. Іоанн Дамаскін і Герман, патріярх Константинопольський, у IX ст. Іосиф Студит та інші прикрасили празник Стрітення багатьма священними піснями, які й сьогодні виконуються Церквою.

Тропар свята: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння.

У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо – де була зима.

За народним віруванням літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни – 20-го листопада восени.

Весною Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.

При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатись?

Якщо до вечора стане тепліше – Літо переспорило Зиму, а якщо холодніше – Зима.

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни. «Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!»

У цей день в церквах України святять воду і разом святять і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.

В день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали «громичну» свічку – щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив.

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову невеличку посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням це цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала від пристріту – хвороби, що її спричиняло погане око.

Стрітенською водою ще кропили худобу і напували її – щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі – першої неділі по молодикові.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!»

Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: «Боже тебе збережи!»

Віра в силу стрітенської води в багатьох людей зберігається ще й досі.

Пресвятая Діва, після її введення в Єрусалимський храм, залишилася в храмі під опікою священнослужителів і проводила час за молитвами, читанням Святого Письма і рукоділлям. З переказів відомо, як Святій Діві виповнилося 15 років, коли за іудейськими звичаями дівчата виходили заміж, первосвященики оголосили їй, що вона вже не може лишатися в храмі і має обрати собі чоловіка. Пресвята Діва відповіла їм, що, будучи своїми батьками посвячена Богу, Вона бажає назавжди лишитись дівою. Тоді священики вирішили заручити Марію з благочестивим старцем, з роду Давида, на ймення Іосиф, який мав охороняти її і бути тільки мнимим її чоловіком. У Назареті, в домі праведного Іосифа, Пресвята Діва не міняла свого способу життя; Вона увесь свій час проводила в молитві, займалась рукоділлям і читала святі книги. Для Неї дім Іосифа був як храм молитовний, з якого Вона нікуди не виходила і ні з ким не розмовляла, лише з дочками Іосифа.

У Галілейське місто Назарет, у дім Іосифа до святої Діви Марії шостого місяця по зачаттю Іоанна Хрестителя, посланий був Архангел Гавриїл. Ввійшовши до Діви Марії, він промовив: «Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати, що б означало те привітання. Ангел промовив до неї: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином, Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця». А Марія озвалась до Ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?..» І Ангел промовив у відповідь їй: «Дух Святий