Читати книгу - "Українські традиції"

Тропар: Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилось поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи, і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі.

Напередодні Водохрещів святкується «Голодна кутя», або другий Свят-вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутю та узвар.

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Кутю, яка залишилась після вечері, виносять курам – «щоб добре плодилися».

Уже геть увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін чи в садок і палять.

На другий день біля церкви святять воду. В окремих місцях України існує такий звичай окроплювати свяченою водою будівлі і кожну кімнату окремо. Кропиться свяченою водою і худоба – корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.

Після освячення води всі люди повертаються до своїх домівок.

Поки менша або старша дочка подасть на стіл обідати, батько сухими васильками кропить свяченою водою все в хаті та в господарстві, потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоку, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду.

На другий день після Водохрещ – Івана Хрестителя, або «посвятки». У цей день господар, вставши вранці, брав у руки той хліб-сіль, що лежав на покуті ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом із сіном, як останні різдвяні дари, – «щоб скотина плідна була».

Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки – «щоб лихий ниток не плутав». А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не брались. Молодиці йшли в шинок, там вони сходились «по родству» або «по кутках», як де ведеться – і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й до роботи.

За законом Мойсея у євреїв кожен первісток чоловічої статі на сороковий день від народження мав бути посвячений Богу, для чого і приносився матір'ю у Божий храм. А коли, за законом Мойсея, минули дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу» (Лук. II, 22—24).

Немовля Господь принесений був у Храм Єрусалимський Богоматір'ю і Іосифом в нинішній день, який є сороковим від народження Спасителя.

За законом Мойсея жінці, яка народить дитину чоловічої статі, заборонено було входити у храм протягом 40 днів: це були дні очищення. До всякої святощі не буде вона доторкатися, і до святині не ввійде аж до виповнення днів очищення її (Левит. XII, 4). А по виповненні днів очищення її за сина або за дочку принесе вона однорічне ягня на цілопалення та голубеня або горлицю на жертву за гріх (Левит. XII, 6).

Хоч Марія, ставши матір'ю Господа, освятилась народженням Його і, не переставши бути Дівою, не мала потреби в очищенні, все ж вона, з глибокої поваги до закону Мойсея, виконала його.

А був у Єрусалимі один чоловік на ім'я Симеон, людина праведна та благочестива, що утіхи чекала Ізраїлю. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерті не бачити, перш ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його. І як вносили батьки Дитину-Ісуса, щоб учинили над ним за звичаєм законним, взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» І дивувалися батько його й мати тим, що про Нього було сказано. А Симеон їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння і уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, – щоб відкрились думки сердець багатьох!» (Лук. II, 25—35). У храмі була Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, – вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав (Лук. II, 36—38).

Слава Симеона, який прийняв Господа, збулася. Ісус Христос дав людям новий закон благодаті й любові. Але його вчення, як і сам Спаситель світу, стали для