Читати книгу - "Історик"

class="p1">Прийшовши у свій номер, я поклала книгу на скляний столик і вмилася. Потім я вийшла на балкон. Чому? Я раптом подумала, що це небезпечно для жителів готелю — балкони на такій висоті. Я стояла й дивилася на місто. Нижче на один квартал я бачила патриціанське каліцтво міського палацу Філадельфії зі статуєю миролюбного Вільяма Пенна вгорі. Далі зеленіли квадрати скверів і парків, сонце грало на вежах банку. Далеко ліворуч я бачила урядовий будинок, підірваний місяць тому. Жовто-червоні крани схилили шиї до руїн, і я чула шум відбудовних робіт.

Але мій погляд захопила не ця картина. Я мимоволі думала про інший краєвид, що я вже спостерігала раніше. Я нахилилася через поручні балкона, відчуваючи літнє сонце й дивну безпеку, незважаючи на те що знаходилася на такій висоті від землі, наче небезпека могла загрожувати мені зовсім з іншого світу.

Я уявила ясний осінній ранок 1476 року, досить прохолодний, туман здійнявся з поверхні озера. Човен огинає острів навколо стін монастиря й бань із залізними хрестами. Дерев’яний ніс злегка торкається каменів, а двоє ченців вибігають з-за дерев, щоб затягти човен на берег. Із човна виходить один чоловік. Ноги, які він ставить на кам’яну набережну, взуті в черевики з червоної шкіри, на кожному — гостра шпора. Він нижчий на зріст за молодих ченців, але здавалося, що він височить над ними. На ньому фіолетово-червоний костюм під довгою чорною оксамитовою мантією, застебнутою на широких грудях гарною брошкою. На голові в нього конусоподібний капелюх, чорний, із червоною пір’їною спереду. Його вкрита шрамами рука, закинута за спину, грає з коротким мечем на поясі. У нього зелені очі, неприродно великі й широко посаджені, вигнутий рот і ніс, у чорному волоссі й вусах можна побачити сивину.

Настоятеля вже сповістили: він поспішає і зустрічає гостя під деревами.

— Яка честь для нас, мілорде! — вигукує він, простягаючи руку. Дракула цілує його перстень, а настоятель хрестить його в повітрі. — Нехай благословить тебе Господь, сину мій, — додає він, наче дякуючи спонтанно.

Він знає, що появу князя можна вважати удачею, Дракулі напевно довелося пройти через турецьку територію. Це вже не вперше патрон настоятеля з’являвся, ніби перенесений божественною силою. Настоятель чув, що митрополит у Курте де Арджес незабаром проголосить Дракулу правителем Валахії, і тоді, без сумніву, Дракула нарешті звільнить усю Валахію від турків. Настоятель торкається пальцями чола князя на знак благословення.

— Ми думали про гірше, коли ви не прийшли навесні. Хвала Господу!

Дракула посміхається й нічого не говорить, даючи настоятелеві велику книгу. Вони раніше вже сперечалися про смерть, згадує настоятель. Дракула кілька разів запитував настоятеля, чи вірить він, свята людина, що кожен грішник, щиро покаявшись, потрапить у рай. Настоятель занепокоєний тим, що коли настане цей момент, чи встигне його патрон пережити останній ритуал, але не наважується про це сказати. Звичайно, все це відбудеться, якщо настоятель наполягатиме. Дракула вдруге перехрестився в істинну віру, аби висловити своє покаяння за тимчасовий відступ від неї у західну єретичну віру. Настоятель простив йому все, від себе простив усе. Хіба Дракула не присвятив своє життя боротьбі з безбожниками, з жахливим султаном, що руйнує стіни християнського світу? Але настоятель також думає про себе, що ж Всемогутній призначить цій дивній людині Він сподівається, що Дракула не порушуватиме цієї теми. Настоятель полегшено зітхає, коли князь просить показати, що нового зроблено за його відсутності. Вони разом обходять двір монастиря, і кури розбігаються перед ними. Дракула оглядає нові будинки, густі сади, городи, і на його обличчі з’являється задоволення, а настоятель поспішає показати йому нові підземні ходи, які вони побудували після його останнього візиту.

У келії вони п’ють чай, Дракула ставить перед настоятелем оксамитовий міх.

— Відкрийте, — пропонує він, розгладжуючи вуса. Він сидить у кріслі, розкинувши свої міцні ноги, завжди присутній поруч із ним меч усе ще висить на поясі. Настоятелеві хотілося б, щоб Дракула давав подарунки з більшою лагідністю, але він мовчки відкриває мішок.

— Турецький скарб, — говорить Дракула, широко посміхаючись.

У нижньому ряді в нього не вистачає одного зуба, але решта сильні й білі. Усередині настоятель бачить дорогоцінні камені невимовної краси, Грона смарагдів і рубінів, оттоманські важкі золоті персні й брошки та декілька речей, включаючи золотий гарний хрест із темними сапфірами. Настоятель не хоче знати, звідки це взялося.

— Ми прикрасимо вівтар і нову купіль для хрещення, — говорить Дракула. — Замовляйте кращих майстрів, звідки хочете. Це оплатить будь-яку роботу, і ще досить залишиться на мою могилу.

— Вашу могилу, мілорде? — настоятель шанобливо дивиться на підлогу.

— Так, ваше преосвященство. — Його рука знову тягнеться до руків’я кинджала. — Я думав про це. Я хотів би, щоб мене поховали перед вівтарем, а зверху накрили мармуровим каменем. Ви, звичайно ж, відправите найкращу службу. Можете запросити ще й другий хор заради такого випадку.

Настоятель уклоняється, але обличчя цієї людини, розважливий блиск у його очах змушує його нервуватися.

— На додаток до всього в мене є кілька прохань, які ви добре запам’ятаєте. Я хочу, щоб на могильному камені намалювали мій портрет, а не хрест.

Настоятель, уражений, підводить голову.

— Не буде хреста, мілорде?

— Ніякого хреста, — вперто повторює князь.

Він дивиться просто на настоятеля, а той не зважується заперечувати. Але він — духовний наставник цієї людини, і за хвилину він говорить знову:

— На кожній могилі ставиться знак страждань нашого Спасителя, і ваша могила повинна мати таку саму честь.

Дракула засмучується.

— Я не збираюся надовго віддавати себе смерті, — говорить він, понизивши голос.

— Є тільки один спосіб уникнути смерті, — сміливо каже настоятель, тільки через Христа, якщо Він дарує нам вічне життя.

Дракула пильно дивиться на нього кілька хвилин, і той намагається не відводити погляду.

— Можливо, — нарешті говорить він. — Але нещодавно я познайомився з людиною, купцем, який побував в одному західному монастирі. Він розповів, що в Галлії є таке місце — найстаріша церква в нашій частині світу, — де кілька латинських ченців знайшли спосіб пережити смерть. Він запропонував мені купити їхню таємницю, записану ним у книгу.

Настоятель здригається.

— Нехай зберігає нас Бог від такої єресі, — квапливо вимовляє він. — Я певен, сину мій, що ви відмовилися від цієї спокуси.

Дракула посміхається.

— Ви ж знаєте, я дуже люблю книги.

— Є тільки одна істинна Книга, яку ми повинні любити всім своїм серцем і душею, — говорить настоятель, але водночас не може відвести погляду від порізаної шрамами руки князя, якою він бавиться коштовним руків’ям кинджала. На мізинці Дракула носить перстень,