read-books.club » Сучасна проза » Знедолені 📚 - Українською

Читати книгу - "Знедолені"

132
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знедолені" автора Віктор Гюго. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 201 202 203 ... 214
Перейти на сторінку:
одне…

— Що саме?

Жан Вальжан завагався, а тоді ледь чутним голосом, майже не дихаючи, пробелькотів:

— Тепер, коли вам усе відомо, чи не вважаєте ви, добродію, ви — чоловік Козетти, що я більш не повинен бачити її?

— Я вважаю, так буде краще, — холодно відповів Маріус.

— Я більш не побачу її, — прошепотів Жан Вальжан і рушив до виходу.

Прочинивши двері, він хвилину стояв нерухомий, потім зачинив їх і обернувся до Маріуса.

Його бліде обличчя тепер прибрало мертвотного відтінку. В очах більше не було сліз, вони палали трагічним вогнем. Його голос прозвучав навдивовижу спокійно:

— Якщо ви дозволите, добродію, я провідуватиму Козетту. Запевняю вас, мені це необхідно. Якби для мене не було так важливо бачитися з Козеттою, я не став би ні в чому вам признаватись, я просто поїхав би. Але я хотів лишитися поблизу Козетти, я хотів зустрічатися з нею і тому мусив чесно вам усе розповісти. Ви мене розумієте, правда? Бачите, ось уже дев’ять років, як вона зі мною. Спершу ми жили в отій халабуді на бульварі, потім у монастирі, потім — неподалік Люксембурзького саду. Саме там ви й побачили її вперше. Пам’ятаєте її синій плюшевий капелюшок? Потім ми оселились у кварталі Інвалідів, де був сад за залізною огорожею. На вулиці Плюме. Я жив на задньому дворику, звідки мені було чути, як вона грає на фортепіано. Ось моє життя. Ми з нею ніколи не розлучалися. Це тривало дев’ять років і кілька місяців. Я був для неї батьком, а вона моїм дитям. Не знаю, чи ви зрозумієте, пане Понмерсі, але не бачити її більше, не говорити з нею було б для мене тяжко. Якщо ви не знайдете в тому нічого поганого, я іноді провідував би Козетту. Я не приходив би часто й не лишався б надовго. Ви розпорядіться, щоб мене приймали в кімнаті нижнього поверху. Добродію, я справді дуже хотів би вряди-годи бачитися з Козеттою. Так рідко — як ви захочете. Уявіть себе на моєму місці, у мене, крім неї, нікого більше нема. До того ж, якщо я зовсім не з’являтимуся, це здасться дивним. Я міг би приходити пізно ввечері, коли споночіє.

— Ви приходитимете щовечора, — мовив Маріус, — і Козетта чекатиме вас.

— Ви дуже ласкаві, добродію, — сказав Жан Вальжан.

Маріус уклонився Жанові Вальжану, щасливець провів нещасливого до дверей, і двоє чоловіків розлучилися.

2. Самовикриття не розвіює усіх сумнівів

Маріус був приголомшений.

Тепер йому стала зрозумілою відчуженість, яку він завжди почував до чоловіка, що його бачив поруч із Козеттою. У тому чоловікові було щось загадкове — й інстинкт не підвів Маріуса. Пан Фошлеван виявився каторжником Жаном Вальжаном.

Невже щастя Маріуса й Козетти приречене віднині на таке сусідство? Невже він пов’язав своє життя з каторжником?

Як то завжди буває в подібних випадках, Маріус почав міркувати, чи не слід йому дорікнути собі самому? Чи не було з його боку великою необачністю закохатись у Козетту, а потім і одружитися з нею, навіть не з’ясувавши, хто її родичі? Адже на вулиці Плюме він жодного разу не обмовився Козетті про дивну драму в халабуді Горбо і про непоясненну поведінку потерпілого, який уперто мовчав під час сутички, а потім утік. Та, зрештою, навіть якби він розповів Козетті про засідку в халабуді Горбо, навіть якби відкрив, що Жан Вальжан — каторжник, хіба він, Маріус, відступився б від Козетти? Хіба перестав би обожнювати її? Хіба відмовився б одружитися з нею? Ні. Значить, йому немає в чому дорікнути собі, немає про що шкодувати. Кохання зав’язало йому очі, щоб привести його — куди? Просто в рай.

Та віднині цей рай затьмарювало сусідство з пеклом.

Давня настороженість Маріуса щодо Фошлевана тепер, коли той перетворився на Жана Вальжана, змінилася відчуттям жаху.

Але до цього жаху домішувалося невиразне співчуття й подив.

Цей невиправний злочинець повернув віддані йому на збереження гроші. І які гроші! Шістсот тисяч франків! Лише він знав таємницю тих грошей, він міг привласнити їх собі, одначе все повернув.

Крім того, він сам розповів правду про себе. Ніщо не змушувало його. Він, каторжник, міг назавжди сховатися в порядній родині, проте утримався від такої спокуси. А чому? Бо цього вимагала від нього совість. Таке прагнення до справедливості не властиве людям пересічним. Пробудження совісті — ознака душевної величі.

Подумки оцінюючи вчинки Жана Вальжана, Маріус намагався створити собі про нього чітке уявлення, але його образ наче розпливався в тумані.

Чесно повернені гроші, правдиве зізнання — це, звичайно, добре. Наче просвіток у хмарах. Але далі хмари знову згущувалися.

Що ж, власне, відбулося в Жондретовому барлозі? Чому з появою поліції, замість звернутися до неї по допомогу, цей чоловік зник? Тепер Маріус знав відповідь. Бо Жан Вальжан утік із каторги й переховувався від поліції.

Друге запитання: чому Жан Вальжан прийшов на барикаду? Тепер перед схвильованою уявою Маріуса чітко постав цей спогад. Жан Вальжан був на барикаді, але він не брав участі в битві. Що ж його привело туди? На це запитання Маріусові відповів привид Жавера. Маріус тепер виразно пригадав, як з’явився в розпалі битви Жан Вальжан, ведучи з барикади зв’язаного Жавера, і потім за рогом вулички Мондетур пролунав пістолетний постріл. Між шпигом і каторжником, певне, існувала давня ненависть. Вони заважали один одному. Жан Вальжан прийшов на барикаду, щоб помститися. І з’явився він пізніше за інших, мабуть, довідавшись, що Жавер потрапив у полон. І Жан Вальжан убив Жавера.

І нарешті, третє запитання — воно терзало Маріуса, мов розпечені обценьки. Як могло статися, що життя Жана Вальжана довго було поєднане з життям Козетти? Яка темна гра провидіння звела докупи дитину й такого чоловіка? Яким чудом могла злитися доля невинного юного створіння з долею запеклого грішника? Хто міг прив’язати ягня до вовка і — явище навіть загадковіше — привернути вовка до ягняти? Адже вовк любив ягня, люте створіння обожнювало створіння слабке. Цілих дев’ять років страховище охороняло янгола. Хто він такий — цей Каїн із ніжним серцем? Цей розбійник, що оберігав і плекав невинність?

Не знаючи відповіді на це запитання, Маріус заспокоював свої сумніви тим, що шляхи Господні недовідомі. Бог сам обирає засоби, й Він не зобов’язаний звітувати перед людиною. Жан Вальжан справді виховав Козетту й до якоїсь міри був творцем її душі. Ну то й що? Робітник був потворний, але робота виявилася чудесною. Бог створив чарівну Козетту, а її вихователем настановив Жана Вальжана. Йому

1 ... 201 202 203 ... 214
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знедолені», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знедолені"