Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах».

Прохання про помилування надсилав до Й. Сталіна та А. Вишинського. Проте вони не полегшили його долі, на ту пору поет уже опинився на Соловках.

9.10.1937 р. «особлива трійка» винесла новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти». 3.11.1937 р. він загинув у Сандармоху.

Самотній хрест
В чистім полі, на роздоллі, Одинокий хрест стоїть; Поле чисте по неволі: Всі вчорашні муки, болі В собі чорний гріб таїть. Де-де чорне попелище, Зброя кинена лежить, Лиш понуро вихор свище По пустому бойовищі, Де лягло життя спочить. Чорний ворон сів і кряче На похилому хресті, Тільки й спомину неначе: Вихор свище, ворон плаче По не одному житті. А по кому, мила, мати Сліз гірких поллє ручай, Тут не знати, не відати: Всім одна могила-мати, Тут усьому, всьому край. Лиш простяг в простори ясні Рамена самотній хрест, Мов за скони передчасні І за жертви всі безстрасні Вносить в небо свій протест. І скільки я верстов поміряв
І скільки я верстов поміряв, І скільки я стовпів пройшов, — Розвіяв дні, неначе пір’я, І стер, як пару підошов. Малими вийшов я ногами, І ріс, міцнів я у ходьбі, Мої пісні поглинув гамір Таких же, як і я, рабів. Цвітуть там верби кожне літо І червоніє верболіз, Я ще не виріс, щоб летіти — Малим жучком у світ поліз. І дивувалися смереки, І жалкував, зідхав ручай…