read-books.club » Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 199 200 201 ... 272
Перейти на сторінку:
нижньому поверсі, а верхній здає, щоб округлити свої доходи. Спочатку була навіть думка винайняти саме цей поверх, але поки ми вагалися, його віддали якійсь німкені. Тим краще.

Бо тепер моїм сусідом з другого боку є Горанов. Таке безпосереднє сусідство, звичайно, пов'язане з певними незручностями. Воно привертає погляд до тебе, а коли цей погляд надміру підозріливий, то неминучі й відповідні спостереження або таємні перевірки. Тому необхідно тривалий час утримуватися від будь-яких вчинків, які могли б викликати найменше підозріння. Треба жити так, щоб навколишні люди звиклися зі мною як з нецікавим і зовсім сумирним сусідом.

На противагу цій незручності безпосереднє сусідство з Горановим дає мені такі переваги для спостережень, яких квартира рантьє, незважаючи на високу оплату, не може забезпечити. Від моєї вілли до вілли Горанова не більше дванадцяти метрів, а огорожа, що розділяє нас, занадто низька, щоб служити перепоною. З відповідною апаратурою я міг би спокійно вести спостереження за всім, що діється навпроти. Однак у моєму становищі наявність такої апаратури рівнозначна дурості. Було б надмірним оптимізмом допускати, що в даних обставинах і в даний час мій приватний замок не будуть відвідувати й ретельно оглядати у мою відсутність.

Я зовсім не збираюся твердити, що дію голими руками і не користуюсь ніякою технікою. У нашій професії і в наш вік бурхливого прогресу це було б все одно, що йти полювати на слонів рогачкою. Чи то через наївність, чи з лицемірства тисячі людей зчинили страшенний галас з приводу якогось там Уотергейта, начебто вони до того ніколи не чули про практику підслуховування. Я ж не маю ніякого права на наївність чи надмірну бридливість. Мені не дозволено також ображатися, протестувати, а тим більше — провалюватися.

Отже, у кишенях я ношу свою дрібну техніку, по можливості не примітну для стороннього ока. Фотоапарат мій має форму запальнички, передавач і приймач на близькі відстані змонтовані в одній авторучці, а підзорна труба — в ковпаку другої, вона дрібна на вигляд, але сильніша від усяких біноклів. Мікроскопічний прилад для підслуховування, кілька невеличких ампулок різного призначення — і більше нічого. Усе це практично нічого не важить, не займає багато місця, в крайньому випадку його можна викинути одним махом, і ніхто не помітить.

Було б перебільшенням вважати, що я тут проводжу свій час за шторою в спальні, заглядаючи у вікна Горанова, хоча й такий вид заняття не зовсім чужий мені. Ще більш недоречно думати, що я коротаю дні у дрімоті серед затишного холу чи за очисткою саду від осіннього листя. Легенда, якою я прикриваюсь, — це легенда працьовитої людини, і вона мусить щодня чимось підтверджуватись.

Ранок починається з того, що я заношу продукти, залишені постачальниками під кухонними дверима, готую сніданок, займаюсь туалетом. Я не намагаюся приховувати свої домашні заняття за щільними шторами, бо граю роль порядної і нудної людини, якій нічого критися.

Рівно о дев'ятій виводжу машину на асфальтовану алею, зачиняю за собою садові ворота і їду вниз до центру. Як і всяка порядна і нудна людина, проїжджаю одним і тим же маршрутом: Острінг, потім довга і полога пряма Тунштрасе, за нею Кірхенфельдбрюке, який переносить мене через річку на Казіноплац, а звідти через Кохергасе — на Беренплац, де розміщена моя контора.

Власне, це контора Джованні Бенато, але відколи його підприємство, агонізуючи під загрозою банкротства, злилося з моїм, яке існувало лише на папері, ми дружньо співіснуємо в цьому чистому й тихому приміщенні, ізольованому подвійними вікнами від суєтного шуму зовнішнього світу і для більшої презентабельності прикрашеному картою світу й ілюстрованими календарями.

Не заради пустої самореклами, а в інтересах істини мушу відзначити: якщо фірма Бенато — імпорт і експорт продовольчих товарів — все ще існує, то цим він до деякої міри завдячує мені, оскільки я можу різними шляхами забезпечити йому яку-небудь скромну оборудку. Однак ці оборудки не дуже численні, так що мій компаньйон вважає зайвим платити гроші секретарці і веде свою кореспонденцію сам. Оскільки ж і кореспонденція не надто об'ємна, то робочий час спливає звичайно у розмовах на вільні теми. Точніше — на теми катастроф. Катастроф усіх масштабів, видів і нюансів.

Така своєрідна тематика може здатися дивною лише людині, яка недостатньо знає Джованні Бенато. А він належить до тих вайлуватих людей, котрі, здається, постійно живуть на грані нещасного випадку: якщо поруч є ваза, він неодмінно переверне її; якщо йому подадуть суп, незабаром у тарілці можуть опинитися його окуляри, якщо він переходить дорогу, то чимчикує на червоне світло, плутаючи весь рух.

Але мій компаньйон з гордовитою зневагою ставиться до небезпек, які безпосередньо загрожують йому, думки його прикуті до катастроф світового масштабу, минулих і майбутніх.

— Пригадайте собі, як була знищена Атлантида, — говорить він, постукуючи по столі куцими товстими пальцями, — і вам стане ясно, як може загинути і наша цивілізація.

— Мушу признатися, спогади мої не датуються епохою Атлантиди.

— Мої теж, — киває Бенато. — Але це питання уже з'ясоване наукою. Уявіть собі величезний метеорит або, якщо хочете, малу планету діаметром близько шести кілометрів і вагою до двохсот мільярдів тонн. Правда, колосально?

Це одна з особливостей Джованні: говорячи, він весь час звертається до вас з подібними запитаннями, щоб почути вашу думку. Звичайно, ваша думка не дуже цікавить його, просто це один із спритних ораторських прийомів, щоб тримати вас у безперервному напруженні під час розмови, яка по суті найчастіше має форму монологу.

Однак, щоб відкрити дальшу зелену вулицю монологові, я мушу підтвердити, що двісті мільярдів тонн — річ справді колосальна.

— І ось цей метеор-гігант з божевільною швидкістю налітає на землю і падає в затоку Флоріди. Добре все-таки, що падає туди, бо якби впав тут, то зараз у Швейцарії замість Альп була б яма. Який жах, правда?

— Думаю, що це не так уже й жахливо, — делікатно заперечую я. — Швейцарці — люди спритні, отже, могли б і з допомогою ями оббирати туристів.

— Без сумніву, без сумніву, — киває Бенато. — Але я маю на увазі не саму яму, а жахливий струс. Яке двигтіння! Це було б зловісніше, ніж тисяча атомних вибухів… так що навіть полюси змістилися б, і океан залив би цілий континент. Уявляєте собі?

— Намагаюся.

Щоб підкріпити мою кволу уяву, Бенато підкидає мені ще кілька подробиць катастрофи з Атлантидою, супроводжуваних обов'язковими «правда?», «що ви на це скажете?», «ви здаєте собі звіт?». Після того переходить до наступного катаклізму.

Наступним може бути зловісна зміна земного клімату, яка, на думку відомих

1 ... 199 200 201 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"