Читати книгу - "Притулок пророцтв"

– Колись «кафе аман» називалися кав’ярні «для своїх», де можна було покурити гашиш і послухати рембетіки – щось на зразок грецького блюзу, – пояснила Артеміда.

– Я знаю, що це таке.

Її губи знову скривилися.

– Аякже.

Коли вони ввійшли, офіціант провів їх до столика й запалив свічку.

– Бажаєте зробити замовлення зараз?

– Так, рецину для пані й узо для мене.

Дивлячись на неї при мерехтливому світлі, Дуґан згадав, де бачив цей трохи перекошений рот. Еллен Баркін[18] з фільму «Море кохання»[19]. Навіть та нав’язлива мелодія пригадалася.

Офіціант приніс напої й подав йому рахунок.

– Ми робитимемо ще замовлення, – сказав Дуґан. – Заплатимо за все разом.

– Заплатіть зараз, – наполягав офіціант.

Дуґан зібрався обуритись, та Артеміда пояснила:

– Тут можуть в будь-яку мить початися демонстрація і заворушення, тоді поліція влаштує облаву на студентів. Власник кафе не має бажання ходити до в’язниці і збирати гроші за випите.

Дуґан розрахувався і дав офіціантові на чай. Той кинув їх назад на стіл.

– Він що, не любить чайові?

– Ні, він просто підозрює, що ви не підтримуєте студентський опір.

Музиканти з бузукі нагадали Дуґану той останній раз, коли він був тут з Хеленою. Він обвів поглядом столики.

– Ви когось шукаєте?

– Свою колишню дружину.

– Чому ви вирішили, що вона може бути тут?

– Вона втекла з бузукістом. Може, то був якийсь із цих.

– Як її звуть?

– Хелена. Грецька красуня, від її обличчя мліли тисячі чоловіків.

Артеміда торкнулася його долоні.

– Так, але ви такий вродливий. У голові не вкладається, що якась жінка могла вас покинути.

Дуґан підніс склянку.

– За знайомство.

Перш ніж цокнутися з ним, дівчина моргнула, її губи знову скривила сардонічна посмішка.

– За спротив! – вигукнула вона голосно. – Геть турків, британських імперіалістів і прихвоснів американського капіталізму з нашого уряду!

Студенти за сусідніми столиками піднесли келихи.

– Хопа!

Отже, Артеміда на боці терористів, як він і підозрював. Слід бути обережним, утім, можливо, у неї вдасться щось вивідати. Він підніс склянку і приєднався до хору голосів:

– Хопа!

Офіціант повернувся й забрав свої чайові.

Троє студентів на невеликому подіумі налаштовували бузукі. Звук різонув слух, проте Дуґан відсалютував їм склянкою.

Літній чоловік з пишними, закрученими сивими вусами підвівся й ніжним голосом почав співати рембетіку.

«…На руках тату від уколів морфію,

На душі шрами ненависті… Дай мені померти знову…

У тисячний раз, сном смерті…»

– Як сумно, як романтично, – зітхнула Артеміда і знову торкнулася його руки. Її погляд красномовно промовляв, що одна з кімнат на третьому поверсі цієї ночі пустуватиме. Та згадавши про заручницю, яку приїхав сюди визволяти, Дуґан прибрав руку.

Від подиву темні очі Артеміди округлились, і вона знизала плечима.

Місце літнього співака в центрі подіуму зайняли кілька юнаків і, ставши півколом, заходилися танцювати, переплівши руки. Публіка постукувала склянками в такт.

Зненацька музику заглушили крики, що долинали з вулиці. У зал проник сморід горілої гуми. Студенти кинулися до дверей.

– Протестувальники-анархісти знову палять шини. Ходімо подивимося, як поліція їх розганятиме.

– А це безпечно?

– Якщо стояти осторонь, так, – запевнила Артеміда, ведучи Дуґана за собою на площу Екзархія. – Це більше схоже на шоу, ніж на заворушення.

Демонстранти марширували, несучи в руках саморобні плакати. З-за рогу в бойовому порядку з кийками напоготові виступили поліцейські.

Якась жінка жбурнула камінь, та він відскочив від поліцейського значка. Коли вона повернулася, збираючись змішатися з натовпом, Дуґан завмер. Він уже бачив її раніше. Жінка порівнялася з високим одноруким демонстрантом і тицьнула йому щось у руку. Той засунув подарунок у підколений шпилькою рукав. До них підійшов офіцер зі здійнятим угору кийком.

Жінка стрибнула на нього і врізалася нігтями в обличчя. Поліцейський гепнув її кийком по голові, та вона продовжувала висіти на ньому. Офіцер бив знову і знову, доки жінка не повалилася на землю.

Одразу ж зринув спогад: самого Дуґана кладуть на лопатки ударом у голову. І сповнене шаленства обличчя міс Салінас за мить до того, як вона його вирубила. Якщо вона не переживе цих побоїв, то послання Тедеску буде поховано разом з нею.

Якщо тільки… Що було на тому папірці, який вона передала однорукому? І куди він подівся? Зник. Розчинився в юрбі, з якої линули під’юджувальні вигуки.

Поліцейські котили балони зі сльозогінним газом. Вони підстрибували, залишаючи в повітрі димовий шлейф. Демонстранти замотали голови хустками і лавою посунули вперед.

Від газу Дуґан почав задихатися.

Артеміда розірвала свою хусточку навпіл, одну половину приклала до свого обличчя, а другу простягнула Дуґану.

– Візьми. Газ незабаром розвіється, і поліція відступить.

Один студент поточився, за ним іще один. Поліцейські надягли на них кайданки і посунули далі.

– Поліція не відступає! – загукав Дуґан, перекриваючи шарварок. – Це ніякі не анархісти, а прихильники «Сімнадцятого листопада»! Їх уже затримують. Треба вшиватися звідси!

Артеміда провела його вулицею, тоді за ріг, подалі від сутички, і от вони вже в пансіоні. Дуґан простяг руку, щоб увімкнути світло.

– Не треба світла, – зупинила його Артеміда, – поліція робитиме рейд на студентські помешкання, шукатиме прихильників «Сімнадцятого листопада».

– Підійматися на третій поверх у темряві? Ми собі в’язи поскручуємо.

– Я вже від них таким чином ховалася. Я тебе проведу.

Дівчина взяла його за руку. Діставшись до середини перших сходів, вона зупинилась і сперлася на стіну.

– Що ти?..

– Тс-с-сс, щоб ніхто нас не почув.

Вона потягла Дуґана до себе, притислася грудьми до його сорочки. Він спробував позадкувати, та дівчина обома руками схопила його за сідниці і пригорнулася всім тілом.

– Ти що, здуріла?

– Саме так.

Дуґану вдалося підійнятись на одну сходинку, та коли він переставляв ногу, вона розстебнула йому штани. Ще одна сходинка – у темряві він ледь не спіткнувся. Вона витягла його м’який пеніс і засунула собі під спідницю. Трусиків не було. Вона потерла його об волосся на лобку.

Дуґан відчував, як його штука стає все твердіша.

– Я не можу повірити.

– Можеш не вірити, я тебе й таким візьму.

Вона застромила його пеніс собі поміж ніг. З кожною сходинкою він проштовхувався все глибше і глибше. У темряві її обличчя не було видно. На майданчику між першим і другим поверхом Дуґан спіткнувся, та Артеміда підхопила його і просунула пеніс ще глибше.

У холі спалахнуло світло, і він побачив на її губах знайому напівусмішку. Спробував було вирватися, та дівчина потягла його за ріг, у темряву сходів