Читати книгу - "Не дівчина не чародія, Максим Вазанов"

– І «так», і «ні», – Джейран відповіла рішуче та, водночас, неоднозначно.

– Ти казала, що ніби я «не можу мати щастя»… Так? А бути королем, отже, можу?

– Карколомна історія! – чародійка дзвінко розсміялась. – Натобі! Таке вигадав! А я не очікувала! – і змінила тон на переможний. – Зверни увагу, що твій план не спрацював.

– Ти втрутилась?

– Ну, взагалі, «так», – погодилась чародійка. – Інакше, фінал міг бути будь-яким.

– Отже, можу? Бути королем?

– Може й так, – Капітан задумливо знизала плечима. 

– І, все одно, не можу бути щасливим.

– Утім, я казала про інше – саме про «Ліку».

– Я врятую її, – твердо заявив творець.

– Обережніше з обіцяннями. Це ж ти ласував… хм-м-м…  її силами – брав і брав… Ти б і далі викачував сили «Ліки». Ти тепер «Ліку» майже убив… – зітхнула Джейран. – Чи ти гадаєш, уся історія з походом торбадців на столицю нічого не коштувала твоїй коханій людині?

– Не знаю, що відповісти, бо не знаю, чи можна тобі вірити…

– А кому вірили люди, котрі натовпом пішли з тобою?

– Вони – живі? – перепитав творець.

– Один аркебузний залп, – Джейран жестом указала на капелюх. – Ось так, трохи вище голів! Тщ! І вони розбіглися виярками.  

– Радий, що вони не постраждали. Проте, мене хвилює Ліка.  

– Якщо хочеш урятувати «Ліку» – є один вихід – знайти чародія та забрати його чари, усю силу.

– Якого чародія?

– В цілому, будь-якого… Однак, насправді, є тільки один – Енчуткса.

– Це – ім’я?

– Так, це – ім’я мого ворога.

– Чому я повинен убивати твоїх ворогів?

– Тому що, він – єдиний чародій, кого я дозволю тобі вбити.

– А якщо «ні»?

– Тоді «Ліка» помре, – чітко відповіла Джейран.

– Мені не подобаються погрози.

– Це – не «погроза», а умова єдиної можливості.

– Припустимо… – дивлячись у вікно, сказав Сірий. – Мені намалювати перемогу над ним?

– Хіба ти не намалювався? Не начародіяв? – з утомленою посмішкою сказала Джейран. – Я перерізала цю пуповину між тобою та Сі. А Лі вивільнила ще раніше…

– Тобто я не зможу більше малювати події? І літати?

– Радше, ніколи.

– Як тоді я зможу подолати справжнього чародія?

Вона мовчки занурилася рукою в глибокий карман куртки та дістала звідти металевий предмет.

– Револьвер? – спитав творець.  

– Копія револьверу.

І Джейран, і митець – обидва знали, що револьвери украй рідко існують за межами книжкових сторінок. Тому що сорок років тому, у часи останньої великої війни, вони вважалися дуже небезпечною кривавою зброєю. Стрільці вважалися «убивцями» – їх убивали, їхні револьвери викидали в ріки, чи переплавляли в ковальських печах. А майстрами зброярами-револьверниками майже завжди були самі стрільці.  До того ж, револьвері давно заборонили в усіх цивілізованих землях.

Однак, на світі було ще багато фотографій цих убивчих механізмів – навіть у королівському замку Лиса.

– Так, мабуть, і виглядає справжній, – Сірий узяв револьвер у руки.

– Звісно, – погодилась Капітан. – І стільки ж важить…

– Це – якесь чародійство?

– План – простий, – заявила Джейран. – В місті Дубліс, біля міста Тур, стоїть храм Кберджа – бога револьверів. І, неважко здогадатися, там є вівтар зі справжнім бойовим револьвером.

– І набої? – перепитав художник, знаючи, що набої для револьверів є і були ще більшою рідкістю, ніж самі револьвери.

– Цей сплав куль для мене створив Глиб де Сімозер, котрий знається на таких секретах, – Капітан дістала з кишені п’ять набоїв.  

– Отже, я обміняю копію револьверу на револьвер у храмі? – недовірливо, обережно спитав творець.

– Проста відповідь буде «так», – погодилася Капітан. – Поки Лі та Сі будуть відволікати людей у храмі, ти вкрадеш револьвер – залишиш там копію. А потім у Турі ти сховаєш револьвер у таємному місці – там, де турці залишають записки чарівникам – прохання, благання, та й, нарешті, доноси… Звісно, це буде донос – повідомлення про те, що турським чародійникам загрожує Енчуткса…  

– Я згоден, – він додав. – Якщо це врятує Ліку…  

– Не бійся. Я теж буду там – буде бій – я буду відволікати Енчутксу, а ті інші, турські, заподіють головний смертельний удар. Бо, якщо чесно, чарами та револьвером можна досягнути значно більшого, ніж одними лише чарами, – Капітанка казала так, ніби то були якісь очевидні речі. – Я збираюся ніколи не програти. А твою присутність у місті ані він, ані його не-друзі – ніхто не відчує, тому що ти – не чарівник, – вона впевнено додала. – Ризикую тільки я.