Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

- Хапайтеся за мене!

Ріель вибралася з-під лави, одночасно з ельфійкою схопившись за одяг перевертня. Обмірковувати зараз щось було неможливо, діяти треба було швидко. Кратоси все ближче підбиралися до карети і в момент, коли вся зграя вирішила напасти разом, перевертень проламав підлогу карети, вислизнувши разом із дівчатами та королевою. Вмить Ронал обернувся на лікана і щосили побіг до маєтку, несучи на собі дорогоцінну ношу. Кратоси дістали карету та бідного кучера, але їм не пощастило тричі. По-перше, карета виявилася порожньою. По-друге, забута Ріель сумка з булочками зовсім не припала до смаку диявольським виродкам. А по-третє, кучер, виконавши свою місію, розсипався брудом, широко посміхнувшись монстрам на останок. Диявольські монстри, усвідомивши помилку, знову продовжили переслідування. Вони завили ще голосніше і зліше, від чого холод пробіг по спинах втікачів.

 Маль розмістилася на спині перевертня за Ріель, яка тримала Лію перед собою. Вона попросила дівчину заплющити дитині і собі очі, щоб жах від магічних тварин не оселився в їхніх душах. Лучниця простягла руки вперед, обійнявши пару, захищаючи їх від можливого падіння зі спини перевертня. Темні сутності кратосів опановували живими дуже швидко, варто було лише глянути їм у вічі. Лише одиниці, які зустрічалися з ними раніше і залишилися в свідомості, можуть протистояти цій величезній злості та всепоглинаючій ненависті.

Перед мордою Ронала вже з'явилися ворота маєтку. Вовк напружився і перестрибнув двометрову огорожу. Кратос, який мчав по п'ятах, теж спробував її перестрибнути, але лише кінчиком свого носа монстр перетнув кордон воріт, як розлетівся порохом. А чорно-коричневий перевертень почав ковзати по землі лапами. Йому довелося вп'ятися в неї пазурами, щоб зупинитись. Лікана так круто розвернуло посеред двору, що він наїжачився. Переслідувачі, які залишилися живими, завмерли в парі кроків від воріт. Вони зло зашипіли, після чого втекли геть.

- Що це за тварини? - Здивовано вимовила Ріель, важко дихаючи і здригаючись.

- Кратоси, шавки Скаїра. Він дізнався про народження Ігніс, і поки вона слабка, намагається позбутися її. – Відповіла ельфійка, дивлячись услід монстрам. Маленька Лія, насупивши ніс, дивилася в той же бік. Лучниця помітила це і погладила дитину по голові, ніжно посміхнувшись. Дракониця відвернулась і знову притулилася до своєї матері.

- Все гаразд, Ваша Величність, вони більше нас не потурбують.

Маль спустилася з перевертня і почала поспішно обтрушувати свої штани від дорожнього пилу. Ріель, акуратно поставивши Лію на землю, поправляла заплутане волосся. Малятко, не маючи навички стояти, сперлася о ноги Ріель. Вона підвела голову вгору і почала уважно спостерігати за дивною істотою в небі. Ронал обернувся назад у людину, поспішно стираючи з рожевих губ кров упиря, яка вже встигла висохнути.

- В ім'я Нітріл, ви цілі? - Почулося звідкись зверху. Повернувшись обличчям до маєтку, хлопець уважно оглянув подвір'я. Він намагався знайти людину, яка звернулася до них. Тієї ж миті з неба на землю опустилася дівчина. Ронал від несподіванки відсахнувся. Таких істот йому бачити ще не доводилося.

На білому обличчі господині маєтку яскравою плямою виділялися пурпурові окуляри під колір сукні, яка була підв'язана золотим поясом. Наголенники, того ж кольору, що й пояс, красувалися на совиних лапах, покритих блакитним пір'ям. За спиною сяяли білі крила, що поступово переходили у блакитний колір по всьому периметру. Небесного кольору пухнасте волосся майоріло віялом від кожного легкого пориву вітру. Великі собачі вуха лежали з боків маленької витонченої голови та нервово тремтіли.

 - Вітаю вас у моєму скоромному куточку. Я – Аліка Зоряна. Мої големи мали повідомити вас про мене. – «Якби не сповістили, вони б і не приїхали» - подумала про себе Аліка.

 - Здрастуйте, мене звуть Ронал, я - голова звіроподібних. Там, дівчина за мною, у фіолетовому – Ріель. А ось ця вухата – Маль. - Хапав ротом повітря перевертень, намагаючись перепочити.

- А Гредхард? - Запитала Аліка.

- По-перше, Гредхард залишився у місті, щоб затримати Скаїра. - Подивилася Маль на Аліку, потім повернулася до Ронала і вперла руки в боки. - А по-друге, чому це я вухата? А по-третє, - обернулася Маль назад до алхіміка. - Які ще големи? До нас приїжджало троє чоловіків з темною шкірою, але ніяк не грязьові монстри. - Переглянувшись з Ріель та Роналом, відповіла їй Маль.

 - То це вони й були! - Розвела руками Аліка і знову дивно посміхнулася. «Чому ж я так нервуюсь? Не можна здатися їм дивною, інакше вони не повірять мені! Давай, усміхнись нормально, спокійно, ти ж це вже робила! Ну і що, що вони охоронці спадкоємця. Зберися ж!» - думала алхімік, нервово дряпаючи землю кігтями на лапах.

- Го-ле-ми. - Пролунав дитячий та незвично високий голосок.

- Що це? - Забувши про свої думки, здивовано промовила Аліка і подивилася на гостей. Одне з вух Аліки піднялося вгору, а голова злегка нахилилася, ніби намагаючись щось видивитися з-за спин героїв.

Ронал відійшов трохи назад, і перед очима алхіміка з'явилася луската мордочка драконіци. Аліка піднесла свої долоні, стиснуті в кулачки, до носа, смикаючи від радості крилами, немов дитина, яка отримала найбажаніший подарунок у день свого народження.

 - Це, це справді спадкоємець? Дівчинка!!! До того ж така лапочка! Як же потискати хочеться! – Не в змозі стримувати більше своїх емоцій, випалила дівчина. Витрішені очі алхіміка і дивна усмішка налякали Лію. Два дорогоцінні камені малечі наповнилися сльозами. Але, як не дивно, дитина не заплакала, а зашипіла на дивну особу. Незважаючи на свою грізну поведінку, мала все ж таки схопилась за краї сукні Ріель і сховала себе в них. Тільки два яскравих ока і пишний червоний чубчик виглядали через ніжно-фіолетову матерію.