Читати книгу - "Спіймай дзен життя. Японські практики, що ведуть до спокою та радості, Шунміо Масуно"

Навчіться цінувати проникливість

  Сад сухого пейзажу символізує усамітнення.

Одна з будівель дзенського монастиря — будинок настоятеля, що називається «ходзьо». Історично поруч із ходзьо завжди розбивали дзенський сад.

Як гадаєте, навіщо настоятелю свій невеличкий досконалий сад прямісінько біля власного помешкання?

Більшість дзенських садів — це сади каменів, які називають «каресансуй». У давнину довершений спосіб життя монаха передбачав усамітнення десь далеко в горах, де він присвячував себе духовним практикам. Життя самітника, цілком імовірно, дарувало чимало радості, одним з таких ченців був у добу Едо широко відомий Рьокан.

Хоча насправді жити так складно. Нині лишень дехто з монахів усамітнюються десь далеко в горах, і саме тому так часто трапляються сади сухого пейзажу, які є символом цієї довершеності.

Можливо, ці знання допоможуть вам глибше зрозуміти дзенські сади.

Завітавши наступного разу до японського саду, скористайтеся можливістю й уявіть, що ви помандрували в гірську далечінь.

Коли перенесете свій розум у це місце та звільните його від щоденних турбот, він стане ясним, і ваш внутрішній голос несподівано заговорить.

96. Цінуйте життя, кожний прожитий день

Життя мине, не встигнеш й оком змигнути

  Час, проведений без душі, — згаяний час.

У дзеньских храмах є дерев’яна дошка, «хан», по якій б’ють також дерев’яним молотком, щоб оголосити: пора братися за ту чи іншу справу. На ній також може бути напис чорнилом «Сьодзі джідай». Вам доводилося її коли-небудь бачити? Слова означають: «Життя сповнене радості та горя, але, незважаючи на це, цінуйте його, кожний прожитий день. Інакше життя пройде мимо».

Мій батько належить до покоління, якому довелося пережити в молодості війну.

Якось він опинився під обстрілом. Ворог безжалісно наступав. Батько впав на землю у відчайдушній спробі врятуватися від стрілянини. Коли постріли нарешті вщухли, він насмілився підняти голову: по обидва боки лежали мертвими його товариші по зброї. Щоразу, коли батько розповідає цю історію, він закінчує її словами: «Я вдячний, що живу і що сьогодні я тут. Люди наділені потужною невидимою силою».

Нас наділили — нам подарували життя. І тому ми аж ніяк не повинні його марнувати.

Маємо неупереджено дивитися на власну сутність і, думаючи над чимось — справою, якою хочемо зайнятися, повинні виконувати її так, ніби від того залежить наше життя. Час, проведений без душі, — згаяний.

Нумо, розплющте ж очі!

Який нині проживемо день?

97. Помістіть усе в «тут і зараз»

Життя — тривала й водночас коротка практика

  Мій батько, який на повну проживав кожний день.

Мій батько дожив до сивої старості й помер у вісімдесят сім. Кілька років перед смертю він хворів на рак, але, оскільки прожив такий вік, то складається враження, що помер від «природного раку».

За день до смерті батько три години виривав бур’яни в саду біля храму. А в день смерті він прокинувся, як завжди, рано, прибрав кімнату й замів на вулиці.

Після обіду йому стало зле і він упав грудьми на стіл. Батько поїхав до лікарні, щоб перевіритися. Йому виміряли тиск, і виявилося, що той занадто низький. Та відразу після того, як йому призначили внутрішньовенну ін’єкцію, щоб підвищити тиск, батько тихенько відійшов у інший світ.

Я вважаю, це прекрасна смерть. Не уявляю, що зможу прожити стільки, скільки мій батько.

Він був беззаперечно відданий принципові «жити тут і зараз». До останнього дня присвячував себе догляду за садом і, скільки йому вистачало сил, виконував ці обов’язки.

Можливо, батько передчував смерть. Проте це відомо тільки йому.

Своїм прикладом батько навчив мене, що усталеного порядку необхідно дотримуватися до останньої миті.

98. Підготуйтесь як слід

Доля навідується до всіх нас

  Є ті, хто хапає можливості, а є й такі, хто ними нехтує.

Ось вам дзенська притча:

Росло дві сливи. Одна усю холодну зиму готували себе, щоб вкритися цвітом, коли подує легкий весняний вітерець. Друга ж почала думати про цвітіння, коли вже подув теплий бриз; вона й досі трусилася на холоді від легкого вітерцю. Дерево, яке підготувалося, схопилося за цю можливість і почало рядитися, щоб розпустити цвіт, тимчасом як друге дерево скористалося цією нагодою, тільки щоб підготуватися до цвітіння.

Наступного дня весняний вітер зник і повернулася зимова стужа. Того року цвіт сливи, яка знехтувала приготуванням, так і не зміг розпуститися на повну.

Те саме стосується й людей.

Вітри долі дують для усіх нас. Чи зможете ви скористатися наданою можливістю, залежить від років відданості й вашої готовності.

99. Поміркуйте над смертю.

Щоразу, коли не знатимете, як жити

  Щастя зовсім поруч.

Для позначення буддійської концепції «сансара», циклу смерті та переродження, використовують японське слово «сьодзі».

Ми приходимо у цей світ, потім помираємо. Це дві сторони того ж досвіту. Тобто точнісінько так, як розмірковуємо над життям, ми повинні розмірковувати над смертю.

Якби вам сказали, що ваше життя урветься через шість місяців, ви б добряче помізкували над тим, як саме хотіли б провести решту часу. А якщо це був би лишень місяць? Тиждень? А що, як ваше життя скінчиться завтра? Звісно, у такому разі точно знатимете, що робити цієї миті. У вас виникне відчуття, що ви не можете змарнувати й дня.

Життя минає швидко, не встигнеш і оком мигнути. Це й справді так.

Вам доводилося провести день за переглядом телевізора, перш ніж помічали, що вже настав вечір? «Йой, — думали ви, — я ж не хотів/хотіла змарнувати стільки часу». Коли бажаєте щось зробити або зайнятись якоюсь справою, бездумно проведений час — це справжнє марнотратство.

Слід робити все, що під силу, аби не розтринькати даровану нам мить.

100. Живіть на повну.

Життя — цінна річ, яку мусимо ретельно оберігати