Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

Вже кілька днів я не навідувався додому, до батьків. Так, ми спілкувались по телефону, але вже скучив за ними, за домашнім теплом, тому я вирішив, що перед тим як поїду до клубу, навідаюся до них.

І ось я вже заходжу до рідної оселі, де провів все своє дитинство, тут зібрані всі мої найкращі спогади. Пройшовши на кухню, побачив батьків, які щось обговорювали. За ці кілька днів я встиг за ними засумувати.

- Мамо, тато, привіт!

- Привіт, любий! – Сказала мама й кинулася мене обіймати.

- Привіт, сину! – Тато потис руку в знак привітання.

- Чому не заходиш додому? Ми вже встигли скучити! – Сказала мама.

- Та роботи трохи було. Ви як? Як справи?

- Ми нормально, наче. Уявляєш, сьогодні Данилко приведе свою дівчину знайомитись! – З радістю сказала мама, а тато на її слова усміхнувся.

- О, так швидко знайомитися? – Здивовано запитав я.

- Чому швидко, вони більше року зустрічаються. Ти не знав? – Запитав тато.

- Ні, він нічого не говорив.

О це тобі так. Те що у мого брата є дівчина я знав, бо вже встиг «познайомитися», але те що вони зустрічаються більше року я навіть не знав. От засранець, я ж його брат, чому він мені нічого не говорив? Ну нічого він в мене отримає за таку витівку.

- Тоді ти маєш обов’язково бути присутнім на вечері! – Продовжила мама.

- Я не знаю чи вийде, адже справ у клубі правда багато.

- Нічого не хочу чути. Ти маєш бути і крапка. – Строго наголосила мама.

- Добре, я дуже постараюся бути, але я точно знаю що затримаюся, так що не чекайте і сідайте одразу за стіл.

- От і чудово! – Радісно скрикнула мама.

Після сніданку в родинному колі я попрямував до клубу, там зараз має бути Ден, от і розпитаю його, що це за приколи і чому я раніше про неї не чув. Насправді ми вже з нею познайомилися, але то було так собі знайомство. Ден сказав що вона зрозуміє цей прикол, але ні, вона так обурилася,що ледь не побила нас.

- Привіт, братику!

- Здоров, Рост! – Сказав Ден, потиснувши мені руку.

- Тут сорока на хвості принесла, що сьогодні сімейна вечеря, за якою ти познайомиш батьків зі своєю дівчиною.

- Так, батьки доповіли? – Запитав брат.

- Ага. А чому я про це дізнаюсь не від тебе, а від них?

- Я не встиг тобі сказати, вибач.

- Та що ти, все нормально. А скільки ви зустрічаєтесь? – Продовжував допит я.

- Рік і два місяці.

- Тааак, цікаво. А чому я дізнався що у тебе є дівчина лише тиждень тому? – Запитав я, бо ж дійсно цікаво.

- Ееее…. Так вийшло. Розумієш, я хотів вас усіх разом з нею познайомити, але коли ти прилетів, я вирішив тебе першого з нею познайомити. – Почав виправдовуватись Ден.

- Зрозуміло. Ну то у вас все серйозно? – Запитав я.

- Так. Я хочу на свій день народження зробити їй пропозицію. – Здивував мене брат.

- Ого, не очікувано! – Сказав йому я. – Ти впевнений?

- Як ніколи! Я її дуже люблю і хочу аби ми все життя були разом.

- Ну що я тобі можу сказати.. Ти конкретно влип, брате!

- Це я і без тебе знаю. – З усмішкою сказав Ден.

Ден мене трішки ошелешив, але я дуже щасливий за нього. Я бачив з якими очима вони дивилися одне на одного, це ніщо інше – як справжнє щире кохання. Його день народження вже не за горами, як і пропозиція, залишилось трохи більше місяця. Я зроблю все що в моїх силах, заради щастя свого меншого братика.

В клубі я був майже до дев’ятої вечора. Ого, засидівся трохи. Зібравшись, я вирушив додому, на нормальне знайомство з дівчиною брата.

Зайшовши в будинок, я одразу почув жіночий сміх, на душі стало одразу тепло. Не затримуючись в коридорі, я одразу рушив до вітальні, де усі сиділи за столом.

- Синку, привіт. – Сказала мама і пішла мені назустріч.

- Усім привіт. – Привітався я.

Алісу я вже знав, а от хто ця незнайомка, яка сиділа до мене спиною, я не знав. Та коли вона повернулась я був здивований.

- Софіє?! – Зі здивуванням промовив я, - радий тебе бачити. – Після цих моїх слів я помітив що всі різко повернули свої очі на Софію та я одразу пояснив, - Софія – дизайнер інтер’єру в майбутній кав’ярні, приміщення під яку я нещодавно придбав.

- Так, це правда. Доброго вечора, Ростиславе Євгеновичу. – Промовила вона.

- Давай хоч тут мені не «викай». – Наказовим тоном сказав я.

- Добре. – Погодилась дівчина.

- Привіт, Алісо, - привітався я до дівчини, - одразу вибач мене за наше недознайомство, Ден сказав що ти до цього нормально віднесешся.

Мої батьки вимагали аби ми з Деном розповіли як я познайомився з Алісою. Коли з братом спільними зусиллями все розповіли, всі заходилися від сміху.

Решту часу ми провели так само, за розмовами.  Протягом вечора я кидав іскристі погляди на Соню. Через деякий час я звернувся до Софії.

- Софіє, я вже вирішив щодо стилю кав’ярні.

- Правда? І що це буде?

- Ходімо до кабінету я тобі розповім, заодно віддам усі ескізи.

- Ну ходімо.

Подякувавши з вечерю, ми піднялись на другий поверх і зайшли в одну із кімнат. Переступивши поріг, я замкнув двері на ключ.

- Ти така гарна, я вже починаю втрачати від тебе голову. – Промовив я.

- Ми ж сюди прийшли за ескізами. – Якось невпевнено вимовила Софія.

- Ескізи почекають. – Сказав це хриплим голосом.

- Але ж..- Не встигла вона мені відповісти, як я накрив своїми губами її і почав цілувати, спочатку ніжно, а потім жорсткіше.

Вона одразу ж відповіла на поцілунок, я владно тримав її за талію, погладжуючи спину. Коли нам забракло повітря, ми відсторонилися один від одного. Нічого не сказавши, вона підійшла до дзеркала. Вона така гарна, так і хотілось її взяти тут і зараз, але мене зупиняло те, що на першому поверсі батьки.

- Як щодо ескізів? – Запитала вона, помічаючи їх на столі.

- Марія була права, це був нелегкий вибір, бо ж ескізи просто чудові, кожен стиль прекрасний, тому я вирішив, що ти обереш стиль сама. Який стиль тобі найбільше подобається?