Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Ти мені погрожуєш? - вдавано здивувався Стьопа.
-Я вчора вже казала тим фуріям, але для особливо обдарованих повторю: я нікому не погрожую, я просто ПОПЕРЕДЖАЮ! - рявкнула Роксоляна, і склала руки на грудях, грізно нахмурившись.
-Все-все, таке враження, що ви нас за дурних маєте, - затуманено мовив Андрій, силкуючись посміхнутися, але було видно, що він про щось серйозно міркує, - ми зрозуміли: до вас ліпше не пхатися, проте… Ми вже сьогодні їдемо назад до табору, то, може, було би добре ще трохи поваланцатися біля ріки?
Ляна з Танею, хоч і були набурмосені, але згодились почвалати з хлопцями на шпацир.
Та тільки-но вони доїли сніданок й підвелися, щоб йти, як до них притютюрився пан Семен і покликав дівчат, аби ті допомогли йому все зібрати, сказавши, що поки усе-цілком не буде зібрано, купатися вони не підуть.
Попри всі протести хлопців, вожатий таки забрав Ляну з Танею. А далі все, як у фільми про фараонів, де пан Семен з його шанхаєм - фараон, а дівчата - раби, що на нього гарують.
Андрій зі Стьопою силкувалися трохи допомогти, але вожатий белендів про те, що Ляна і Таня самі мають виконувати це проклятуще доручення, яке йде на кшталт несуворого покарання за те, що вони ,,дуже нечемно повелися зі своїми подругами’’...
Ем… Ви, звичайно, парладоньте, але… ТА НА БІСА ЛЯНІ З ТАНЕЮ ЗДАЛИСЯ ТАКІ ПОДРУГИ?! Хай взагалі подякують, що ті дві фейри лишилися при всіх своїх частинах тіла, починаючи від ніг і закінчуючи вухами!..
***
Власне, якщо забрати частку ,,не’’ і залишити тільки слово ,,суворе’’ та додати декілька фраз з нецензурної лексики - то все це видається цілком навіть справедливим.
Хоча, Ляна мала визнати, що гіршого завдання їй ще не давали за все її, може, не довге, але цікаве, не важке життя.
І якщо сказати, що той час прибирання був важким - то це, мабуть, нічогісінько не сказати.
3 з половиною години…
Складання…
Носіння…
Якихось 15 хвилин віддиху…
І так по колу! Щось гірше й уявити годі! Хоча…
-Ми від’їжджаємо за 5 хвилин, збирайтеся швиденько і сідайте всі у автобус!
Дякую вам, вельмишановний Семене Тирановичу! Ви люб’язно допомогли знайти гірше!
Ляна чимдуж помчала до води. Хоч би встигнути скупатися! Таня з нею не побігла, бо не любила ні воду, ні купання, адже не вміла плавати.
Ляна спустилася зі схилу, стягнула з себе футболку, під якою був купальник, шорти, в кишені віднайшла резинку для волосся, і кинулася в річку, перед тим зав’язавши тугу гульку.
Ооо, яка благодать! Всі ці 3 з хвостиком години Ляна мріяла так поплюскатися у воді! У прохолодному, життєдайному Дністрі!
-Ей, русалко! Ти виходити збираєшся, чи нам без тебе їхати?
Це був Андрій. Він дивився на Ляну, підійнявши за звичкою праву брову.
-Зараз, зараз…
Ляна знову набрала в долоні річкової водички і плюхнула собі в лице. От Таня смішна! Та це ж справжнє блаженство!
Ляна вийшла з Дністра і з усмішкою глянула на хлопця.
-Я ще ніколи так не раділа купанню! Той йонцьо француватий змусив нас з Танюсею, поки ви тут раювали, тягати всяке барахло до автобусів. Паскудство! Неподобство! - жалілася вона, вбираючи свої шорти і футболку. Ляна глянула на Андрія, але той лише мовчки дивився на неї. - Ти чого очками кліпаєш, як бичок? - з усміхом спитала Ляна. - Чом не говориш нічого? Щось сталося? Ти сьогодні цілий день якийсь замакітрений.
Андрій озирнувся і раптом впритул підійшов до Ляни.
-Я просто дуже хотів з тобою поговорити… наодинці… але можливості ніяк не було.
Ляна ніяково відвела свої блакитні очі від Андрієвих карих, бо не знала, як витримати того блиску, яким вони світилися.
-І про що ж? Кажи зараз. - з надією в голосі мовила вона.
Це ніби додало Андрієві сили.
-Я хотів… про поцілунок… в лісі. - він затнувся, але по хвилі продовжив. - Ляно, ти дуже… мені дорога, - через силу, але не без ніжності і гордості в голосі сказав хлопець, - і так вже давно… А тому мені треба знати, що відчуваєш ти. - завершив він.
-Я? - Ляна від несподіванки підвела погляд. Вона не очікувала такого відвертого питання. Вона… А що відчуває вона? Роксоляна придивилася до цих очей. Дійсно, вони для неї завжди були особливими, ще з самого початку. Просто вона ніколи цього не помічала, не думала про це, не питала в себе.
Несподівано, навіть для себе, Ляна ступила крок вперед і торкнулася своїми губами Андрієвих. Обвила його шию руками, відчула, як він міцніше пригорнув її до себе за талію… І знову те дивне, приємне відчуття чогось незбагненного огорнула Ляну, вона ніби танула, але водночас в ній щось палало, горіло… Щось незгасне, непоборне, ба більше - щось вічне та безсмертне обпікало її зсередини, проте воно її й зігрівало, додаючи безмірної сили!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко», після закриття браузера.