Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Відсторонений від влади Чьорчілль у провінційному американському містечку звернув увагу шановної публіки на ту сумну обставину, що «від Штетина на Балтиці до Трієста на Адріатиці через весь континент було опущено «залізну завісу».

Чьорчілль усього лише повідомив, що в тих країнах, до яких увійшла Червона Армія, дрібні комуністичні партії якимось чином захопили владу та прагнуть «досягти в усьому тоталітарного контролю».

Що цілком відповідало дійсності.

Тому немає взагалі жодного значення, проголошував якийсь Чьорчілль якусь промову в якомусь Фултоні чи не проголошував.

Важливим є лише те, що Радянський Союз нав’язав підкореним під час Другої світової війни державам соціалістичний лад, тобто гранично неефективну економічну систему, якою керували або злочинці, або дурні, за спинами яких стояли злочинці.

Соціалізм удалося нав’язати Польщі та Східній Німеччині, Чехословаччині й Угорщині, Румунії та Болгарії. Однак усі наші брати по класу готові були вирватися з дружніх обіймів за першої можливості.

Можливість ця була близькою і реальною. 21 грудня 1949 року все прогресивне людство урочисто відзначило 70-річчя товариша Сталіна, Великого Генія Всіх Часів і Народів.

Жевріла надія — товариш Сталін не вічний. Ну, ще три роки, ну п’ять... Має ж він колись завершити своє служіння Людству.

3

Й одного дня його не стало.

Ті, хто готували змову проти Сталіна, не були ні друзями, ні однодумцями. Вони були смертельними ворогами один одному.

Основний склад змовників проти Сталіна — Берія, Маленков, Булганін, Хрущов.

Але ще за живого Сталіна всередині цієї змови виникла ще одна — Хрущов і Булганін проти Берії.

Нам кажуть, що Берія теж готувався владу захопити. Виключати таку можливість не можна. Проте доказів поки ніхто не надав.

Зрозуміло одне: розштовхуючи зі шляху й усуваючи вчорашніх союзників, кожен кремлівський вождь попутно зміцнював власні кадрові позиції. Більше за всіх досяг успіху в цій справі товариш Хрущов.

Того дня, коли було проголошено смерть Сталіна, Хрущов призначив на пост першого заступника Міністра оборони Маршала Радянського Союзу Жукова, повернувши його з уральського заслання.

Сам Хрущов керував Комуністичною партією, а двоє його давніх, ще з довоєнних часів, приятелів — Жуков і Сєров — обіймали посади перших заступників. Один у Міністерстві оборони, інший — у Міністерстві внутрішніх справ.

Завдання Хрущова — підняти обох на сходинку вище.

І треба було поспішати. Смерть Сталіна дала народу надії на краще життя. Північними, сибірськими, уральськими, далекосхідними таборами покотилася хвиля жахливих повстань. Кумів і вертухаїв ловили й варили у залізних бочках. Наливали води, розпалювали великий вогонь, варили немов юшку з осетрини. Виникла загроза того, що декілька повстань зіллються в одне, яке не вдасться придушити, і тоді сотні тисяч, а то й мільйони зеків вирвуться із-за колючого дроту.

Перед вождями в Кремлі постало питання: що робити?

До речі, останніми роками з’явилися повідомлення про те, що чисельність населення ГУЛАГ у на момент смерті товариша Сталіна становила жалюгідні півтора мільйона ув’язнених. І публікуються відповідні документи.

З документами сперечатися не будемо. Просто згадаємо, що на момент смерті товариша Сталіна на нашій улюбленій Батьківщині, де так вільно дихає людина, був зовсім не один ГУЛАГ, їх було одинадцять. Навіть одинадцять з хвостиком. З вельми довгим хвостиком.

Вишки та паркани ГУЛАГу й нині стоять по всьому Сибіру

Ось перелік не залежних один від одного головних табірних управлінь станом на 5 березня 1953 року:

Головне управління таборів (ГУЛАГ) — товариш І. І. Долгих;

Головне управління таборів залізничного будівництва (ГУЛЖДС) — товариш О. А. Смолянінов;

Головне управління таборів гірничо-металургійної промисловості (ГУЛГМП) — товариш М. О. Добровольський;

Головне управління таборів промислового будівництва (ГУЛПС) — товариш О. М. Комаровський;

Головне управління будівництва на Крайній Півночі (Дальстрой) — товариш І. Л. Митраков;

Головне управління таборів лісової промисловості (ГУЛЛП) — товариш М. М. Тимофєєв;

Головне управління таборів гідротехнічного будівництва (Главгідрострой) — товариш Я. Д. Рапопорт;

Головне управління таборів із будівництва нафтопереробних заводів (Главспецнафтострой) — товариш В. О. Барабанов;

Головне управління таборів слюдяної промисловості (Главслюда) — товариш І. О. Карасьов;

Головне управління таборів азбестової промисловості (Главазбест) — товариш А. П. Мітюков;

Спеціальне головне управління (СГУ) — товариш Ф. П. Харитонов.

До цих головних управлінь приєднувалось і Головне управління будівництва шосейних доріг (ГУШОСДОР), яке мало власні табори. Рабсила ГУШОСДОРу була не повністю з таборів, а лише частково, точніше — переважно.

Крім головних управлінь, існували окремі управління, не підпорядковані ГУЛАГу. Серед них:

Тюремне управління — товариш М. В. Кузнецов;

Управління спеціальних інститутів — товариш А. П. Завенягін.

Якби все це запалало, якби мільйонні маси ув’язнених вирвалися на волю, тоді не уникнути країні нової Громадянської війни.

4

Чотири змовники позбулися Сталіна, але запитання, що ж робити далі, розкололо коаліцію навпіл.

Маршал Радянського Союзу Берія і генерал-лейтенант Маленков кликали в один бік.

Маршал Радянського Союзу Булганін і генерал-лейтенант Хрущов — у протилежний.

Булганін і, особливо, Хрущов були затятими прихильниками збереження культу особи Сталіна.

Берія і Маленков були затятими противниками. Наступного дня після похорону Сталіна на засіданні Президії ЦК Маленков заявив: «Уважаємо обов’язковим припинити практику культу особи».

Не будемо тішити себе ілюзіями: і ці четверо, і багато тисяч рангом нижчих були залиті народною кров’ю по самі ніздрі. Дехто з них, такі як Берія, пролили помірну кількість крові. Дехто, як Хрущов, пролили незрівнянно більше. Проте йшлося не про об’єми — у крові були всі вожді. Ішлося про те, як вижити країні в ситуації, що склалася.

Зразу ж після смерті Сталіна розпочався стрімкий відхід від сталінської практики керівництва країною. Процесом керував Берія. Сталіна ще не поховали. Народ із риданнями та криками мільйонними масами рвався на Червону площу прощатися з покійним вождем, а Берія вже 6 березня, тобто наступного дня після вбивства Сталіна, віддав наказ підготувати рішення уряду про передачу всіх будівельних головних управлінь МВС у підпорядкування цивільних міністерств, а табори і колонії — у підпорядкування Міністерства юстиції.

Берія руйнував систему одинадцяти ГУЛАГів рішуче та швидко.

21 березня 1953 року він направив до уряду проект постанови про припинення робіт на двадцяти трьох нікому не потрібних «великих будівництвах комунізму», а саме: Головний Туркменський канал, самопливний канал Волга-Урал, «мертва дорога» Чум-Салехард-Ігарка, Усть-Донецький порт, гідровузол на Нижньому Дону та ін.