Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

У кабінеті (точніше, кімнаті) на них чекав гість — поліцейський за фахом і допитливий детектив за пристрастю, який шукав друге дно в кожній справі. Принаймні так здалося Кшиштофові. Ну, скажемо відверто, який міліціонер потрапляє в таку глушину? Звісно, ​​не орел, не гончак, чиє свіже обличчя, незіпсоване усмішкою, можна побачити в голлівудських постановках. Такий поліцейський обшукує кущі з ліхтариком під проливним дощем і обіцяє всім, що не заспокоїться, поки лиходія не спіймають. На допитах такий завжди грає роль поганого поліцейського, наливає віскі в каву, палить сигарети без фільтра (або відриває його), і якщо не прикладе комусь по пиці раз на день... Ні, таких днів з ним не трапляється. Дружина покинула його, а донька не хоче його знати. Такий поліцейський одержує успіх і платить за нього шматочком розбитої душі. Ні, такий тут не сидів.

Цей був схожий на охоронця закону, що засидівся на провінції. Йому було близько сорока років, він не був товстим, можна навіть сказати, що він, мабуть, займався спортом, обличчя в нього було гарне, скоріше, втомлений від життя Малашинський, ніж ранній Лінда[30].

Більшість польських фільмів зображували поліцейського з маленького містечка чи села як типа з пузом, якого найбільше турбує сумнівна чеснота його дочки. Налите обличчя, єдина розвага — наливка, випита з парохом, і єдине, що він може злапати, це застуда, та й те — від дружини. Польський сценарист, очевидно, не зміг досягти висот, доступних братам Коенам, які у "Фарго" показали, як з класом сміятися з провінційних копів. Однак Кшисєкові довелося перервати цей хід думок, оскільки поліцейський, який тут сидів, щойно звалив стереотип про трохи тупого офіцера у формі, діставши ультратонкий ноутбук Asus.

– Це той приятель, про якого я тобі розповідав. Кшисєк – представив хлопця господар. Вони потиснули один одному руки. Чоловіче рукостискання. Міцне. Але без перебільшення.

– Він погодився? – запитав поліцейський, якого звали Генрі.

– Так, він пристав до угоди. Можеш втаємничити його, не писне ні слова.

Правоохоронець кивнув, мабуть, приймаючи його декларацію. Це було те, чого Кшисєку останніми днями бракувало. Нормальних відносин. Нарешті він зустрів людей, які знали, що він хворий, і все одно не хвилювалися. Ніяких "господи", "о Боже" чи інших проявів жалю в поєднанні з радістю, що це не вони вирощують у своїх головах тенісний м’яч. Тому хлопець і не хотів розповідати рідним, щоб з ним не поводилися, як з китайською порцеляновою вазою. Він хотів нормальності. В коридорах поліклінік люди переганяли один одного розповідями про те, як їм погано і недобре, йому це набридло.

Тим часом офіцер сів, постукав у ноутбук і без зайвих слів перейшов до справи.

– У мене тут є фотографії з місця злочину, якщо їх можна так назвати. Офіційно це просто ванна, в якій через отруєння чадним газом закінчила життя Зенобія Жарца. Несправний газовий обігрівач. Але для мене це місце злочину.

– Вступне слово, – перебив його Якуб, – Зенобія Жарца – місцева цілителька. Ви, мабуть, подумаєте, що потрапили до якогось району з біоенерготерапевтами, але її методи зовсім не схожі на мої. Вона травниця і акушерка. Правда, вона замовляла хвороби, ворожила і робила десятки інших цікавих речей, але в основному лікувала людей травами і різними методами, які тисячоліттями передавалися від матері до дочки.

– Так, так, – підтвердив міліціонер. – Власне, з цього й треба починати, бо, як виявляється, її професія може бути важливою і навіть стати мотивом убивства.

– Ти впевнений, що її вбили?

– Можна сказати так. Підробити таку річ, насправді, легко. Коли люди живуть у багатоквартирному будинку, то кооператив наймає сажотруса та газовика, які перевіряють стан печі, тяги тощо. Типи наполегливо працюють, бо якщо хтось попсує у ванні, одразу все перевіряють: коли і хто перевіряв установку і з якими результатами. У селі, якщо ти комусь зателефонуєш і заплатиш, то тобі теж перевірять. На силу нічого. Підозр на отруєння чадним газом.

– Припускаю, що йдеться про навмисне пошкодження печі, – сказав Якуб. – Для цього потрібен спеціаліст?

– Якщо обладнання не супернове, достатньо знати модель і схему, а також загальний принцип роботи. Це означає годину перегляду Інтернету або пляшку, випиту зі старим сажотрусом. Також можете купити стару піч зі сміттєзвалища і розважитися вдома. Є багато можливостей, але неможливо виявити на іржавому обладнанні. Тут у нас піч встановлена ​​1986 року. У той час вони були всюди, і через кілька років їх часто доводилося запускати вручну щоразу, коли нагрівали воду.

Якуб замислився і кивнув головою, щоб показати, що він готовий подивитися на фотографії. Поліцейський посунув ноутбук і не заперечував, коли Кшисєк посунув свій стілець, щоб краще бачити.

– Нічого божевільного, але якщо хочеш, я залишу це. Спокійно переглянете потім.

Насправді фотографії не були жорстокими. Надзвичайно гострі, добре скадровані, вони показували ванну кімнату, можливо, не найновішу, але досить доглянуту. Фільму жахів там, мабуть, ніхто б не зняв. Розбухлий труп жінки лежав у ванні, створюючи не дуже цікаву композицію. Поєднання блідості, набряку та старості створювало неприємні вібрації в стравоводі. Чорне волосся плавало на поверхні води, утворюючи справжній вінець смерті.

– Вибач, Генрі, що це зазвучить банально, але мертве тіло є мертве тіло.

Якуб злегка скривився.

– Ти маєш рацію. Труп. Ванна. Вода Сморід. Може здатися, що нічого, але подивіться на це.

Наступні фотографії показали піч,що була свідком смерті. Аспірант зупинив презентацію.

– Ось тут.

Він обвів область мишкою.

– Що це? – запитав Якуб.

– Не видно, як то кажуть, поки не побачиш. Оце чорне.

– Дійсно, щось є, – Кшисєк визнав йому рацію.

– Що це? Якийсь бруд? Залишки?

– Льон, — переможно оголосив Генрі. – Це палений льон, і спалений недавно. Так сказав мені один чаклун зі справ доказів із Перемишля.

– Льон у печі? – запитав Кшисєк. – Хіба труби ущільняють не ним?

– Не ним, — відповів поліцейський. – Це свіжий льон, зібраний з поля, швидше за все заморожений, потім розморожений і спалений.

– Яким чином це викликало у тебе сумніви? Чесно кажучи, я б не звернув на це особливої ​​уваги.

– Мене цікавить кожна річ. Спочатку збираю їх як докази, а потім на місці з’ясовую, звідки вони могли