Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

Щоб зорати ділянку, довелося найняти плуг і робітника, хоча я водив плуг сам. Мої витрати на інструмент, насіння, роботу і т. ін. протягом першого сезону склали 14,72 ½ $. Зерно кукурудзи я отримав у подарунок. Вартість насіння зазвичай низька, якщо садити без надлишку, саме стільки, скільки потрібно. Того року вродило дванадцять бушелів бобів і вісімнадцять бушелів картоплі, і ще трохи гороху й цукрової кукурудзи. Жовту кукурудзу й редьку я висадив запізно, і вони не встигли дозріти. Мій прибуток від ферми склав:

23,44 $

Після вирахування видатків: 14,72 ½ $

Лишилося: 8,71 ½ $

І це не рахуючи спожитої й непроданої городини, якої в мене на час, коли я робив ці обрахунки, лишалося на 4,50 $. Цей запас більш ніж компенсує те, що я не став вирощувати на ділянці сіно. Беручи до уваги всі чинники, тобто беручи до уваги важливість душі людської й дня сьогоднішнього, яко і коротку тривалість мого експерименту, ба більше, саме завдяки його тимчасовому характеру я певен, що того року був успішніший за решту фермерів у Конкорді.

Наступного року мені повелося ще краще, адже я просапав усю потрібну для грядок ділянку, себто десь третину акра. Славетні праці з рільництва, включно з творами Артура Янґа[114], не викликали в мене надмірної довіри, а дворічний досвід підтвердив, що коли жити скромно і їсти тільки ту городину, яку виростив сам, а вирощувати лише стільки, скільки хочеш з'їсти, не обмінюючи овочів на дрібку розкішнішого й дорожчого товару, то обробляти потрібно не більше кількох родів[115] землі. Сапати їх дешевше, ніж винаймати вола і плуг, — треба просто переходити час від часу на нову ділянку замість угноювати стару. У такому разі всю необхідну роботу можна зробити за літо однією лівою, на дозвіллі, а отже, не доведеться обтяжувати себе волом, чи конем, чи коровою, чи свинею, як це зараз заведено. Я говорю неупереджено, як сторона, не зацікавлена ні в успіху, ні в поразці нинішніх економічних і соціальних домовленостей. Я був вільнішим за будь-якого фермера в Конкорді, адже, не прикутий до дому чи ферми, міг іти, куди поведе мене уява, а вона розгулялася. Мало того, що я й так був заможніший за них, то ще й якби мій дім згорів чи поле не вродило, мої статки майже не постраждали б.

Я схильний вважати, що це не люди ганяють череди худоби, а череди худоби ганяють людей — настільки звірі вільніші за нас. Люди й воли обмінюються роботою, але якщо розглядати тільки необхідну роботу, воли перебувають у значно виграшнішому становищі й ферма в них значно більша. Люди замість волів заготовляють сіно, на що витрачають шість тижнів нелегкої праці. Безперечно, жоден народ, що обрав просте життя, тобто жоден народ філософів, не вчинив◦би такої страшної помилки, як використовувати працю тварин. Справді, народу філософів не існує нині — і навряд чи він постане найближчим часом; маю сумніви й щодо того, чи він узагалі потрібен. Утім, я сам не став◦би приручати коня чи бика, щоб вони працювали на мене, адже боюся перетворитися виключно на конюха чи пастуха; а якщо суспільство й має від того певний зиск, чи ми певні, що зиск одного не обертається збитками для іншого, а підпасок має не менше підстав для втіхи, ніж його господар? Частину роботи, потрібної цілій громаді, уможливлює виключно така допомога — то най людина розділить почесті з волом і конем; але ж чи ми певні, що без їхньої допомоги людина не спромоглася б на ще вартісніші досягнення? Коли допомога тварин потрібна не лише для зайвих витребеньок, а й для розкішних примх, то вся робота, яку людство виконує за волів, неминуче падає на малу часточку громади, яка стає рабами найсильніших. Отже, людина працює не лише на тварину в собі, а й на тварину поза собою як символ цього упокорення. У нас багато солідних будинків із каменю й цегли, але добробут фермера досі визначається тим, наскільки його хлів більший за його дім. Містечко наше славиться тим, що саме волам, коровам і коням тут збудовано найбільші покої, та й урядові місця не пасуть задніх; але місць для свободи слова чи свободи віровизнання вкрай мало. Чому народи славляться своєю архітектурою, але не своєю силою абстрактного мислення? Наскільки Бгаґавад-Ґіта миліша за всі руїни Сходу! Вежі й храми — це розкоші для правителів. А◦простий і незалежний розум не колінкує перед жодним правителем. Талант не служить імператорам і не залежить від срібла, злота й мармуру, хіба трішечки. То нащо, питаю, ми добуваємо стільки каміння? Побувавши в Аркадії, я не побачив там обтесаного каменю. Народи одержимі амбіціями увічнити пам'ять про себе в камені. А◦що, якби вони доклали стільки ж зусиль, аби відточити та вдосконалити свою натуру? Одним один прояв здорового глузду запам'ятовується більше, ніж пам'ятник заввишки до неба. А◦каміння мені миліше на своєму місці. Величні Фіви вульгарні у своїй пишноті. Мур довкола клаптика землі чесного робітника містить у собі більше здорового глузду, ніж стобрамні Фіви, які відступилися від істин буття. Варварські й дикунські релігії та цивілізації зводять преславні храми, а те, що можна назвати християнством, — ні. Більшість каменю, витесаного народом, іде на його гробівець. Людство ховає себе живцем. Що ж до пірамід, там і подивляти нічого, крім самого факту, що стільки людей у звироднінні своєму поклало життя на будівництво саркофага для марнославного телепня, якого мудріше й відважніше було б утопити в Нілі, а тіло віддати на поживу псам. Я міг◦би знайти їм і йому якесь виправдання, але не гаятиму на те часу. Що ж до віри та пристрасті будівничих до свого мистецтва, то вони однакові по цілому світу, і байдуже, що будується — єгипетський храм чи Банк Сполучених Штатів. Вкладають у будівництво більше, ніж отримують навзамін. Погонич таких здобутків — марнославство, а любов до часнику, хліба й масла їм за підпогонича. Молодий перспективний архітектор містер Белком креслить свої плани твердим олівцем і лінійкою, спираючись на Вітрувія[116], а тоді делегує завдання каменярам «Добсон і син». Людство дивиться знизу вгору на те, на що згори вниз дивляться тридцять століть. Що ж до тих ваших високих веж і монументів, то в нашому містечку жив-був один шаленець, який заповзявся прокопати тунель до Китаю, і копав так довго, що, подейкують, уже чув брязкіт китайських чайників і казанків — ось тільки навряд чи я завдам собі клопоту піти помилуватися на його діру. Багацько людей цікавиться пам'ятками Заходу і Сходу — хто їх збудував? А◦мене цікавлять