Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Мовчки я встав з-за столу, щоб бути готовим відступати в будь-який момент.

- Не думаю, що це хороша ідея. У мої плани весілля поки не входить.

Слово «поки» в мою фразу вискочило якось само по собі і саме за неї вчепилися жінки. Мати одразу ж видихнула:

- Ну що я вам казала? Йому просто потрібно переспати з цією думкою, просто потрібно трохи часу.

- Справа молода, ми почекаємо - радісно сплеснула руками тітка Люба, а Лєна засмучено опустила погляд у підлогу.

Я глибоко зітхнув. «Нехай думають, що хочуть. Те ж мені, придумали весілля! ». Вийшов з дому, подалі від цього зміїного клубка. Потрібні свіже повітря і порядок в голові. Вже біля воріт мене наздогнала Лєнка.

- Семенов! - я беззвучно зробив глибокий видих, щоб не зірватися, і обернувся. - Ти все одно будеш зі мною. Без варіантів!

Вона махнула вказівним пальцем перед моїм носом, відкрила хвіртку і, вискочивши, бабахнула нею так, що дзвоном мені трохи мозок не підірвало.

Я вийшов слідом і попрямував в «Бар». Мені потрібно було випити і переварити те, що відбувається. В «Барі» зустрів Ромку. Дівчата вже пішли додому, а він сидів в гордій самоті наодинці з власними думками. Я сів поруч з ним і, опустивши голову, все ще переварював подію.

- Якісь наші дівчата сьогодні без настрою ... - тихо промовив друг і відпив з пляшки пива. - Всі сьогодні без настрою. Ти ось теж прийшов таким, ніби тебе бив хтось. Може чогось міцнішого, Льоха?

- Давай! Ми замовили пляшку горілки, сік і гарячі бутерброди, які Лариска, місцева «барменша» готувала в мікрохвильовці і пропонувала в якості єдиної можливої ​​закуски, не рахуючи солоних горішків.

- Ну а в тебе що? - запитав він.

- Одружити мене мати надумала. На Лєнці. - відповів я, наливаючи нам в пластикові стаканчики порцію вогненної рідини.

- Да-а-а, не заздрю. - Ромка взяв свій стаканчик і завис. - Ну, взагалі-то, все до того і йшло. Вони з тіткою Любою з дитинства вас сватали.

- Але я як би згоди і приводу ніколи не давав. А тим більше нічого подібного Лєні не пропонував.
Ми випили по другій. Тепло розлилося по тілу і почало поволі легшати.

- Взагалі яка розумна мати буде ось так пхати свою дочку в ліжко чужому мужику?

- Ну не «чужому», - заперечив Ромка, - але, в цілому, згоден. Негарно все це якось виходить.

Якийсь час ми мовчали, занурившись в свої власні думки. Перекурили, і я почав наливати нам по третій. Він підняв стаканчик, знову махнув їм в повітрі і раптом засміявся:

- Ну давай, злагоди та любові!

Я насупився і з питанням глянув на друга. Підтримав - не те слово...

- Так жартую я, так раптова думка. Розрядити обстановку.

Ми перекинули третю порцію. Закривши очі, я знову відчував, як по м'язах розтікається алкоголь і забирає з собою всю цю маячню, що зі мною відбувається.

- Чуєш, Льох ... - Ромчик взяв паузу, мабуть міркуючи, задавати питання чи ні, - які плани у тебе на рахунок Асі?

Я подивився на друга з подивом. З чого такі питання раптом? Він прекрасно знав, що я ніколи ніяких планів не будував. А тут раптом...

- Ром, ти про що взагалі?

- Хороша вона дівчина, добра. Як би у вас не склалося, не ображай її.

- Так я якось не збирався ображати.

До чого він це? Я не зрозумів зовсім. Думає, що я погоджуся на пропозицію руки і серця Олени? Як би не так! Я налив ще по одній.

- Ну а у вас з Олесею що?

- Та не знаю. Тримає мене на короткому повідку. З одного боку, і не проти відносин, але поки близько не підпускає. Подобається вона мені. Така витончена, легка. І трохи з перчиком. Таких хочеться досягати. Але не знаю, чи варто. Вони тут ненадовго. Хвостами махнуть і в місто своє поїдуть.

- А тебе що тут тримає? Ти ж сам вступати на заочне хотів, на роботу влаштовуватися в місті. Ось і буде у вас можливість бачитися.

- Не знаю, Льох, поживемо-побачимо.

Ми ще про щось розмовляли і не помітили, як допили пляшку. Душа не лежала ні продовжувати, ні йти додому. Я потиснув другові руку:

- Піду провітрюсь трохи.

Вийшовши з бару попрямував до озера. Чомусь захотілося посидіти біля води на траві і побути з думками наодинці.

Відразу за рогом звернув на місток, спустився по стежці і пішов вздовж берега. Вода ледь чутно хлюпала, навколо гомоніли цвіркуни і жаби, десь на дереві пищали совенята, а вдалині гавкав собака.

Слухаючи природу, я відчув якийсь прилив енергії і заспокоєння. Йшов, не намічаючи визначеного маршруту та дійшов до свого улюбленого місця, де на березі лежала суха колода. Сів на сухе дерево, вирвав травинку і, немов у дитинстві, прикусив її.

Вперше я задумався про те, чого я хочу. Не миттєво, а по-справжньому.

Однозначно, свого майбутнього я не бачив поруч з Оленою. При згадці про сьогоднішню виставу я скривився. Ася - теж все якось ще не зрозуміло і до міцних відносин нам ще далеко. Ми майже не знаємо один одного. Однозначно зрозуміло лише одне: потрібно їхати звідси, інакше одружать або зіп'юся, як відбувається з більшістю місцевої молоді. А такий розклад мене не влаштовував.

Я з дитинства єдиний мужик в сім'ї, батько помер, коли мені не було ще семи років. Втративши його мені довелося відразу подорослішати. В десять я вже вмів і цвях забити, і дров нарубати матері на радість. Усе своє свідоме життя я жив для матері, допомагав як міг і підтримував. Потім армія. Тепер... тепер мені хотілося щось для себе, для душі, а ще встати на ноги і реалізуватися в чомусь серйозному.

Десь ухнула сова і я відволікся від своїх думок. Вдалині по черзі гасло світло в будинках, село плавно забувалася тихим сном. А мені додому повертатися відчайдушно не хотілося. Я зліз з колоди і пішов по стежці, занурившись в думки, вийшов з іншого боку озера на вулицю і прийшов до тями лише тоді, коли виявив себе біля будинку Асі.