Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Довгі телефонні гудки гострими дротами пронизували свідомість Саші, даючи останній шанс, щоб передумати і викинути дурну затію з голови. Але вона не передумає. Із неймовірною наполегливістю вона несильним натиском пальця ковзала по кнопці виклику. Ще кілька болісних спроб додзвонитися і на тому кінці мобільного нарешті відповіли.
- Вадиме, твоя пропозиція ще в силі? - без привітань і банальних обмінів люб'язностями уточнила Саша. Вона, закусивши губу від мерзенного відчуття продажності, навмисне додала голосу твердості, щоб не відступитися у своєму рішенні.
- І тобі добрий день, сестричко! - невдоволено буркнув Вадим. - Яке з...? - з непідробною розгубленістю перепитав він, ніби спеціально підливав олії в душу дівчини, яка й без того палала тривогою.
- Про позику грошей у твого знайомого...
- А як же твій спонсор? Ти ж казала, що знайшла гроші.
- Був та сплив мій спонсор, - розлютилася Саша від непотрібних подробиць. - Зможеш сьогодні організувати зустріч?
- Думаю, що так. Іван Онисимович і раніше готовий був позичити тобі потрібну суму...
Знайоме ім'я змусило дівчину гидливо поморщитися, перетворюючи її обличчя на перекошену гримасу. Не найпозитивніші спогади сплили барвистими кадрами, лише варто було уявити Івана Онисимовича, який нахабно лапає її зад у недалекому минулому.
- Тільки все в межах пристойності, - застережливо нагадала Олександра братові, - ніяких загравань, розпускань рук. І спати я з ним не збираюся.
- Олександро, мені подобається ваше почуття власної значущості, - з аристократичною лінощами протягнув Вадим, голосно позіхаючи, - але розсовувати ноги вам не пропонували. Усього лише ділова вечеря в його компанії. Ні до чого не зобов'язує. 
Пропозиція брата різала по живому. Закрити борги в обмін на одне невинне побачення з нахабним мерзотником? Меркантильні думки проникали в мізки густою нугою, огортаючи їх і підштовхуючи дівчину швидше погодитися. Але надто розвинена інтуїція нестямно кричала, що їй загрожує небезпека. Усе не так просто, як здається.
- Гаразд, дзвони своєму Іванові Онисимовичу, - видихнула Саша, здаючись натиску Вадима. - Скинеш місце зустрічі. 
Брат же не здатний на гидоту? Адже так? Усе буде добре. Просто почуття самозбереження, що невчасно прокинулося, розіграло і без того хвору уяву.

***

Олександра, мимохідь озирнувшись, зупинилася в просторому холі італійського ресторану. Дівчина незграбно похитнулася, хапаючись за плече Вадима в пошуках опори. Ноги на тонких шпильках чорних туфельок на кожному кроці боягузливо хиталися, погрожуючи підвести дівчину в будь-який момент. І на біса вона так вирядилася? 
- Іван Онисимович - філантроп місцевого розливу? - з награним інтересом у голосі запитала Саша в брата, приховуючи під сарказмом занепокоєння, яке зростало. - З чого така співчутливість? Такий широкий благодійний жест - позичити гроші сестрі доброго знайомого? Навіть не друга, а просто знайомого. М? - не вгамовувалася Саша. 
- Обожнюю твої влучні метафори, - заливисто розсміявся Вадим, з показним виглядом обтрушуючи краї піджака. - Вважай, що він допомагає мені, але через тебе.
На останньому слові голос брата ледь помітно здригнувся, змусивши Сашу засумніватися в почутому. Її скептично піднята брова красномовніше за саму дівчину говорила про відверту недовіру.
- Ти щось не договорюєш.
- Сашуль, припини параноїти, ми й так уже запізнилися.
Під монотонне запрошення хостес пройти до потрібного столика, дівчина наостанок оцінила себе прискіпливим поглядом. Александра злукавили б, якби сказала, що їй не сподобалося її відображення в панорамному дзеркалі. Смарагдові очі, злегка прикрашені розтушовуванням олівця, в обрамленні густих вугільних вій, повні губи, зволожені лише гігієнічною помадою... і сукня в тон очам, власного пошиття. Шалено красива, але надто відверта.
 "Чим ти думала, Саша?" - лаялася про себе дівчина. Адже знала, куди йшла.
Головне, не ускладнювати. Це звичайна вечеря. Вечеря, приємне проведення часу, угода, ділова зустріч - що завгодно, але не побачення. Їй нема чого переживати за свій зовнішній вигляд.
Проковтнувши в'язку слину, щоб промочити пересохле від хвилювання горло, дівчина гордо підняла підборіддя і синхронно з братом упевненою ходою попрямувала до чоловіка, який давно чекав на них.
- Добрий вечір, - вона зупинилася біля дальнього столика, коли брат простягнув руку для привітання з ним. 
- Добрий, - відгукнувся чоловік із прихованою лукавою посмішкою в куточках рота. 
Він підвівся, щоб допомогти Саші присісти, але та витягнутою рукою зупинила його. 
Нема чого ці зайві рухи тіла. І сама впорається.
- Вибачте, Іване Онисимовичу, що змусили вас чекати, - підлесливо почав виправдовуватися Вадим, - Саша довго не могла вибрати відповідне вбрання. А я, як люблячий брат, не зміг залишити її одну з таким складним вибором. Довелося затриматися.
- У такому разі, це можна пробачити, - хрипким баритоном вимовив чоловік. Він ніжно взяв її долоню і підніс до губ, - тому що ви маєте дивовижний вигляд.
Він мигцем ковзнув по тілу Олександри липким поглядом, від чого їй захотілося прийняти ванну з хлоркою і ретельно помитися. Здавалося, чоловік подумки трахнув її в численних позах і місцях, не приховуючи задоволеного виразу обличчя.
- Спасибі, - Олександра здавлено видавила із себе подяку, незатишно соваючись на стільці. Хамити не хотілося, нехай залишить свою похабщину при собі, вона прийшла з однією-єдиною метою - гроші. Дуже великі гроші. 
Видихнувши, дівчина потягнулася за алкогольною картою. Випити зараз точно не завадить. Спітнілі долоні ковзали по шкіряній палітурці, з головою видаючи її стан.  Дівчину трясло, від чого вона сама не знала. Чи то від важкої гнітючої атмосфери того, що відбувається, чи то від ледь помітних переморгувань брата з Іваном Онисимовичем. Чи здалося? 
- Вибачте за нахабство, але я взяв на себе сміливість і замовив вам шампанське, - глухо повідомив Сашу чоловік, не відриваючи хижого погляду від її симпатичного личка.
- Я віддаю перевагу віскі, - перебила його Саша. Але тут же потягнула витончену кисть за наповненим келихом ігристого. Тривожність зростала потужним полум'ям. Можливо, шипуча кислота допоможе на якийсь час забутися.
- Кхм, - хтива усмішка чоловіка не віщувала нічого доброго, але Олександра вкотре відмахнулася від поганого передчуття. - Вадим казав, що вам потрібні гроші?
- Так, потрібні.
- Я готовий вам допомогти...
- В обмін на...? - уточнила Саша, відчуваючи неприхований підступ у почутому. Наплювавши на всі правила пристойності, вона майже залпом осушила келих із шампанським.
- Мені подобається ваша ділова хватка, Олександро, - ухиляючись від відповіді, Іван Онисимович зробив їй сумнівну похвалу. - Але не буде ніяких "взамін". Вважайте це актом доброї волі. Безвідсотковий кредит.
- І без секретних обов'язкових підпунктів? - Саша шукаючи моральної підтримки в особі Вадима, помітила, що його місце пустує. Як? Коли він встиг? Навіщо залишив мене одну з цим...