Читати книгу - "Уот"

Непевність і крихкість зовнішнього значення сильно вплинули на Уота, і він заходився шукати якесь значення різних подій і явищ, пильно вдивлявся у те, як саме ці події відбувалися і який залишали по собі образ. При цьому його могло задовольнити й найпримітивніше, і найнеймовірніше пояснення, бо із чотирнадцяти-п’ятнадцяти років він ніде не бачив ніякого символу, нічого не тлумачив, а все своє доросле життя скнів, що правда, то правда, серед речей поверхових і, як на нього, то геть однозначних.

Дехто бачив спочатку тіло, а потім кістяк, інші спочатку кістяк, а тоді вже тіло, ті взагалі не бачать кістяка, а ті — тіла, ізмалку і до останку так і не бачать тіла. Але Уот, хоч що він бачив, то бачив одразу, з першого погляду, цього йому вистачало, цього було йому достатньо, більш ніж достатньо. Із чотирнадцяти-п’ятнадцяти років він буквально не зазнавав нічого такого, про що б, озираючись, не міг би з чистим сумлінням сказати: а сталося ось що. Він міг пригадати, без особливого, треба сказати, задоволення, так, ніби це було щось буденне, різні яскраві моменти та епізоди, коли, скажімо, посеред лісу перед ним уродився його небіжчик-батько з підвернутими вище колін холошами і зі шкарпетками в руках; коли, вкрай здивований, він почув голос, що у надзвичайно брутальних виразах закликав його зійти з дороги, і ледве встиг вискочити з-під коліс важкого воза, або, коли відпливши далеко від берега у човні, сам на сам із морем відчув десь зовсім поруч, як квітне й пахтить смородина; або такий епізод: стара, делікатна, шляхетного виховання леді, словом, безпрограшний варіант з ампутованою вище коліна ногою, жінка, до якої він частенько, разів зо три, підсокирювався, відстібає свій дерев’яний протез і кладе убік костур. Не можна сказати, щоб батькові холоші, наприклад, хотіли прорватися крізь зовнішній бік речей і подій, млявих, сірих і, очевидно, позбавлених всякого змісту, або що батькові ноги все поривалися зникнути серед своїх кумедних властивостей, ні в якому разі, але річ у тім, що батькові ноги й штани, як вони йому тоді, у лісі, примарилися і згодом закарбувалися в пам’яті, таки лишалися саме ногами і штанями, а не чимось там іншим, і не просто ногами і штанями, а саме батьковими ногами і штанями, що не мали нічого спільного з усіма іншими ногами і штанями, яких Уот набачився досхочу і які він уже не пов’язував ні з тими двома чоловіками, котрі прийшли направити піаніно, ні з роботою їхньою, ні зі звичайними фразами, якими люди обмінюються в подібних випадках, ні з тим, як вони пішли, а все це здавалося йому далеким відгоміном чогось колись десь почутого і призабутого. А епізод з Голами, навпаки, наче мить із чужого життя, кимось кепсько переказана й не до кінця почута, хутко поринула у непам’ять.

Так Уот і не знав, що ж, власне, сталося. Хоча він, чесно кажучи, не дуже-то тим переймався. Просто він відчував, що йому треба знати, що тоді-то сталася отака-то подія, щоб у разі потреби можна було сказати: так, так, пригадую, все було саме отак.

Живучи в будинку містера Нота, Уот відчував цю потребу мало не повсякчас, хоча й не завжди міг її задовольнити. Бо слідом за Голами, батьком і сином, посунули інші герої подібних дрібних подій, тобто подій, зовні надзвичайно блискучих, але сенс і мету яких годі було зрозуміти. Уотові жилося б у містера Нота краще, якби цих подій не було або якби він ставився до них спокійніше, тобто якби цей будинок належав не містерові Ноту, а комусь іншому, або якби це був не Уот, а хтось інший. Бо подібні події траплялися тільки тут, у будинку і садибі містера Нота, так принаймні Уотові здавалося. Крім того, Уот не міг їх сприймати однозначно і бачити в них тільки забавки, в які час грається з простором, хапаючись то за такі, то за сякі іграшки, а завдяки своїй непересічній вдачі змушений був прискіплюватися, що ж воно все означає. Точніше, не що означає — вдача його не була така вже непересічна, ні, — він потихеньку, але наполегливо і винахідливо весь час прискіплювався, до якого значення можна було б усе це звести?

Але як збагнути подібний пошук значення і повну байдужість до нього? Куди такий пошук веде? Питання складні й делікатні. Бо коли Уот нарешті заговорив про цей час, а це було вже бозна-коли, то ці спогади виявилися, з одного боку, менш чіткими і ясними, ніж йому хотілося, з іншого, занадто різкими й яскравими, щоб йому подобатися. Додайте до цього його прикрозвісну нездатність адекватно відтворювати почуття, які він колись зазнавав у певному місці, за певного стану здоров’я, зважте, крім того, що й час той минув, і місце лишилося десь позаду, і тіло у боротьбі звикло до зовсім інших обставин. Додайте до цього й туманність, з якою Уот висловлює свої думки, швидкість, з якою він ними сипле, та ексцентричність його синтаксису, засвідчену на письмі. Додайте до цього життєві умови, за яких ці думки висловлювалися. Додайте до цього небажання сприймати його з боку тих, до кого він звертався і хто мав би його підтримати. І тоді, може, ви збагнете, як тяжко Уот бідкався, заганяючи у слова не тільки цей конкретний випадок, а й весь свій досвід перебування і служби в господі містера Нота.

Але перш ніж від Голів, батька та сина, перейти до речей і подій менш суперечливих або хоча б не таких марудних, годилося б звести докупи все те, що ми знаємо з цього приводу. Бо поява Голів, батька і сина, була першим типовим випадком із цілої низки подібних пригод. І ми ще далеко не все про них тут сказали. Багато чого було тут мовлено, але не все.

Хоча, з іншого боку, не будемо стверджувати, що про Голів, батька і сина, можна ще довго розводитися, ні в якому разі. З цього приводу лишилося тільки зазначити три-чотири моменти. А три-чотири моменти — то це є дрібниця порівняно з тим, що можна було б знати-відати і сказати про це, але що тут тепер балакати.

У випадку з Голами, батьком і сином, так само, як