Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

єпископ другий після Якова Єрусалимський) — був сином самого Клеопи, брата Йосипово-го, брат же стриєчний, а не рідний Якова, сина Йосипового. А той Симон, син Йосипа, брат же рідний Якова, инший був [не згадуваний серед апостолів], про нього ж думають, що не прийняв Служби апостольської, як же брати його Яків та Йосія між сімдесятьма, а Юда [який же і Тадей] між дванадцятьма, але хіба перед розсіянням апостолів по вселенній пішов з життя цього, як же й итиі учні Господні, про них же Павло святий: "Багато, — каже, — перебувають досі, а декотрі вже спочили" і в Павловому Першому посланні до коринтян в лице докорив, що гріх по-поганськи жити. У тому ж іще сказанні написано, що одним із сімдесятьох апостолів був апостол Кесар, його ніби Павло святий згадував. Але Павло святий, пишучи з Риму до филип'ян, згадує дім Кесаря в Римі — царював тоді Перон, а не якогось учня Тоспоньо-го на ім'я Кесар, як же про те пишуть святі учителі Золото-устий святий і святий Теодорит. Амінь.

У той же день пам'ять преподобного отця нашого Теоктиста, ігумена в Кукумі Сикелійській.

У Пролозі тут замість цього Сикеліиського Теоктиста написано преподобного Теоктиста — того, що 3 вересня вшановується, співпостника святого Євтимія великого в Палестині. Але Мінея Московська нововидана, також Місяцеслов Московський точно показують, що в цей день вшановується Сикелійський Теоктист, а не Палестинський. І святого мученика Зосима Монаха, що з Киликії, він у пустелі зі звірами жив, і Домитіяном-князем взятті, і за Христа мучений. И Атанасія Коментарисія, який у Христа увірував, коли мучений був святий Зосима. Лев з пустелі на арену прибіг і людським голосом провістив і настрашив усіх. Те бачивши, Атанасій пізнав силу Христа, єдиного істинного Бога, й увірував в Нього. Обидва померли в горах в одній кам'яній ущелині.

Місяця січня в 5-й день

Страждання святих Теопемпта і Теони

Диоклитіян-цар у перший рік свого на християн гоніння пішов з Риму, увійшов у град Никомидійський і, зробивши там ідолів багато, поклонявся їм. По кількох днях взятий був на передмісті чоловік Божий Теопемпт, єпископ [він-бо перший постраждав на початку гоніння від нечестивого Диоклитіяна], і коли був представлений тому цареві, сказав: "Не є богами ті, яким ти покланяєшся, срібні чи золоті, дерев'яні чи кам'яні, бо ані дихати не можуть чи говорити, ані щось добре зробити чи погане. Всемогутній небесний Бог — Він створив Небо і Землю, море разом і все, що на них є". Коли те й більше про віру християнську говорив святий, цар, розгнівавшись, сказав йому: "Не кликав тебе багато слів говорити, але щоби зразу, багатослів'я покинувши, приніс жертву богові Аполонові". Відповів святий Теопемпт, кажучи: "Я таким богам ніколи не принесу жертви ані не боюся жертв твоїх, написано-бо є: "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не може убити". Ти ж , маючи владу над моїм тілом, що хочеш, роби". Тоді цар звелів розпалити піч, щоб у неї єпископа святого вкинути. Розпалювали-бо воїни піч дуже, з ранку аж до полудня, і сказав до них єпископ святий: "Зупиніться трошки, і я явлю вам силу Господа Бога мого, за його ж Ім'я святе та піч розпалюється на мене". Те сказавши, вкинувся у піч вельми гарячу і сів у ній посередині. Ті ж, думаючи, що він зразу згорів і загинув, пішли. Опівночі встав святий муж з печі, увійшов у ложницю царську, бо двері всі йому самі по собі відчинялися, і, збудивши царя, сказав: "Я Теопемпт, єпископ, чоловік Ісуса Христа, не помер так, як ти звелів мене заморити, але ось живий є". Те сказавши, пішов знову в піч. Цар же, бачивши святого і слова його чувши, настрашився і був наче німий з великого страху. Коли ж настав ранок, прикликав воїнів своїх і сказав: "Не вкинули християнина того в піч розпалену, його ж вкинути вам я звелів". Сказали воїни: "Зробили, пане, як ти велів, вкинули його, і, згорівши, загинув учора". Тоді Диоклитіян, вставши, пішов з воїнами і, перед піччю ставши, чув святого єпископа, який співав і славословив Бога посеред розпаленої печі, і здивувалися вельми. Коли ж вийшов святий з печі неушкоджений, сказав цар до прислуги: "Дивіться, яку силу мають чари християнські. Чув я, що в ім'я якогось Ісуса чари свої здійснюють". І звелів в ту ж годину взяти пса і вкинути в піч — бачити хотів, чи не згорить пес, як же не згорів єпископ чудесно, — і зразу пес згорів. Бачивши те, цар сказав до чоловіка Божого: "Натисну на тебе більшими муками, як на нечестивого, тому що пізнав тебе як звабника і волхва". І звелів його в тісній замкнути темниці й не давати йому хліба ні води аж до дня, в який захоче його перед народом судити. І перебував чоловік Божий у темниці тій двадцять і два дні без їжі і пиття, Богом підкріплюваний. Коли минули ті дні, сказав цар воїнам своїм: "Ходімо подивимося, чи живий ще той християнин, чи вже помер". Його ж знайшовши живим і лицем веселим, наче його царським обідом пригостили, розгнівався Диоклитіян, вивів з темниці блаженного єпископа і, роздерши на собі одяг свій, сплеснув руками своїми, кажучи: "Прийдіть і подивіться, якими є чари християнські". Блаженний же єпископ сказав: "Доки, окаянний, осліплене матимеш серце й не пізнаватимеш Бога істинного, у Якого я вірую? Він-бо дає мені силу і міць, поки переможу тебе, і, твоє перемігши катування, ні за що не маю муки". Цар же, те й тому подібне чуючи від нього, звелів виколоти йому праве око й у праву руку йому вкласти — і так відвести знову до темниці. Коли там молився святий, світло велике засіяло йому в пітьмі і зразу зіниця святого його виколеного ока відкрилася і була ціла та здорова, як і друга. Те довідавшись і бачивши, цар розгнівався більше і сказав: "Клянуся царством Римським і великим Аполлоном, ніяк же не заспокоюся, допоки не прикличу спершу найсильнішого волхва, який зможе всі твої хитрощі й чари зруйнувати". Те сказавши, знову звелів його відвести до в'язниці. І послав послання своє у всі кінці землі своєї, щоб, коли який знайдеться волхв, що може зруйнувати волхвування християнське, нехай прийде до нього швидко і прийме від нього великі дари та великі почесті. І прийшов один волхв на ім'я Теона, який, ставши перед лицем