read-books.club » Детективи » Смерть за алфавітом, Єжи Едігей 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

264
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть за алфавітом" автора Єжи Едігей. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 46
Перейти на сторінку:
наприклад, поцупити шкіру з вагона, який слідував з Чехословаччини до Сілезії чи навпаки, то крадіжку виявлять тільки в Щеціні або в Празі. Я, — застеріг Кунерт, — ні в чому не звинувачую того чоловіка. Мені невідомо, звідки в нього та шкіра. Знаю лише, що він хотів продати велику партію шевро й що то був добрий товар. Чоловік мені не казав, а я не допитувався, звідки в нього та шкіра. Розмова була коротка: я відмовився купувати, Делькот пішов і більше в моїй майстерні не з’являвся.

— Майже все свідчило про те, що товар крадений. Чому ж ви, пане Кунерт, не заявили в міліцію?

— Пані лейтенант, той залізничник навряд чи був дурнем. Для нього це, напевно, була не первина. Навіть коли б я заявив, то в нього все одно нічого не знайшли б. Не думаю, що крадений товар тримав у себе вдома. Або заперечив би все, адже ми балакали без свідків, віч-на-віч. Або ж перевернув би все на жарт, мовляв, показав шмат шкіри, щоб мене перевірити. Щоб б ви йому зробили? Затримали б на 48 годин, а потім відпустили б. А ціле місто знало б, що Юзеф Кунерт стукач. Нині, коли того чоловіка не стало, йому вже ніщо не нашкодить і не допоможе. А оскільки ви, пані лейтенант, питали про нього, то я розказав усе, що знав. Як бачите, дуже небагато.

— І все-таки я вам дуже вдячна. Це також може стати в пригоді.

— Радий, що міг прислужитись нашій міліції. Бо ж у цілому місті не знайдеться людини, яка б спокійно дихала, поки не спіймано того злочинця. Навіть я, старий і хворий, волів би спокійно померти в своєму ліжку, ніж бути застреленим, сидячи на цьому стільчику й забиваючи в черевик цвяхи.

— А якби довелось, ви підтвердили б свої слова на офіційному допиті?

Швець знітився.

— Я, пані лейтенант, хотів би, аби це залишилось між нами. Розмовляли ми по-приятельськи, і я щиро старався вам допомогти. Нащо мені, старому, тягатись по судах?.. Звичайно, коли треба, то треба, владу слід шанувати... Але я хотів би цього уникнути: Забєгово направду мале місто.

Слівінська розуміла шевця. Щиро подякувала йому за допомогу й пообіцяла, що почуте від нього трактуватиме як відомості, «отримані з конфіденційної розмови». Сподівалась, що майор Зайончковський схвалить це її рішення.

Майора та інших офіцерів міліції дуже зацікавила розмова Барбари з Кунертом, хоч інформація для них не була новою. Працюючи в Ченстохові, Слівінська, очевидно, не стикалася з крадіжками на залізниці. Вони були справжнім лихом, про яке добре знали у воєводській комендатурі. Залізниця сплачувала величезні штрафи за втрату товару. Було навіть виявлено, що найчастіше обкрадались вагони, які слідували з півдня на північ. Про крадіжки ставало відомо лише на місці, коли приступали до розвантажування вагонів, хоча замки й пломби були нібито не зачеплені. Пропадали виключно товари високої вартості, такі, як шкіра, вовна, шовки...

Міліція та залізнична сторожа неодноразово робили засідки на великих товарних станціях, таких, як Тарновські Гори, Бітом чи Забже. За зухвалими зломщиками полювали й в інших воєводствах. Однак усе було марно. Правда, іноді декого ловили на гарячому, однак розслідування приходило до висновку, що впійманий належить до поодиноких групок, а не є членом грізної, вміло організованої банди.

Досі ніхто й гадки не мав, що злодії діють у Забєгові. Ця станція славилася бездоганною репутацією. Відкриття Слівінської пролили на справу нове світло. Отож майор відразу зв’язався з Катовіцями.

Цього разу реакція «верхів» була блискавичною. У воєводській комендатурі розуміли, що невеликому міліцейському осередкові Забєгова не по силі розплутати таку аферу. Мобілізувавши всі резерви, начальство стягнуло підкріплення з інших волостей.

За кілька днів після розмови Барбари Слівінської з Юзефом Кунертом міліція приступила до здійснення задуманої операції. Провела масові обшуки серед персоналу, задіяного на товарних станціях від Катовіць та Ополя до Забєгова, детально обстеживши саме містечко. Щоб виключити спілкування зацікавлених осіб, обшуки робились одночасно.

Наслідки виявились не дуже значними, але назвати цю акцію невдалою не можна було. Справді, краденого не знайшли, однак у декого з обшуканих вилучено в’язки ключів, якими зачиняються двері залізничних вагонів, пломби тощо. В багатьох залізничників виявлено іноземну валюту та значні суми польських грошей, що набагато перевищували можливості заробітку легальним способом.

Злочинну роль Адама Делькота підтвердили наслідки обшуку. Хоча його будиночок був абсолютно «чистий», проте небезпідставним виявився інтерес міліції до вуликів у маленькому садочку. Вулики — найулюбленіші схованки злочинців, це знають навіть міліціонери-початківці. Тут було знайдено фальшивий штемпель для пломб. Отож нічого дивного, що пломби в обкрадених вагонах виявилися непорушеними.

Воєводські власті були дуже задоволені результатами обшуків. Затримано кільканадцять осіб. Не підлягало сумніву, що в процесі подальшого розслідування солідарність злочинців трісне і кожен почне рятувати власну шкуру, говорячи правду і валячи вину на інших. Нарешті з’явилася реальна можливість ліквідувати небезпечну зграю.

На адресу комендатури надійшли численні похвали за виявлену оперативність. Слід визнати, що майор Станіслав Зайончковський не применшував заслуг пані лейтенанта з Ченстохови, але ж подяка виносилася не одній людині, а всьому колективу на чолі з шефом.

Уперше майор визнав, що «баба», котру йому «посадили на карк», виявилась цінним співробітником і досягла результатів, яким позаздрив би не один старший і досвідчений службовець, що набагато краще знає місцевість.

Та, виносячи похвали, власті не поминули нагоди й трохи покритикувати. Викриття зграї залізничних злодюг — безперечно, успіх. Шкода, проте, що подібним успіхом комендатура міліції Забєгова не може похвалитись у справі таємничих убивств. У Забєгові не повинні вдовольнитися тим фактом, що побіжно викрито інший злочин.

Колеги щиро вітали Барбару Слівінську. Вітав навіть майор Зайончковський.

— Признайтеся тепер, — мовив він до неї, — хто вам повідомив про Адама Делькота і його злочинну діяльність? Та людина заслужила на високу нагороду. Напевно, начальник Головного управління міліції вирішить так само. Та й залізниця, яка сплачувала величезні штрафи, не поскупиться для того, хто звільнив її від клопотів.

— Інформацію дав мені мешканець Забєгова. Але я дала йому слово, що нікому про це не скажу, — пояснила пані лейтенант.

— Та ми ж тут усі свої! — зауважив підпоручик Жешотко.

— І все-таки...

— Бася має рацію, — підтримав дівчину капітан Зигмунт Полєщук. — Якщо дала слово, то повинна його дотримати. Мене це самого страшенно цікавить, але я змушений себе стримати. Правильно ж, майоре?

— Безперечно, — без явного ентузіазму зізнався начальник. — Я й

1 ... 19 20 21 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть за алфавітом, Єжи Едігей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"