Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

– Хочете сказати, що вони сподівались, що стануть рівними ельфам?

– Не зовсім. Достеменно відомо, що з острова забрали тільки жінок. Тож, думаю, їм просто задурили голову обіцянками зробити їх щонайменше дружинами.

– Яка маячня! – фиркнула я.

– І все ж таки, вони перш за все жінки, Флоро. А жінки іноді більше довіряють почуттям, аніж розуму.

Я похитала головою.

– І що, Хинок чоловіків тут нема?

– Чистих – ні, вони всі на якусь частину ельфи.

– Цікаво.

– Ще б пак, серед них є сильні маги ментальщики або природники, та всі вони мають стовідсотковий імунітет до навіювання.

– Певно, ельфам було особливо принизливо програти жінкам? – спитала ущипливо.

– Іноді програти краще, аніж виставити себе кровожерливими монстрами.

Запала тиша. Звуки наших кроків луною відбивалися від стін будинків.

Де-не-де у вікнах горіли магічні ліхтарі. Сім'ї сиділи за столом. Я зітхнула, якби все склалося інакше в мене вже б і діти були. А тепер …

– Чому ви завжди затягуєте своє волосся у цю нудну косу? – повернув мене до реальності ельф.

– Вона не нудна! Це… це красиво і практично!

– Тоді вам треба перестати бути практичною, Флоро.

– Це не вам вирішувати!

Я висмикнула свою руку.

– Ми прийшли, дякую за те що провели. До побачення!

Він кивнув і весь час, що йшла до будинку, я відчувала його важкий погляд.

Пані Шмок зустріла мене в холі.

– То, це і є він?

Не було сенсу робити вигляд, що я не розумію про кого йдеться.

– Так.

– Гарний, – я фиркнула – та ще й білоокий. Єдиний спосіб його відвадити – це вмерти.

– Дивні у вас жарти Голдо! – здивовано вигнула брови.

– А це і не жарт. Якщо ельф взяв собі щось до голови або ж серця, не зупиниться.

– Що ж, тоді зі мною йому не пощастило. Як Йорі?

– Вже поїв, ти б дала йому якесь ім'я.

Решту вечора я читала книгу й думала як би назвати цього пухнастика.

Він пристроївся біля мене і час від часу урчав та кліпав очима.

– Голда сказала, що тобі потрібно ім'я. А ти що думаєш з цього приводу?

Йорі став на задні лапи й показав гості зуби. Якщо це була посмішка, то якась небезпечна.

Невже дітям купують таких гострозубих створінь? А що, як він вкусить?

Та все ж, судячи з того, як він підскакував на місці, ідея сподобалась.

– Зробимо так – я буду називати імена, і якщо якесь тобі сподобається, дай знати. Може, лапою махни. Зрозумів?

– Уррррр урррр, – пролунало у відповідь.

– Марк, ні? Лотій? Левантій? Норберт? Марс? Ні? Перій? Карл?

Я засміялася уявивши Карла вкритого густим хутром.

Йорі насупився.

– Вибач. Роберт? Кристофер? Ні? Хммм… Бальмон? – прізвище злетіло з вуст раніше ніж я встигла добре подумати.

Йорі замахав лапами й почав пританцьовувати, радісно попискуючи.

– Може, все ж таки Карл? – маленьке створіння заклякло й насупилось.

– Шо ж, Бальмон так Бальмон. А тепер пора спати.

Він зарився у пух і широко позіхнув. Все ж таки, які величезні в нього зуби!