Читати книгу - "Принц і злидар, Марк Твен"

Насамперед з՚явились знатні лорди, що їх покійний король обрав своїми душоприказниками. Вони прийшли спитати в Тома згоди на деякі свої розпорядження. Це була формальність, але не зовсім пуста, бо протектор ще не був призначений. Архієпіскоп Кентерберійський оголосив постанову ради душоприказників щодо похорону покійного монарха і наостанку прочитав їх підписи: архієпіскоп Кентерберійський, лорд-канцлер Англії Вільям, лорд Сент-Джон, Джон лорд Гассел, Едуард граф Гертфорд, Джон віконт Лілі, Кетберт єпіскоп Дюремський.

Том не слухав, його збентежив у документі один пункт. Він повернувся до лорда Гертфорда і пошепки спитав:

- На який день, він каже, призначено похорон?

- На шістнадцяте число наступного місяця, ваша величність.

- Та це ж безглуздя! Хіба він доти збережеться?

Бідний хлопець! Королівські звичаї все ще були для нього новиною. Він звик бачити, що в Смітному дворі покійників якнайшвидше спроваджували на кладовище. Але лорд Гертфорд двома-трьома словами заспокоїв його.

Далі статс-секретар доповів про розпорядження державної ради, яка призначила прийом чужоземних послів на другий день об одинадцятій годині ранку і просила згоди короля.

Том запитливо глянув на лорда Гертфорда, і той шепнув йому:

- Будьте ласкаві, ваша милость, висловити свою згоду! Посли з՚являться для того, щоб засвідчити глибокий жаль своїх повелителів з приводу тяжкої втрати, що спіткала вашу величність та Англійське королівство.

Том послухався його поради. Після того другий статс-секретар почав читати звіт про витрати на штат покійного короля, що за останнє півріччя становили двадцять вісім тисяч фунтів стерлінгів. Ця сума так вразила Тома, що в нього захопило дух. Ще більше здивувався він, коли почув, що з цих грошей двадцять тисяч ще не виплачено, що державна скарбниця майже порожня і тисяча двісті слуг - у скрутному становищі, бо давно вже не одержують платні. Тут Том не витримав і палко вигукнув:

- Та так ми зовсім зубожіємо! Треба негайно взяти менший будинок і розпустити слуг. Однаково вони тут ні до чого, тільки заважають та дратують своїми послугами, які гидко й соромно приймати. Такі послуги потрібні хіба ляльці, яка ні руками, ні головою не може дати собі ради. Добре було б купити маленький будинок якраз проти рибного базару коло Біллінгзгейта…

Лорд Гертфорд міцно стиснув Томові руку. Той враз урвав свою нерозумну мову й почервонів. Але на обличчях придворних не видно було й тіні здивування, неначе в словах короля ніхто не помітив нічого чудного.

Ще якийсь секретар доповів, що покійний король у своїй духівниці заповідав ушанувати лорда Гертфорда герцогським титулом, братові його, серові Томасу Сеймурові, надати звання пера, синові Гертфорда - графство, а інших почесних служителів корони теж піднести в званні. Рада ухвалила призначити засідання на шістнадцяте число місяця лютого для обговорення та виконання волі небіжчика.

Покійний король у духівниці нікому не віджалував маєтків, відповідних дарованим титулам, але рада, знаючи бажання покійного, вважала за потрібне наділити Сеймурові «земель на п՚ятсот фунтів стерлінгів», а синові Гертфорда «на вісімсот фунтів стерлінгів», додавши ще ділянку на триста фунтів стерлінгів з яких-небудь єпіскопських земель, якщо на те буде згода його величності.

Том знов мало не випалив, що перш ніж розтринькувати гроші, слід було б сплатити борги покійного короля. Але обачний лорд Гертфорд власним дотиком руки врятував його від цієї необережності, і Том, хоч у душі був дуже невдоволений, дав свою королівську згоду. З хвилину він сидів і міркував, як легко й просто творити всякі дива, і раптом у голові в нього майнула думка: чому б йому не зробити свою матір герцогинею Смітного двору й не подарувати їй маєток? Але вмить його пройняло гірке розчарування: адже ж він тільки зветься королем, а справді він підвладний цим поважним ветеранам і вельможам. Для них його мати - лише витвір хворої уяви, вони недовірливо вислухають його проект і пошлють по лікаря.

Нудні справи тяглися без кінця. Секретарі читали петиції, укази, грамоти і всякі багатослівні, одноманітні й набридливі папери. Нарешті Том важко зітхнув і пробурмотів про себе: «Що я такого зробив, що мене позбавили свіжого повітря й сонця, зачинили тут, зробили королем і мучать без кінця?» Раптом його запаморочена голова хитнулася і впала на плече. Справи королівства припинилися, бо монарх, наділений владою перетворити все в закон, був відсутній. Навколо заснулої дитини запанувала тиша, і мудрі державні мужі увірвали нараду.

До полудня Томові пощастило, з дозволу його опікунів Гертфорда і Сент-Джона, провести приємну годину в товаристві леді Елізабет і маленької леді Джен Грей, хоч принцеси й були трохи зажурені тяжким лихом, що спіткало королівський дім. Наприкінці їхнього візиту його відвідала й «старша сестра», відома в історії під ім՚ям «Марії Кривавої». Вона заморозила його своєю урочистою надутою промовою, яка сподобалася йому лише тим, що була коротка.

На кілька хвилин його залишили самого, а потім впустили до нього худенького хлопчика років дванадцяти, одягненого в усе чорне: тільки мережива навколо шиї й на рукавах були сніжнобілі. В його костюмі не було ніяких ознак трауру, крім пурпурового банта на плечі. Він ішов несміливо, з похиленою головою і, підійшовши до Тома, став на одне коліно. Том пильно подивився на нього й сказав:

- Встань, хлопче. Чого тобі треба? Хто ти?

Хлопець підвівся. Він стояв перед Томом у величній, спокійній позі, але обличчя в нього було зажурене.

- Ти, звичайно, пам՚ятаєш мене, мілорд. Я твій паж для биття.

- Паж для биття?

- Авжеж, ваша величність. Я Гемфрі, Гемфрі Марлоу.

Том подумав, що його опікунам слід було розповісти йому про цього пажа. Становище було незручне. Що йому робити? Удавати, що він пізнав хлопця, а потім кожним словом прохоплюватися, що ніколи про нього й не чув? Ні, це не годиться. Але тут його заспокоїла одна несподівана думка: такі випадки, мабуть, ще не раз траплятимуться, бо Гертфорд і Сент-Джон як члени ради душоприказників повинні будуть частенько відлучатися в справах. Тим-то слід було б добрати способу, як самому виплутуватися із скрути. Так, він зараз спробує й побачить, що з цього вийде. Том заклопотано потер собі лоба й сказав:

- Тепер, здається, я пригадую тебе, але думки мої затьмарені недугою…