Читати книгу - "Капітан далекого плавання, Теодор Костянтин"

— Бачите, товаришу капітан, — збентежився геолог, — Тіна Подурару жінка оригінальна, я б сказав, надто вольова…

— Який це має зв'язок з обов'язком чесно працювати?

— Це так, — нервово засовався на стільці геолог. — Але прошу мені вірити. Нема підстав для хвилювання через те, що вона виїхала. Я її добре знаю, як жінку вольову, наполегливу.

— До чого тут воля і наполегливість? Кажіть краще правду!

Геолог знітився, похнюпився і лише через декілька хвилин мовив:

— Розумію… Це слідство… Тіна дозволила собі виїхати вночі, бо ми з нею дружили. Не подумайте бозна-чого, я вже немолодий. Мені п'ятдесят вісім років, а мої службовці всі надто молоді. Немає жодного старшого двадцяти чотирьох років. Літні не розуміють прагнень молодих, а молоді вважають всіх старих нудними й набридливими. Тіна жінка немолода. Мабуть, тому ми з нею знайшли спільну мову, нічого інтимного між нами не було. Не буду приховувати, вона мені подобалась, і її втеча мене розчарувала. Я шукав виправдання її вчинку і навіть, щоб уникнути пліток, заявив, що дозволив їй відлучитись на три дні, сподіваючись, що за цей час вона повернеться.

— А коли ви зчинили тривогу?

— Позавчора. Я побачив, час іде, а її нема…

— Ви щось підозрюєте?

— Нічого певного. Мене здивувало, що вона нічого не сказала, навіть не прислала вісточки. Це й змусило мене заявити в міліцію.

— Скажіть мені, товаришу Добре, ваші розвідувальні пошуки дуже важливі?

— Звичайно, хоча й мають місцевий характер. Але в нашій роботі бувають несподівані сюрпризи.

— Товаришка Подурару знала все про ваші роботи?

— Авжеж! Вона розробляла всю інформацію. Крім того, як стенографістці, я вечорами диктував свої спостереження й висновки.

— Як вона потрапила у вашу партію?

— Я сам її найняв.

— На посаду секретарки експедиції?

— Саме так.

— Де ви з нею познайомилися?

— Цього літа в Тушнаді. Вона там зупинялась проїздом. Ми подружили за чотири дні.

— А потім де ви з нею зустрілися?

— В Галаці. Вона мені залишила свою адресу. Коли я повернувся з відпустки, то написав їй кілька слів і попросив побачення. Вона погодилась. Потім я взяв її в геологічну партію. Тіна зацікавилася роботою геологів, яка їй сподобалась.

— Я теж так гадаю.

Геолог підозріло глянув на капітана, чи той жартує, чи каже правду.

— Думаєте, зацікавленість її була особливою?

— Ні! Просто ваша робота дійсно захоплююча. Скажіть, а з місця попередньої роботи вона розрахувалась чи, може, взагалі ніде не працювала?

— Вона хворіла…

— Все ясно. Де вона жила в Галаці?

— По вулиці Турбуреану, 17.

—Її речі залишились тут?

— Так.

— Дозвольте їх оглянути.

— Прошу, якщо вважаєте необхідним…

— Товаришу геолог, я звик робити тільки необхідні справи.

Проте огляд речей Тіни Падурару не дав жодної користі.

Як тільки Богдан прибув у Галац, працівник місцевої міліції провів його до будинку 17, по вулиці Турбуреану. Ворота були замкнені. Здоровенний, схожий на вовка, пес із лютими очима рвався на ланцюгу й несамовито гавкав.

— Кого ви шукаєте, товариші? — вийшла їм назустріч хазяйка, стара вчителька.

— Тут мешкає товаришка Тіна Падурару?

— Тут, але її зараз нема дома.

— Коли ж її можна застати?

— Вона виїхала з міста.

— Жаль! Давно?

— Тижнів три тому. А нащо вона вам?

— Я з телефонної станції. Для неї є виклик на розмову. Коли вона повернеться?

— Мабуть, не скоро, місяців за два. Вона кудись подалася з геологами.

—І відтоді не появлялась дома ні разу?

— Ні! Навіть листівки мені не прислала, хоча й обіцяла.

— Що ж, обіцяла, то пришле. От з викликом що робити? Ет, скажу — не застав дома, та й кінець. Прощавайте!

Через півгодини Богдан знову натиснув кнопку дзпоника біля фіртки вчителька. З-за паркана запитали.

— Вам кого треба?

— Ви мені потрібні. Може, відчините?

— В якій справі?

— Відчиніть, тоді скажу. Я з міліції. Лише тепер вчителька відчинила фіртку.

— Прошу до кімнати.

В кімнаті капітан сказав про мету свого візиту. В міліцію надійшло повідомлення про таємниче зникнення Тіни Падурару приблизно днів десять тому.

— Боже мій, невже трапилось нещастя?

— Не думаю. Але наш обов'язок провести розслідування. То скільки часу вона відсутня?

— Зо три тижні.

—І відтоді вдома не появлялась?

— Жодного разу.

— Ви впевнені? Можливо, у вашу відсутність…

— Я нікуди не ходжу.

— А хто ж вам купує харчі?

— Сама…

— Отже, у вашу відсутність вона могла побувати вдома.

— Не може такого бути! Коли б вона завітала додому, то я знала б. Ми з нею дружно жили.

— Дозвольте заглянути в кімнату вашої квартирантки.

Довга й вузька кімната Тіни Падурару знаходилась у кінці вестибюля. Богдана вразила виняткова чистота. Шукав він довго, нишпорив усюди і аж перед обідом, похрускуючи пальцями, проказав:

— Досить шукати. Мадам Тіна, мабуть, не залишила нічого компрометуючого.

Вчителька принесла каву.

— Сподіваюсь, товаришу, ви не відмовитесь?

— Давно у вас мешкає Тіна? — спитав Богдан, сьорбаючи каву.

— Майже два місяці. Прибула з Бухареста…

— Як вона поводилась?

— Якщо ви натякаєте на чоловіків, то вона дуже порядна жінка.

— До неї хтось ходив?

— Ніхто, абсолютно ніхто.

Допивши каву, капітан помітив шахову коробку.

— Шахи ваші?