Читати книгу - "Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми стояли замріяно — Кім, Данило, я — на прогулянковій палубі під тентом. Акванавти розповідали, як вони вперше спускалися — було це в Чорному морі — під воду. Про банку Корону, хоч як я їх просив, говорити не хотіли: відмовчувались і згадували неохоче.
Легкий вітерець, не піднімаючи хвиль, морщив воду.
Острови з'явилися несподівано. Спочатку в далині заклубочилося щось розпливчате й тьмяне — ніби то було графічне зображення дна: западини — гори… знову западини, що їх мережить самописець ехолота. Потім із тьмяного хаосу над водою вирізьбились окремі дерева: стрілчаті віяла високих пальм, ажурне плетиво ще вищих казуаринів.
Так зорові відкривався океанський архіпелаг. Точніше — це була невелика група розташованих трохи на південь від екватора острівців. Один із них, крайній зі сходу, повз який ми проходили, звався Носі Мазава.
Уже пізніше довідалися: мовою мальгашів, населення тамтешнього архіпелагу, це означало: Світлий острів. Але, з незалежних од тубільців причин, він із світлого перетворився на мертвий, тобто на маті. І тому носив подвійну назву: Носі Мазава або ж Носі Маті, що значить — Мертвий острів.
Окань, відіспавшись після недавнього запаморочення, піднявся на палубу. Він був блідий і йшов похитуючись, перевальцем. Бідний Васько! — пожалів я. А він, довідавшись од хлопців-акванавтів, як зветься той острів, продекламував:
Носі Мазава,
Мазава Носі,
Ходять тубільці
По острову босі…
Вислухавши Василя, акванавти розвеселилися.
— Біда! Віршування серед юних така ж пошесть, як грип. От тільки ліків од цього захворювання не знайдено.
— А що, — поцікавивсь я, — не відомий збудник?
— Ні, збудник відомий, — докинув. Кім. — Бентежне серце, повнота почуттів. І це — чудово! Так тримати, Васильку, аж до старості! — похвалив він молодого поета. — Відточуй слова, одвівай полову, залишай найдорідніші зерна, і, може трапитись, станеш знаменитим, як Дмитерко.
— А біограф напише: «Замолоду йому доводилося чистити гальюни», — втрутився в розмову я.
— До речі, поете, — зауважив Кім, — ти неправильно поставив слово «Носі» під риму.
— Чого?
— Наголос у ньому — на останньому складі.
— Ах ти ж, нещастя! — забідкався Окань, силкуючись — і все невлад — переінакшити вірш. — Слухай сюди, — мовив він, — а може, так:
Ходять тубільці
По острову
Носі Ма…
— Гаразд, докінчиш потім, — порадив Данило. — Краще глянь, яка навкруг краса. Тобі це, співцеві моря, корисно.
Океан, осяяний призахідним сонцем, палав. Рівномірні ряди пологих з округлими схилами хвиль тяглися аж до горизонту. Стику, де зустрічається небо з водою, хоч як ми вдивлялися, помітити не могли… Хвилі, хвилі, хвилі. З океанського плеса непомітно переходили вони вгору, кучерявлячись хмарами по високій, розпеченій до червоного небесній бані.
І ці острови, які так примарно виткнулися з океану, й подув легкокрилого, п'янкого й голублячого пасату; сухий шелест збуреної форштевнем води, що здавалося: хтось зопалу, розгорнувши сувій, шматує шовк; і нерозгадана земля Гондвани, десь там, у безмовних глибинах океану, — все було таке таємниче, майже нереальне.
Дельфіни, не відстаючи ні на мить, з самого ранку супроводжували наше судно. Невеликими табунцями йшли вони обабіч «Садка» — то поринаючи у хвилі, то знову, високо зметнувшись темно-сірими торпедами, описували довгасті дуги в повітрі.
Біля Заячої гори до них приєдналися і ці двоє, справжні еквілібристи, які трималися осторонь від решти дельфінячої зграї.
Вони були невтомні. Випереджаючи корабель, робили довкруг розлогі витки, і райдуги бризок, підняті ними, спалахували над водою.
Віражі ставали дедалі сміливіші й карколомніші — дельфіни так розхоробрились, що майже впритул підпливали до «Садка», і ненароком здалося: глузують, зиркаючи на нас своїми насмішкуватими очима.
— А що я тобі казав? — звернувся до товариша Кім. — У квадраті «X», коли блюдце наближалося до «Оріона», двоє схожих на цих дельфінів заглядали до мене в ілюмінатор. І, віриш, я перехопив їхній осмислений погляд — тварини потішалися з нашої неповороткості. Так, вони були наділені людським розумом і, на мою думку, добре видресированими пущені в океан. Ким і з якою метою — не зрозуміло.
— Ти останнім часом, Кіме, багато читав усілякої фантастичної літератури. Не приховуй — зізнайся: траплялася тобі книжка про розумних дельфінів і ще розумніших восьминогів? — запитав його Данило.
І Кім у відповідь, як справжній читець-декламатор, виразно процитував:
«Банькаті очі спрута дивилися Довбні просто в душу. Навіть погляд людини, подумав учений, не може бути таким проникливим.
— Ти знаєш, де подівся лічильник біострумів Грейдера-Дмухановського?
— Не няю, — відповів восьминіг.
— А хто в океанарії притопив лаборантку Зіну?
— Няю! Няю!
— Молодець, друже! Ти — істинний октопус сапієнс, тобто розумний спрут.
— Пардон, професоре, се ля ві — азінус азінум фрікат. Кі вівра вера! — натхненно відказав восьминіг, що французькою і на латині означало: «Даруйте, професоре, таке життя — дурень дурня вихваляє. Поживемо — побачимо!»
Усі ми голосно розсміялися.
— Ось тобі й розгадка! — мовив Данило. — Дякуючи нестримній фантазії та ще подібним творам, ми ладні приписати тваринам казна-які інтелектуальні здібності.
— Я, між іншим, читав, як один дельфін говорив віршами, правда, білими, — докинув Окань.
— Ну, білими можу і я, — відповів Данило. — Для цього не треба бути ні поетом, ні брюнетом, ба навіть дельфіном: бурмочи собі, що на душу спаде, та вдавай, ніби то творче осяяння і ти шаман-ясновидець!
— Цікаво… — задумливо обізвався Окань. — Хоч я й сам не зовсім визнаю вірші без рим, а проте таку нищівну критику верлібрів стрічаю вперше. І це для мене вдар — я ж розпочав (уже написано половину) поему білими віршами про своїх земляків-одеситів із «Кашалота». Доведеться від неї відмовитися.
Так у зіткненні з життям, подумав я, шліфується поетичний геній. І сам себе втішив: добре, що я не куплетист і ніколи не писав віршів, хоч і люблю їх дуже.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.