Читати книгу - "Мануал до черепахи"

– У такому разі це був ребрендінг, а не ренеймінг!

– А тобі не здається, що поняття ренеймінгу входить у поняття ребрендінгу?

– Ні, ну ти ж сам у словнику дивився… Ти просто звик до отої ідеології, коли нам згори казали: ребрендінг – це погано! Ребрендінг – це зрада свого народу!

– Хіба мало я чого дивився! Ти сам мені ці статті міг підсунути. Яке там джерело? Хто це сказав? Бо подивімось, якщо це статті дев’яностих років або це якийсь діяспорник сказав, я відмовляюся вважати це надійним джерелом, це теж ідеологія. Чому тут не вказано, хто ввів поняття ребрендінгу і ренеймінгу? Це, вибачай, лажа якась, а не енциклопедична стаття.

– Ну, подивися у «Вікіпедії».

– А… «Вікіпедію» такі, як ти пишуть. Ти мені книжку дай.

У повітрі виникає товстий восьмий том УРЕ з літерами О – С на обкладинці.

– Це радянське видання! – обурюється Полішинель. – Там тобі напишуть. Давай яке-небудь іноземне видання.

– А нічого, що це слова іноземного походження і їхня етимологія вкорінюється…

– Не мороч голову.

Восьмий том влучно вибиває ще товстіший, хоч і з м’якою палітуркою, том із написом «Brand management for dummies». Полішинель лається, бо мало не вивихнув собі руку в зап’ястку.

– Ну, тепер підходить?

– Дай спокій, я ще не знайшов. Триндиш під руку…

Деякий час обидва мовчать. Полішинель розтирає забитий зап’ясток, Арлекін із виглядом бувалого у бувальцях поліглота гортає «Brand management for dummies», а ноутбук недбало тримає під пахвою.

– То що нам робити з Коломбіною?

– Якщо ти доведеш мені, що це був ребрендінг, а не ренеймінг, нехай лишається, я вже сказав. Якщо ні – значить, правда на моєму боці!

– У нас є вибір?

Арлекін зупиняється, мовби спіткнувшись, стоїть, втупивши очі в Полішинеля, кисло кривить губи, тоді опускається додолу, поряд із ним. Ноутбук летить у вільному падінні і, замість зникнути у повітрі, чого всі тільки й очікували, чомусь болісно грякає об землю. Проте Полішинель і Арлекін не звертають на те жодної уваги.

– Ну, гаразд. Але погана буде ця історія, от що я на це скажу…

Деякий час вони мовчать.

– Твоя правда…

– Що?

– Твоя правда. Вона не годиться на роль Коломбіни. Вза-га-лі.

– Полішинелю, ти, як завжди, відкрив Америку. – Арлекін жартома, але й досить міцно стукає Полішинеля дубцем по голові, саме там, де залисина. – І що нам тепер робити?

– А може, візьмемо Кассандру?

– На роль Коломбіни?! А, чекай, не кажи, я сам здогадався: ти здурів.

– Ні, навіщо ж на роль Коломбіни. На роль Кассандри. Це буде авангардна п’єса!

– Полішинелю, ти зду…

– Арлекіне, ми мусимо бути гнучкими. Нам дихають у потилицю!

– Полі…

– Ну, уяви…

– Поле, не перебивай, а скажи мені одне: ти взагалі уявляєш, хто така Кассандра?

– За дурня маєш… мені не звикати…

– Кажи, кажи. Просто озвуч це!

– Кассандра – провидиця.

– Продовжуй.

– …якій ніхто не вірив. По-твоєму, я і цього не знаю?

– А вона?

– Що – вона? Не бачу проблем.

– Їй всі вірять, дурню! Їй усі ві-рять!

Остання фраза звучить якось особливо тихо і сумно, і голос робиться якийсь тонкий і непевний. Зоя знімає з правої руки Полішинеля, а з лівої – Арлекіна і кладе їх разом до лялькового ліжечка.

Ольга має 25 років.

Сьогодні Ольга хоче зробити це досконало. Вона знищує себе, починаючи з Інтернету. Вона йде від форуму до форуму, від ком’юніті до ком’юніті й нищить усі свої давні записи. Це копітка праця. Занурюватися в давні записи – це як прибирати в шухлядах, постійно зачіпаєш речі з минулого, – варто прочитати хоч рядок, вони налипають і тягнуть тебе в минуле. А Ольга хоче в майбутнє.

Ольга видаляє всі свої коментарі та знищує акаунти. Ольга чистить свій і-мейл. Ольга знищує записи про себе в чатах і блогах. Ольга шукає спамерські бази, щоб повидаляти звідти свою адресу. Ольга зупиняється в розпачі: це ніколи не скінчиться, її надто багато скрізь!

Юрі-молодшому 14 років, Варварці – 11 років.

Юра-молодший вигадав новий спосіб вияву любові і застосовує його щораз, як Варварка буває вперта і тільки мовчить, хто б їй що не казав, хто б її про що не просив. Тоді Юра-молодший бере лущені каштани, торішні, зі шкіркою, як у змії перед линянням, і цьогорічні, зі шкірою, як у змії щойно після линяння, і закидає їй за комір.

А ще, хоч то зовсім не до теми, Юра хоче стати судочинцем.

Юра-молодший хоче стати судочинцем. Хоче робити світ справедливим. Судочинці відділяють безневинних людей від винних. Безневинним дають права, а винних карають. З того дня, як батько поїхав, Юрій-молодший добре знає, що безневинних людей не існує.

Ми з мамою ще ніколи не вибиралися так далеко. Що ми сподівалися побачити? Аборигенів? Райський зелений край, порослий лісами? Аборигена бачили, говорив англійською (англійська тут, правда, спотворена, але, призвичаївшись, можна розуміти).

Це ж край переселенців. Навіть птахи і звірі тут переселенці. Що ж до зелені – тут її і справді багато, хоча ми сподівалися, буде тепліше.

Ми пливли кораблем, висадилися в Дарвіні, потім їхали поїздом. Мама була стомлена, але така схвильована, що, здається, уже за чверть години подорожі всі довкола знали, що ми їдемо до Австралії вперше. Одна пані, невисока літня жінка з зачіскою, як у англійської королеви й іменем, як у неї ж (Ельза), люб’язно запропонувала нам пояснення усього, що ми бачили за вікном. Тим паче, вона, у минулому кондукторка, знала цей шлях надзвичайно добре, називала протяглість тунелів і мостів, висоту над рівнем моря та безліч інших спеціальних відомостей. За одним разом і те, скільки ми могли б зекономити, якби поїхали не поїздом, а автобусом.

Пані Ельза розповіла, що кілька років тому австралійську залізницю почали всерйоз перебудовувати. Колії старі, ще колоніальних часів, до того ж різної ширини, і це й дотепер спричиняє багато клопоту. Вона застала початок процесу оновлення залізниці, а нині він добігав кінця. Хоча на одній станції пані Ельза показала нам ще діючу машину, схожу на розкарячений кран. Машину, призначену для перенесення вагонів на вужчу або ширшу колію. Інколи вагони просто переносять за допомогою такого крана на інші колеса, але, – додала вона, – набагато вигідніше мати систему автоматичного розширення-звуження колісних пар.

Пані Ельза виявила інтерес до нашого