Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

Дівчину запитали про шлях до гірських печер. Сім разів запитував її Мелхиседек про печери, а вона мовчала. Останнього, сьомого разу їхні погляди зустрілись, і відчув син Левія, що книжні знання про непохитність обріїв і Чисел убогі у знаках своїх…

Коли й сьомого разу дівчина промовчала, кати здерли з неї одяг і прикрутили волячими жилами до дугуватої колоди. Потім її внесли у велику дерев’яну клітку і впустили туди двох навчених єгипетських павіанів. Доки пісок у великому годиннику старшого ката проминув вузьке гирло скляної колби, величезні мавпи ґвалтували полонянку. Рожева піна вкрила підлогу клітки, і хлопець, прив’язаний до стовпа, закричав Горміздові, що проведе військо в печери Харвада. А Мелхиседек пересохлими губами сповідав непохитність обріїв. Того дня син Левія зрозумів, що він обраний Єдиним для пошуку справедливого простору в несправедливі часи…

Він повернувся в Ітхель уже після смерті батька. Старші брати рахували спадок, а Мелхиседек шукав розради у давніх текстах. В останній рік правління царя Ісаака Мелхиседек вступив у таємне Братство Шехіни.[62]

У Раш-Хазарі є три таємних братства, що не визнають мудрості Хак-Кахалу – Найвищої Ради. Найпотаємніше з них – Братство Свідків Мовчання, про яке мені не відомо нічого, окрім назви. Найбільше з братств – Рада Трикутника. Знак його – трикутна зірка, що уособлює розгорнення Єдиного у Всесвіті. Вчення трикутної зірки є прадавнє, і споборники Обадії Першого принесли його до Хазарії з Палестини. Дехто стверджував, що в часи Манасії Другого Рада Трикутника досягла такої могутності, що таємно керувала всією державою і що сам рабі Ієгуда був простим виконавцем її волі. Казали також, що в Раді Трикутника є таємні християни і три промені містичної зірки є знаком Святої Трійці. Нехай ці слова про Раду Трикутника будуть в істині своїй при тих, хто так казав. Я ж не можу їх ні підтвердити, ні спростувати. А Мелхиседек не бажав явної влади над таємним і не пішов до Свідків Мовчання; не прагнув таємної влади над явним і не пристав до Ради Трикутника. Прагнув він справедливості й обрав братство не грізне, не славне, не потужне, але сповнене пошуку добра у смертному світі. Так прийшов він до сповідників Шехіни.

У таємному місці серед сплячого Ітхеля зустріли Мелхиседека мужі, чия мудрість хоч і не була прикрашена вісоновими мантіями та коштовними ханнезарами, але перед престолом Єдиного сяяла, як істинний діамант.

І сказали ті мужі Мелхиседекові: «П’ять книг записав Мойсей для всіх, а шосту – для обраних. П’ять синів породив твій батько Левій для царя, а шостого – для Істини. Пізнай Шехіну і будь з нами».

І став син Левія пізнавати знак Шехіни. Знак той давній серед іудеїв. Законовчителі єврейського народу казали, що Шехіна – це сяйво, що огортало шосту з семи речей, створених Богом до появи світу.[63] Коли Мойсей умістив Кивот Завіту[64] в священний намет, це одвічне сяйво як ознака присутності Всемогутнього стало над Кивотом. Шість сотень літ Шехіна стояла над Кивотом у наметі й у Храмі Єрусалимському, і першосвященики з Ааронового сімені, входячи у Святая Святих, бачили той знак. Але давні іудеї відійшли від праведного шляху, і поклонилися ідолам, і принесли жертви лжебогам. І в шостий рік полону іудейського царя Ієхонії[65] пророк Єзекіїль побачив, що Слава Господня, Шехіна, відлітає від Храму Єрусалимського, залишає обраний народ на поталу ворогам. А через шість років щез Кивот Завіту, оплаканий пророком Єремією.

Мудрі мужі таємного братства пояснили синові Левія, що Шехіна є знаком Вигнаності, бо справедливість у злому світі відлучена від людей. «Всемогутній, – казали мудрі, – вимушений був створити людей, так само як ми змушені шукати спокійну воду або дзеркало, щоб поглянути на себе. І так, як наше обличчя з’являється на поверхні спокійної води, так Шехіна покриває благодаттю праведний світ. Якщо розбурхати воду, відображення розколеться і втече по хвилях – так відійшла від нас Шехіна, втікаючи від розбурханого Сатаною світу».

– Де ж тепер Шехіна? – питав Мелхиседек мудрих.

– На краю світу, на берегах Білого озера, – казали йому.

– А де те Біле озеро?

– На сході ойкумени, між відрогами найбільших у світі гір, у царстві Цаган-малха.

У третій рік правління царя Завулона, сина Ісаака, пішов Мелхиседек на схід ойкумени шукати Біле озеро й царство Цагана. А мудрі сказали йому під час розлуки: «Той, хто мандрує на Схід, – щасливий, бо він пізнає плинність кам’яних палаців і вічність наметів». Ось і Син Божий, за словом святого Луки, казав про «намети вічні».

Так розпочав свою мандрівку на схід син Левія. Йшов він через білу пустелю, вкриту сіллю і жовтим камінням. Ішов попри сірі горби, з яких стриміли кам’яні вежі, не створені людьми, немов прутні підземних демонів, застиглі у вічному прагненні зґвалтувати Небо. Безкраї були ті пустелі, і повітря над ними було сухе і спекотне, як порожнеча між звуками «хет» і «вав» у молитвах спраглого рота Вічності. Зашкарублий простір вкривали міріади піщинок, щільних та всюдисущих, схожих на засохлі сутності вмерлих прадавніх комах. Шматок хліба та два ковтки води мав щодоби Мелхиседек зі своїх запасів. Але